Освіта минулого проти освіти майбутнього: хто і чого вчитиме наших онуків

9 хвилин
Освіта минулого проти освіти майбутнього: хто і чого вчитиме наших онуків  - Фото
Спільне фото, фото Academy DTEK
28.09.2021, 08:00

Вчителі чи ментори, люди чи роботи, традиції чи інновації. Якою буде школа майбутнього?

Світ стрімко змінюється. Та, на жаль, однією з найконсервативніших галузей у ньому залишається освіта. Щоби встигати за цифровим світом, вона має винайти себе заново. Про це та про пошуки нових пріоритетів у шкільній освіті в Україні йшлося на черговій дискусії, що відбулася в рамках серії діалогів про майбутнє Dream the Future.

Нова європейська школа

Серія School футуристичного серіалу Dream the Future, що задала тематику обговоренню освітніх форматів 2050 року, була знята у 2017 році, тому в ній ще не враховані карантин і тотальна дистанційна освіта як його похідна. Та дистанційка – далеко не єдина тенденція "освіти майбутнього". 

Говорячи про 2050 рік, у нас перед очима одразу виникають роботи на місцях вчителів. І дійсно, використання робототехніки – потужний тренд майбутньої школи. Але автори фільму наголошують: справа не тільки в технологіях, а й у підходах. Головне, що зміниться, – це роль вчителя. А ще на зміну уніфікації прийде індивідуалізація. Зокрема, індивідуалізація темпу освіти. 

Автори фільму стверджують, що сучасна система освіта, заточена на віковий поділ, шкодить всім: і тим, хто здатен вчитися швидше, і тим, кому потрібно більше часу.  П’єр-Ів Удеє (INRIA, Франція) пропонує інше рішення: "Всі діти різні. Саме це спонукало нас запустити проєкт "Кідльон". Це персоналізоване навчання." 

Що це? Наприклад, діти отримують математичне завдання на планшетах, де встановлена програма, яка контролює результати кожної дитини і адаптує програму залежно від них. Якщо дитина довго не може впоратися, програма вмикає підказки, якщо ж навпаки –  занадто швидко впорався – наступні вправи будуть складнішими. Так, завдяки алгоритмам навчальний процес стає повністю персоналізованим. 

Отже, одна з особливостей школи 2050 року – це навчання в індивідуальному темпі. А ще – навчання без вчителів. 

"У 1999 році я провів експеримент під назвою "Дірка в стіні". Є теорія, що коли людина стикається з незрозумілим їй предметом, вона не заспокоїться, поки не розбереться, для чого це", – пригадує Суґата Мітра з університету Н’юкастлу. Він встановив в індійських нетрях декілька комп’ютерів, вмонтувавши їх у стіну. Місцеві діти ніколи до того не бачили комп’ютера і не володіли англійською. Та за вісім місяців вони опанували роботу з комп’ютером. Самостійно. 

"Це містика. Я переконаний, що ті "Дірки в стіні" продемонстрували нам головний принцип навчання. У фізиці це називається стихійним порядком. Головна проблема – змусити вчителів не втручатися. Бо в проєкті "Дірка в стіні" вчителів взагалі не було, але була самоорганізація дітей", – згадує Сугата Мітра. Він переконаний, що інтернет плюс самоорганізація учнів дає їм можливість вивчити що завгодно. 

Стефан Макілві, вчитель географії, працює в школі в Н’юкастлі, і саме запроваджує методи Суґати Мітри у своїй роботі. "Суть полягає у постановці якогось "великого запитання", – розповідає він про свою роботу. – Я ставлю дітям запитання, відповідь на яке має купу інтерпретацій. Основна вимога – спонукати їх до пошуку. Інакше кажучи, запитання має бути незручним для ґуґління." Наприклад, дітям, яких ми бачимо у фільмі, поставили запитання "З чого розпочалась історія?". Вони намагалися знайти відповідь в тому числі і в інтернеті, проте головне, що для виконання завдання вони одразу самостійно розбилися на невеличкі групи. А вчитель тільки цікавився ходом роздумів і формулюванням запитів. Стефан Макілві переконаний, що роль учителя давно вже не у володінні дидактичним матеріалом і викладенні інформації, а у спостереженні та правильному спрямуванні роздумів дітей.

