За підтримки
За підтримки
Зміст:
  1. Пережити поранення бізнесмену, що став солдатом, допомогла дружина
  2. Пелюстка, сім лікарень, десять операцій і ампутація ступні
  3. На сучасний протез для незламного воїна збирали всім світом
  4. Лікарі та фахівці з реабілітації у проєкті РеабіЦентр враховують досвід військовослужбовців 

Україна вчиться жити у війну і будувати інклюзивне суспільство. Щодня зростає кількість людей з інвалідністю.  Фахівці з реабілітації  допомагають тим, хто отримав важкі травми, жити у новій реальності. Вміння приймати себе після отриманої бойової травми, у новому тілі ― справжній виклик для тих, хто повертається з передової. 

Ми поспілкувалися з трьома ветеранами війни, які під час виконання бойових завдань потрапили на міну. Усі вони проходили лікування в Інституті травматології та ортопедії НАМН України у Києві — у стаціонарному відділенні реабілітації пацієнтів ортопедо-травматологічного профілю.

Кількість важко поранених надвелика. Відділення потребує нового обладнання та модернізації, аби у чергу не ставали ті, хто виборював майбутнє кровʼю, вижив і потребує реабілітації. Влітку 2024 року, в одному з переобладнаних приміщень, запрацює РеабіЦентр — новий простір для реабілітації, оснащений сучасним обладнанням. Він займатиме площу 500 кв. м та функціонуватиме як відділення Інституту травматології та ортопедії. Зараз у приміщенні триває ремонт. Орієнтовно центр зможе надавати допомогу 1000 пацієнтів на рік у всіх трьох періодах реабілітації — гострому, післягострому та довготривалому.

Створення РеабіЦентру — ініціатива Олеся Довгого. Благодійний фонд родини Довгих "Можемо разом" виконує функцію адміністративно-технічної платформи для ініціативи РеабіЦентр, працює над залученням партнерів, використовуючи різні види фандрейзингу.

Пережити поранення бізнесмену, що став солдатом, допомогла дружина

41-річний директор компанії, що виготовляла промислові протигази, Сергій Рогожинський до 25 лютого 2022 року жодного разу не тримав у руках зброї та ніколи не стріляв. "Я був абсолютним пацифістом", ― каже Сергій. Але напад ворога на мирну країну все змінив: "Ви пам’ятаєте відео, як на Оболоні усім охочим роздавали зброю? Я теж там був". Підприємець опинився серед тих добровольців, які тримали лінію оборони, яка мала б зустріти ворога, якби він прорвався до столиці. Так Сергій Рогожинський став військовим.

У травні 2023 року батальйон Сергія відправили на передову ― замінити побратимів з бригади, які повернулися із-під Бахмута та Кліщіївки на ротацію. "17 травня ми виїхали, а 11 липня, на свій день народження, виходячи з позиції, потрапив на протипіхотну міну", – розповідає Сергій. Саме цього дня до бійця мала приїхати  дружина. "Коли лежав чекав на евакуацію, закрадалися фатальні думки ― а що, як дружина їхала на день народження, а прийде на поховання", ― зізнається боєць.

Сергій Рогожинський каже, що зміг повернутися до життя завдяки дружині, яка завжди була поряд. Фото надане бійцем
Сергій Рогожинський каже, що зміг повернутися до життя завдяки дружині, яка завжди була поряд. Фото надане бійцем

Сергієві розірвало п’яту, м’які тканини гомілки, пошкодило руку. "Поранення я отримав о 6:02, а в стабпункті міста Дружківка я був об 11:18. П’ять годин пролежав із турнікетом, отримавши так званий посттурнікетний синдром (коли кровоспинний засіб на кінцівці понад три години, починаються подекуди незворотні процеси в тканинах. – Ред.)", ― розповідає Сергій.

Лікар Харківського військового госпіталю Георгій Мелуа врятував бійцеві кінцівку. "Він уже 12 липня дуже якісно провів роботу з видалення м’язів. У мене була загроза відмирання, тобто якби забрали дуже багато м’язів, то довелося б ампутувати ногу аж до стегна", ― розповідає Рогожинський. Ще одним помічником на шляху до одужання Сергій називає свою дружину, яка постійно, від дня поранення і до виписки була поряд.

З Харкова військового доправили до столичного Інституту травматології та ортопедії. Його взяли у відділення реабілітації із незагоєною раною, що, за словами керівниці відділення Наталії Борзих, неможливо в інших реабілітаційних центрах.

Відновлення пораненого,відбувалось паралельно з повторними хірургічними обробками та застосуванням регенеративних технологій в стаціонарі реабілітації.

"Десять днів мені щодня робили перев’язки під загальним наркозом. Потім зробили операцію, згодом – ще одну операцію вже на руці. І 4 вересня мене перевели з хірургії в реабілітацію", ― розповідає Сергій.

