Партнерський проєкт
Партнерський проєкт
Содержание:
  1. Власники МСБ, що "сидять вдома"
  2. "Фрилансери"
  3. "Безпорадні" матері
  4. Історія про кожного третього
    1. То що ж ми маємо відповісти, коли наші діти спитають ― де ми були під час великої війни?

Зараз ми добре знаємо, хто такі люди, які звитяжно боронять нашу землю на фронті та коло нього. Ми дивимось інтерв’ю, які вони дають, читаємо вірші, які вони пишуть, слухаємо хроніки тих, хто повернувся з полону, та жадібно вивчаємо подробиці історій військових парамедиків. Ми знаємо і наших волонтерів ― як величезні фонди, котрі закуповують буквально що завгодно, так і невеликі ініціативи та поодиноких сміливців.

Ми знаємо своїх героїв. За більш ніж рік ми навчились поважати та підтримувати їхню важливу працю. Але чи знаємо ми самі себе? І з яких причин, дуже часто, єдине, чого ми навчились у ставленні до себе ― це зневага? В даному матеріалі ми будемо шукати відповіді на ці питання – і знайдемо такі, які допоможуть зрозуміти реальний масштаб внеску українців у майбутню перемогу.

LIGA.net у партнерстві з EVA провела власне дослідження серед читачів, у якому дуже  наочно прослідковується проблема "комплексу того, хто вижив".

Серед понад 2820 читачів, які взяли участь в опитуванні у соцмережах LIGA.net, 53% респондентів відчувають провину за те, що недостатньо активно допомагають армії, 30% не бачить у цьому проблеми, а 17% опитаних зазначили, що їм важко відповісти на це запитання. Тобто майже 70% опитаних прямо чи опосередковано звинувачують  себе у тому, що роблять недостатньо.

Как война ходит за каждым из нас и что делать, чтобы не жить с постоянным чувством вины

То хто ж вони? Чи може ― хто ми? І чому ми щодня відчуваємо, що робимо недостатньо?

Власники МСБ, що "сидять вдома"

Сергій не народився у заможній родині. Його батьки отримали невелику квартиру на виплат від підприємства, де працював батько, ще за радянських часів. Сергій ріс у спальному районі, де бідність була нормою, як і "святкові продукти", як і робота з ранку до ночі. Батьки Сергія не могли відправити його до модного ВНЗ, а до бізнес-школи і поготів. Втім, коли він вирішив не шукати застосування отриманій освіті кухаря, а створити власну маленьку будівельну компанію, були не проти. Чоловік завжди знав, що хоче працювати саме тут ― в Україні.

З 24 лютого бізнес Сергія не зупинявся, не дивлячись на те, що замовлень перші пів року фактично не було. Команда переорієнтувалася на допомогу, і підприємець, скільки міг, витрачав власні кошти на підтримку армії та власних працівників. З відновленням логістики на Київщині стало можливим потроху повертатися до справ. Працювати все ще було важко і ринок навіть близько не нагадував той, яким був останні вісім-десять років. Втім, деякі замовлення вже почали надходити.

Кожного місяця Сергій та його компанія роблять все можливе, щоб зберегти той склад працівників, який у них вже є ― це близько 20 людей, левова частка ― мають родини.

Сергію рідко вдається знайти гроші на більш ніж 3-4 збори від фондів чи знайомих на місяць. Коли він бачить пожертви блогерів у сотні тисяч гривень чи збори на десятки мільйонів, що закриваються за лічені дні, він замислюється над тим, що щось неправильно зробив у своєму житті. Адже його власних зусиль ледь вистачає на те, щоб задонатити невеликі суми в декілька місць і підтримувати "на плаву" власну компанію. Хіба до "Допомоги Дніпрянам" долучився, бо потрібно було кудись дівати злість за безневинно вбитих.

Допомога Дніпрянам ― ініціатива, що була реалізована одразу після того, як у житловий будинок у Дніпрі влучила ракета ворога. Протягом тижня всі охочі могли задонатити будь-яку суму на касах EVA, аби підтримати тих, хто за день втратив усе. Партнером EVA у цьому проєкті став БФ "ТАПС". 

Завдяки сотням таких же небайдужих, як Сергій, вдалося зібрати понад 2 400 000 грн. Ще 200 000 грн виділила EVA. Загальна сума допомоги становила 2 631 357 грн.   

Сергій не замислюється, що опосередковано забезпечує можливістю жити і сплачувати податки понад сорок людей, не враховуючи податки, які платить сам, податки з бізнесу, який веде "в білу", та донати. А якби і замислився, то відмахнувся б від цих думок, вирішивши, що шукає собі "виправдання".