Про пандемію і карантин ще ніхто не думав, але дистанційне онлайн-навчання вже обговорювали як основну майбутню форму отримання знань. Принаймні для вищої освіти. Запущений випускниками Стенфорду проєкт Coursera надає доступ до знань найкращих світових університетів будь-кому в будь-якій точці планети. Дафна Коллер, співзасновниця Coursera, пригадує, що все розпочалося зі створення онлайн-курсу з однієї дисципліни для власних студентів Стенфорду. Та швидко стало зрозуміло, що немає причин не відкрити цей курс іншим людям. "Так ми зрозуміли, що у світі величезний запит на освіту", – пригадує Дафна. На момент зйомок у Coursera вже було понад 1500 курсів. Усі вони в доступі. За приблизними підрахунками, кілька десятків мільйонів людей у світі щороку  бодай раз користуються курсами Coursera. 

Франсуа Таддей, з французького CRI, наголошує: "Ми помітили, що найчастіше такими курсами користуються люди з вищою освітою. І кількість дипломів у них невпинно зростає. Тобто інтелектуальна нерівність збільшується. І найбільшу кількість курсів проходять саме вчителі". 

Автори фільму впевнені, що до 2050 року дистанційні віртуальні школи зроблять революцію у навчанні. То, може, вона вже відбулася?

Стара українська школа

Обговорити стан справ в українській шкільній освіті і сценарії її майбутнього в Академії ДТЕК зібралися: 

  • Сергій Горбачов, освітній омбудсмен; 
  • Аліна Щербина, керівниця проєкту Code Club Ukraine; 
  • Іванна Коберник, співзасновниця громадських організацій "Батьківський контроль" і "Смарт освіта"; 
  • Катерина Ясько, партнерка з розвитку освітніх екосистем Української освітньої корпорації; 
  • Олена Северинчук, очільниця комунікаційного офісу Малої академії наук;
  • Валерія Заболотна, ректорка Академії ДТЕК.

Модерувала дискусію Ірина Андрейців, редакторка LIGA.Life. 

Майже всі гості свого часу брали участь у системних реформах української школи, які кілька років тому втілилися у НУШ – Нову українську школу. Проте всі експерти зійшлися у думці, що школа майбутнього – це точно не те, що існує в Україні зараз, навіть під назвою "нової". 

А якою вона буде, залежить від нас і від того, які сенси ми закладемо в поняття "Школа майбутнього". "Безумовно, це і про персоналізацію освітньої траєкторії дитини, це і про зміну парадигми вчителювання – ролі вчителя. Однозначно школа майбутнього буде диджіталізованою, цифровою, але, на мій погляд, залишаться незмінними взаємини і стосунки, які є фундаментом будь-якої школи. Тому що діти до школи йдуть за знаннями і за вибудовуванням соціальних взаємин", – вважає Олена Северинчук. 

Чи не найдовше дискусія тривала навколо запитання, чи варто шукати баланс між педагогічними традиціями та інноваціями, і в який бік цей баланс мав би схилятися. А ще – як зробити батьків адвокатами саме інновацій. Адже часто, декларуючи готовність до змін, батьки розпочинають протистояти ним, коли виявляється, що дітей навчають не за тією схемою, яку вони самі пам’ятають зі своїх шкільних років. 

Втім, Валерія Заболотна вважає, що нейтралізувати гальмування саме з боку батьків невдовзі стане дуже просто. "Дуже скоро цим дорослим просто не вистачатиме часу на боротьбу за традиції. Їм самим доведеться перенавчатися. Величезна кількість дорослих потребує нових знань, а тому вони самі побачать, що старі освітні схеми не працюють", – каже Заболотна. 