Лікар у шпиталі врятував Сергію кінцівку, а спеціалісти-реабілітологи допомогли знову стати на ноги. Фото надане бійцем
Лікар у шпиталі врятував Сергію кінцівку, а фахівці-реабілітологи допомогли знову стати на ноги. Фото надане бійцем

Тут життя заграло новими барвами. По-перше, лежати чоловікові лікарі вже не дозволяли – на перев’язки треба було їздити самому на візку. "Лікарі всіляко спонукали до одужання, змушували рухатися, знову відчути смак життя. Дуже дякую завідувачці Наталії Борзих за її професіоналізм та турботу про кожного з поранених, ніби ми її рідня", ― згадує він.

М’язове електростимулювання, терапевтичні вправи, масажі, фізіопроцедури суттєво покращили стан військового ветерана, лікарям вдалося активувати атрофовані м’язи. Сергій зізнається: за період реабілітації всі медики відділення стали для нього хорошими друзями. А 3 січня 2024 року Сергія виписали додому. Зараз він до 4 лютого у відпустці за станом здоров’я. Після цього лікарі вирішать, чи потребує він подальшого лікування. Ну, а потім – ВЛК на предмет подальшого проходження військової  служби.

Пелюстка, сім лікарень, десять операцій і ампутація ступні

36-річний солдат-стрілець, а в мирному житті — інструктор автошколи, Костянтин Чекалкін потрапив у навчальний центр у Дніпропетровській області на початку березня 2022 року. І вже у червні підрозділ, до якого розподілили новоспеченого воїна, поїхав у бойовий сектор Донецької області. Відвоювавши усього лише три місяці, Костянтин отримав тяжке поранення.

"Поранило мене біля села Спірне під Соледаром. Після штурму ворожих позицій ми закріпилися на висоті. Через добу довелося відходити, бо на нас вийшла російська гвардія на двох танках та трьох БТР. Нашому відділенню з шести людей довелося відійти", — розповідає Костянтин. Відходячи з позицій, чоловік отримав поранення руки, тулуба і наступив на міну "пелюстку". "Через 15 годин мене евакуювали", — згадує боєць.

Костянтин Чекалкін після поранення. Фото надане бійцем
Костянтин Чекалкін після поранення. Фото надане бійцем

Далі було сім лікарень, десять операцій. І врешті — ампутація правої нижньої кінцівки на рівні 1/3 гомілки. У грудні минулого року Чекалкін потрапив на реабілітацію в Інститут травматології. Тут воїн розробляв ліву руку після пересадки ліктьового нерва та паралельно проходив підготовку до протезування.

"У центрі мені робили масаж, електроміостимуляцію, різні фізичні процедури. Ми працювали з психологом, виконували вправи на балансування, навіть тренувалися в окулярах віртуальної реальності для координації рухів і займалися за різними розважальними методиками", ― розповідає ветеран.

Костянтин зазначає, що дуже оцінив гарне ставлення лікарів та фахівців з реабілітації Інституту травматології до нього та інших поранених. "Особливо мені подобалися зустрічі щовівторка — коли всі лікарі обходили палати всі разом комісією під головуванням завідувачки відділу реабілітації Інституту травматології та ортопедії Наталії Борзих", — згадує Костянтин.

Усіх пацієнтів, за його словами, доглядали дуже ретельно і намагалися зробити максимум, аби швидше повернути ветеранів до повноцінного життя. "Вперше у житті я потрапив у лікарню за свої повні 36 років. Не сподівався, що зіткнуся з такою турботою та бажанням допомогти. Я дуже дякую лікарям Наталії Олександрівні, Антону Павловичу, Олександру Олександровичу та команді фахівців з реабілітації — Лілії Дмитрівні, Марині, Світлані, Єгору. А ще — волонтерці Оксані, яка весь час мене підтримувала", — каже військовий.

Костянтин мріє, аби тепла і дружня атмосфера панувала не тільки всередині лікувального закладу, а й довкола нього. "В Інститут приїжджали якось канадські фахівці з реабілітації, ділилися досвідом і сказали, що у їхній країні є центр реабілітаційний, де всі процедури проводять на галявинці біля озера прямо на території реабілітаційного центру. Це дає неймовірний ефект, я б дуже хотів, щоб і в нашій країні хлопці відновлювалися у схожих умовах", — констатує  він.

Костянтин Чекалкін у тренувальному залі. Фото надане бійцем
Костянтин Чекалкін у тренувальному залі. Фото надане бійцем

Ще одне побажання чоловіка — розширення та модернізація центру: є дуже багато людей, яким потрібна допомога і реабілітація.

Ну, і третя настанова від Костянтина — якомога частіше відправляти лікарів і фахівців з реабілітації на навчання за кордон для обміну досвідом та підключати міжнародні фонди, щоб у наших центрах було найновіше обладнання.

Зараз Чекалкін вчиться жити на повну у сьогоденних реаліях. Чоловік зізнається, що почувається непогано, вже має протез, оплачений державою, і звикає до нього. "Рука відновлюється досі, працює на 50%", ― каже Костянтин. Він вже знову пройшов військово-лікарську комісію на придатність до служби, і його визнали обмежено придатним. Нині чоловіка перевели у резервну роту у Дніпропетровську область неподалік від місця, де все і починалося. 