Как война ходит за каждым из нас и что делать, чтобы не жить с постоянным чувством вины

"Фрилансери"

До повномасштабного вторгнення Ксенія рідко думала про справжню велику війну. Для неї така війна лишилась архаїзмом якихось давніх років. Історії старших родичів разом із їхніми звичками купувати та зберігати продукти про запас видавались їй дивакуватим пережитком минулого, адже зараз 21 сторіччя, нейромережі та Ілон Маск, тож яка там гречка у підвалі. Втім, за декілька років після власного студентства, залишаючи квартиру в Ірпені, дівчина вже знала, що перегляне свої погляди. Реальність була поруч, вона була страшною. Реальність постукала в двері її міста, а коли їй не відчинили ― зайшла через стіни. І дизайнерці довелося швидко вирішувати, що робити.

Коли події перших місяців повномасштабної трохи вщухли, Ксенія повернулася додому. Так, їй були цікаві інші країни, але не зараз і не як біженці. На щастя, її квартиру практично не зачепило.

Дівчина знайшла нові проєкти, переважно з клієнтами з-за кордону, та регулярно долучається до донорства крові, а ще час від часу закидає гроші на збори великих фондів.

Часто, повертаючись додому, вона дивиться на ютубі історії відчайдушних жінок-парамедикинь, що рятують життя, чи культурних агенток, які просувають українські наративи в усьому світі. В такі моменти дівчині здається, що вона не робить геть нічого, і це викликає відчуття безсилля. Дівчині соромно, що вона не герой і не витягла на собі жодної людини, чи бодай собаки, з-під обстрілів, а межа її постійних дій для когось ― здавати кров та донатити в "Корзини Допомоги".

Корзини допомоги ― ініціатива, створена для того, щоб кожен клієнт міг залишити у спеціальних кошиках товар з асортименту EVA. Далі, за сприяння партнеру проєкту БО БФ "КОЛО", допомогу відправляють до ЗСУ, ТрО або медичних закладів. 

Станом на сьогодні вдалося зібрати 560 коробок із засобами гігієни та іншими необхідними у польових умовах речами. Допомога була передана 59 військовим частинам та формуванням.

На жаль, Ксенія не замислюється над тим, що за останні пів року вона залучила понад десяток бізнесів з-за кордону до інвестування в людино-години українських спеціалістів. Що для багатьох підприємців з Європи та США стала аватаром професійності та відчайдушності Українців, коли показала, що працювати ефективно можна навіть без світла. І без води. І під обстрілами. Що "Ukrainians are the bravest nation" кажуть завдяки таким, як вона. І що, врешті, її кров вже врятувала як мінімум два життя. А якби вона про це і знала, заперечила б, що "насправді не робить нічого особливого".

Как война ходит за каждым из нас и что делать, чтобы не жить с постоянным чувством вины

"Безпорадні" матері

Олена не планувала ставати КМС із закидання дітей та собак у автівки і контраварійного водіння в умовах обстрілів. Коли над її двором-колодязем у небі почали з’являтися білі смуги, а відлуння від вибухів небезпечно захитало шибки, вона вже закінчувала вантажити в машину останнього собаку. Жити самій ― не дуже просто. Відповідати за багатьох ― дуже складно. Коли ти ― мати двох дітей, то не починаєш день з афірмацій на успіх і роздумів, що тобі записати в планер. Твій ранок починається в темряві зі швидких і відточених рухів, і хоча ти не пакуєш боєкомплект ― дієш так само виважено та оперативно. Адже, якщо не зробиш все необхідне для своїх дітей та тварин вчасно, ніхто інший їм не допоможе.

Олена вирішила, що не виїжджатиме з країни. Тут її дім і батьки, з якими пройшли перші декілька місяців на заході України.

Тут її друзі, робота і всі важливі для неї місця. Вона ніколи не думала про це, як про Рішення з великою літери "Р", їй взагалі завжди було властиве досить предметне мислення. Тут був її дім, до якого вона звикла, і вона не вважала за краще для дітей жбурляти їх у реальність іншої країни та культури. Залишати тварин теж не було прийнятним для неї кроком, адже будь-яке життя має значення.

Олена дуже хоче допомагати своїй країні перемогти, але їй постійно здається, що не може. Після закриття всіх потреб сім’ї фізичних сил лишається дуже мало. Вільних грошей вистачає лише на участь у парі найбільших зборів на місяць та придбання "правильного" бензину, з якого теж ідуть донати. Інколи вдається допомогти одному-двом притулкам для тварин чи іншим ініціативам. Здається, останньою з них, була "Тепло Хвостикам". Ну а репости й активність у соцмережах ― хіба вони щось важать?

Тепло хвостикам ― спільна ініціатива EVA та БФ "Щаслива лапа" (Happy Paw). Вже третій рік компанія спрямовує гроші, що мали піти на закупівлю подарунків для партнерів, на допомогу тваринам. Цього року EVA створила гейміфікований лендінг, на якому кожен відвідувач за донат міг погратись із віртуальним котиком або песиком. Також збір коштів проводився на касах магазинів EVA.