Погоджується з Валерією і Сергій Горбачов, який багато років працював учителем та директором школи: "Одне з найтравматичніших запитань для старшокласників, чи усвідомлюють вони, що професія, яку вони зараз оберуть, за два роки або їм набридне або стане непотрібною. І вони мають бути готовими раз на кілька років кардинально змінювати життя, навчатися новій професії."

Виходить, в освіті треба "до основанья, а затем"? Катерина Ясько наголошує: "Не вистачає дефініції "традиції".  З інноваціями більш-менш зрозуміло. Але що ми вкладаємо в поняття традицій? Ми говоримо про традицію педагогіки радянської школи 80-х і української школи початку державності. Чи може ми дивимось на традицію в межах, наприклад, 100 років? Чи цікаво нам досліджувати методики шкіл Сластіона початку 20 сторіччя? У нього знання давались у тісному зв’язку з природою. Чи потрібно показувати рольові моделі за Сухомлинським? Ідеально – інтегрувати здорові традиції, надихнути ними молодих вчителів та лідерів освіти і водночас бути відкритими до запозичення інновацій, з цього може вийти хороший продукт".

Та Іванна Коберник закликає бути реалістами: "В Україні з року в рік зростає кількість вчителів пенсійного віку. Зараз їх вже понад 17%. Навіть у Києві, де зарплатня вчителів найвища, є великий голод на нових вчителів. Цього року директори кажуть, що проблема болюча як ніколи, навіть у приватних школах". 

І тут виявився дуже цікавим досвід сучасних галузевих шкіл. Аліна Щербина, яка керує масштабним проєктом з безкоштовної ІТ-освіти, ділиться спостереженнями: "За минулий рік ми навчили новим технологіям 10 тисяч дітей. І цей стрибок став можливим, коли ми змінили підхід. Ми змістили фокус з навчання вчителями інформатики на практикуючих айтішників. Дітям не потрібні вчителі. Їм потрібні ментори, які дають практичні знання. Діти вважають, що їх навчають застарілі вчителі за застарілими методиками. Вони не хочуть у них вчитися. А в практиків – хочуть. Тому,  говорячи про реальні кроки, ми маємо говорити про прихід до школи практиків. Нехай не на фул-тайм, але діти мають бачити рольові моделі, до яких можна йти вже сьогодні".

Валерія Заболотна підтримує ідею менторства, особливо з огляду на те, що одна з великих проблем сучасної школи – нездатність учителя визнати, що він не все знає і може помилятися. Особливо визнати перед дітьми. Проте такі ментори не мають залишатися в школі, їм краще приходити на якийсь час, тому що є небезпека втратити свіжість поглядів. "Професія шкільного вчителя – одна з найбільш деформуючих. Коли ти роки поспіль виходиш в клас і ти – найрозумніший, тобі дійсно починає здаватися, що ти найрозумніший", – сумно посміхається Валерія. 

З тим, що ставлення до помилок у школі, як вчительских, так і учнівських, є концептуальною проблемою, погоджуються всі учасники дискусії. 

"Нам постійно наголошують, що ми маємо уникати помилок. А якщо вже припустилися, то соромитись. І ми маємо бути за них покарані. І єдину пораду, яку би я собі дозволила озвучити, – це нарешті змінити ставлення до помилок. Зрозуміти, що це просто можливість щось потім зробити краще. Це нормальний процес розвитку і пізнання. Відчуття себе дослідниками у дітей виникає з помилок. Це те, що спонукає шукати відповіді, робити відкриття. Якщо це не зміниться в системі освіти, то решта змін не мають шансів", – переконана Коберник. 

Чи є шанси зробити українську школу дійсно новою і сучасною? 

Учасники дискусії як один переконані: змінювати освіту в Україні треба лише революційно. У нас немає шансів дочекатися змін еволюційним шляхом. А оскільки система чинить колосальний опір, кожному треба бути агентами змін. 

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter.

Коментарі

Останні новини