На сучасний протез для незламного воїна збирали всім світом

Офіцер Збройних Сил України з позивним Мастіф Сергій Майданюк, щойно почувши, що на Україну напав ворог, зателефонував у військкомат. Через день він уже виконував бойові завдання під Донецьким аеропортом. Підрозділ Сергія обороняв позиції біля с. Опитне поблизу ДАПу, аби не допустити підступу російських військ у бік Авдіївки та села Піски. До початку повномасштабної війни капітан Сергій Майданюк бойового досвіду не мав, але служив на керівних посадах у прикордонних військах, зокрема у підрозділах спеціального призначення.

16 серпня 2022 року під час прямого контакту з вагнерівцями поблизу Донецького аеропорту Сергій отримав важке поранення — поряд із бійцем розірвалася міна. "На нозі було перебито артерію, судини, сухожилля. Я сам собі наклав турнікет. Зі мною на полі перебувало ще двоє поранених, одному вибило очі, іншому перебило обидві ноги. Я їм наказав не рухатися, бо над нами літав безпілотник. Нас не могли забрати через щільні обстріли. За сто метрів від нас були росіяни, а наші були за кілометр. Я лежав зі зброєю в руках і чекав, хто перший до нас дістанеться — чи ворог, чи наші. У полон не здався б, граната вже була напоготові", — розповідає Сергій.

Сергій Майданюк розповідає, що у нього склалися дружні відносини з лікарями-реабілітологами. Фото надане бійцем
Сергій Майданюк розповідає, що у нього склалися дружні відносини з фахівцями відділення реабілітації. Фото надане бійцем

Півтори доби лікарі боролися за понівечену кінцівку, але врешті-решт ампутували ногу вище коліна. Сергій потрапив до Інституту травматології та ортопедії для проходження реабілітації та протезування. Аби відновитися якнайшвидше, Мастіф сумлінно проходив усі призначені лікарем процедури й масажі, активно займався терапевтичними вправами. Лікарі, які за довгий час перебування в інституті стали для нього хорошими друзями, за кілька місяців повернули бійця до віри в те, що він зможе жити повноцінно і далі.

"Якщо фахівці з реабілітації з усіма ветеранами так працюють, то я спокійний", — каже він. Рана загоювалася завдяки фаховому догляду, а сили боєць відновлював у залі — постійні вправи на баланс, розтяжки, силові вправи, які ретельно виконував Сергій, дали змогу вертикалізуватися навіть на одній кінцівці. Ветеран потроху вчився ходити з милицями.

Найбільшим бажанням Сергія стало отримати сучасний, зручний протез. Ціна — 70 000 євро. На українсько-австрійському підприємстві ветерану зробили знижку у 10%. На протез збирали усім світом. Держава виділила 856 000 грн, решту доклали Знам’янська міська рада (100 000 грн), благодійний фонд "Турбота" (50 000 грн), львівський підприємець-благодійник (500 000 грн), 580 000 грн зібрали користувачі соцмереж. Ще майже півмільйона Сергій доклав із власних заощаджень. 

Сергій Майданюк виборов одне з призових місць на ''Іграх нескорених-2023'' у Львові
Сергій Майданюк виборов одне з призових місць на ''Іграх нескорених-2023'' у Львові

Згодом за два місяці під наглядом фахівця з реабілітації та майстра спорту Микити (прізвища Сергій, на жаль, не пам’ятає) в Інституті реабілітації осіб з інвалідністю Мастіф відновив форму настільки, що на чемпіонаті "Київ Незламний" посів перше місце у вправі веслування на тренажерах. Також Сергій встиг взяти участь у спортивних змаганнях серед поранених військовослужбовців "Ігри незламних ветеранів". Виборов перше місце у змаганнях з віджимання на брусах.  Ще Мастіф взяв участь в "Іграх нескорених"-2023 у Львові, де виборов одне з призових місць.

Зараз  ветеран надає юридичні консультації та проходить підготовку ветеранів-спецпризначенців.

Лікарі та фахівці з реабілітації у проєкті РеабіЦентр враховують досвід військовослужбовців 

З 2014 року лікарі Інституту травматології та ортопедії лікують поранених воїнів, керуючись світовими та власними практиками, знаннями та водночас побажаннями пацієнтів, які проходять реабілітацію. І вже за кілька місяців їхні можливості будуть значно потужнішими: новий простір РеабіЦентр, який відкриють в одному з переобладнаних приміщень, буде оснащений за останнім словом медичних технологій в галузі реабілітації.

Автор ініціативи РеабіЦентр розповів, що команда проекту, за експертної підтримки лікарів, врахувала усі побажання пацієнтів, які вже пройшли реабілітацію і повернулися до звичного життя.

Є ще одна важлива особливість, яку врахували благодійники: вхідна група, зали для лікування та відновлення, вбиральні — усі зони нового простору для реабілітації будуть інклюзивними, обладнаними сучасними роботизованими комплексами та системами.