Завдяки сотням таких же небайдужих, як Олена, вдалося зібрати 1 194 218 гривень, а допомогу отримав 41 притулок (9364 тварини).

Якби серед купи своїх справ Олена могла зупинитись і подивитися статистику того, скільки тварин вона вже врятувала, скільком людям допомогли збори, в яких вона взяла участь, і, найголовніше, побачити, скільки вона зробила для того, щоб її діти виросли свідомими патріотами своєї країни, можливо, вона б картала себе менше. Але Олені нема коли про це думати ― скоро час платити за квартиру і за школу молодшого сина.

Как война ходит за каждым из нас и что делать, чтобы не жить с постоянным чувством вины

Історія про кожного третього

Бути українцем зараз непросто. Всі ми опинились в умовах, з якими більшість людей у світі не стикаються ніколи, навіть за багато поколінь. Війну не можна поміряти звичайною мірою, і себе у війні ― теж. Втім те, що дійсно важливо ― навчитися розуміти, як багато ми робимо разом і як сильно це впливає на перемогу нашої країни.

"Для того, щоб побороти відчуття провини, варто присвятити час вивченню питання гібридних воєн. Є безліч літератури на цю тему. Як тільки ви зрозумієте, що гібридна війна починається з реклами, а закінчується на "нулі", ви зрозумієте, наскільки ви важлива ланка у цій історії", ― говорить лікар-психіатр, психотерапевт Олексій Крапивка.

За словами експерта, гібридна війна ― це довгий ланцюжок, де цивільний відправляє свої гроші, віддає медикаменти, "вбиває" свою машину, аби кудись щось довезти, робить збори, попри те, що він може мати проблеми з податковою, аби тільки купити Mavic або щось полагодити. Якби не було цих елементів, не відбувалися б усі подальші дії військових. Тому, можна сказати, що люди не про те переживають.

"Ми, як нація, робимо зараз не замало, а "забагато", говорить психотерапевт.

Тим, хто не має заощаджень для постійних донатів, варто долучатися до масових благодійних ініціатив ― кожні 10 грн ― вже велика допомога, і збори, які складаються з мікросум та закриваються за дні чи години, чудово це доводять.

Наразі підхід до КСВ в Україні трансформувався. Бізнеси не просто виділяють кошти на важливі ініціативи, а формують спільноти навколо того чи іншого проєкту, де кожна людина може відчути, як особисто допомагає у певній справі. Збір коштів через великий бізнес є надійним і прозорим також із точки зору звітності, бо компанії з чистою репутацією є гарантом залучення перевірених благодійних фондів та цільового використання коштів.

Як приклад можна навести "Підтримай захисників" ― спільну ініціативу EVA і Фонду компетентної допомоги армії "Повернись живим", яка передбачає збір коштів на касах магазинів EVA. Переказати на допомогу захисникам можна будь-яку суму від 1 грн. Проєкт триває вже понад рік. За цей час 1,5 млн клієнтів задонатили війську близько 20 млн грн, які фонд перетворив на необхідне обладнання та амуніцію.

Как война ходит за каждым из нас и что делать, чтобы не жить с постоянным чувством вины

"Міношукачі і комплекти саперних інструментів, шоломи і навушники, засоби живлення, спостереження й аеророзвідки для підрозділів піхоти і протиповітряної оборони, саперів і десантників, спецпризначенців і артилеристів – це допомога, яку навряд зміг би забезпечити найщедріший благодійник. Але спільними зусиллями багатьох людей вона стала можливою. Водночас кожен зробив свій посильний внесок і має повне право відчувати свою причетність до майбутньої перемоги України", ― говорить Олександра Гнатик, керівниця PR-напряму Лінії магазинів EVA.

Как война ходит за каждым из нас и что делать, чтобы не жить с постоянным чувством вины

То що ж ми маємо відповісти, коли наші діти спитають ― де ми були під час великої війни?

Ми не знаємо відповіді правильної для всіх, але знаємо, що ми разом робимо все можливе, аби сказати:

"Я був тут. Я допомагав тим, кому пощастило менше, ніж мені. Годував тих, кому не було що їсти. Створював робочі місця. Платив податки. Вигадував нові продукти та послуги. Приваблював гроші з-за кордону. Проводив культурні події. Привертав увагу міжнародної спільноти. Документував війну у своїх книгах та картинах. Рятував тварин. Я кожен день шукав привід жити саме в цій країні ― і кожен день знаходив його.

Можливо, я не став людиною, яка тримає автомат. Але залишився тим, хто високо тримає голову. Серед усіх можливих сценаріїв я обрав залишатись вірним своєму дому. Я ― Українець. Чи можна було зробити більше, я подумаю після того, як зроблю все, що потрібно зараз".

*Імена героїв історій у тексті змінено