Вертаємо солов’їність, бо словник засмітили русизми! Який вигляд мала мова до радянізації?

Ви також кажете "вино бродить" або "висока вологість"? А ви знаєте, що це не зовсім українські слова? Вони штучно русифіковані, причому відносно нещодавно — здебільшого у ХХ столітті, за радянської влади. Разом з Cosmolot, який постійно закликає всіх відмовитися споживати російськомовний контент та говорити лише українською, давайте розберемося у наслідках лінгвоциду та поповнимо свій словниковий запас новими, але водночас дуже давніми та справжніми українськими словами. 

Як писали і говорили до "суржикізації"

Живу та автентичну українську мову можна віднайти у наших письменників, які писали до 30-х років ХХ століття. Наприклад, тримайте цитату Володимира Винниченка, яка актуальна і зараз, з відкритого листа до російських письменників 1913 року: "На цей сумний нахил до "хохлацьких" анекдотів слабують, за малим винятком, усі російські письменники. Особливо ж ця слабість набула загрожуючого майже епідемичного характеру за останні скілька літ. "Хохол" неодмінно знайдеться у кожного белетриста".

Абсолютно живою є мова митрополита Андрея Шептицького — його листи до матері це наочно демонструють: "признаюся до гріха", "входові двері", "зідхнув до Пресвятої Богородиці", "прошу" в значенні, близькому до сьогоднішнього "будь ласка". А ще там багато інших слів і висловів, які ми наразі майже не використовуємо. 

Показовою для демонстрації справжньої української мови є промова Степана Бандери під час вшанування 25-річчя створення ОУН у 1954 році, яку він виголосив у Манчестері в Англії:

"… Дивлячись на розвиток у висліді діяльности ОУН впродовж 25 років, можемо найкраще перевіряти вартість і життєздатність формованого нами руху".

"… Це завдячуємо незрівняному героїзмові і гартові всіх кадрів націоналістичного підпілля, високопатріотичній і жертвенній, активній підтримці широких кіл українського народу".

"… Тільки треба нам крицевої стійкости і непохитности на правильному шляху та зосередження всіх найкращих сил у продовжуванні справедливої боротьби під знам'ям Хресто-меча".

Як радянська влада змінювала українські слова

Перші офіційні правила українського правопису з’явилися ще у 1918-1921 роках — за часів УНР.  Правописна комісія на чолі з міністром освіти уряду Директорії Іваном Огієнком ухвалила у 1919 році "Головніші правила українського правопису". Але, як знаємо, УНР, на жаль, не вистояла. І у 1921 році комісаріат освіти УСРР затвердив нові правила правопису — "Найголовніші правила українського правопису". Між ними не було великої різниці, але порівнявши перші слова в назві обох, бачимо, наскільки "м'яким матеріалом" була на той час наша мова. 

Для того, аби утвердитись у захоплених неросійських регіонах, радянська влада почала політику "коренізації": видимості розвитку мови і культури "національних окраїн". В Україні це була відповідно українізація, яка розпочалася 1923 року, але протрималася недовго — до початку 30-х років.

У межах українізації і була створена знаменита Скрипниківка або Харківській правопис. Його затвердили у 1928 році, а мовознавча конференція, на якій обговорювали проєкт правил, відбулася роком раніше у Харкові. На ній були присутні лінгвісти та письменники не лише з УСРР, але й із заходу сучасної України: вони ставили собі за мету об’єднати у новому правописі східноукраїнські та західноукраїнські традиції письма. Найбільші суперечки тоді викликало написання м’якої "л" ("лямпа", "кляса") та вживання літери Ґ, яку все ж таки залишили. 

Але зовсім скоро процес "українізації" вирішили згорнути. Скрипниківку почали звинувачувати у націоналістичності та буржуазності. Ось що писав Андрій Хвиля, голова новоствореної 1933 року Правописної комісії:

"Правопис, ухвалений М. Скрипником 6 вересня 1928 року, скеровував розвиток української мови на польську, чеську буржуазну культуру. Це ставило бар'єр між українською та російською мовами, гальмувало вивчення грамоти широкими трудящими масами".

У 1933 році, не гаючи часу на конференції та дискусії, радянська комісія на чолі з Хвилею переробила правопис на свій лад. Саме тоді з нашої абетки викинули літеру Ґ, яку повернуть лише через 57 років. Були сильно змінені правила написання іншомовних слів. Але найголовніше — норми правопису максимально наблизили до російських. Тоді з широкого вжитку і почали поступово зникати унікальні українські слова. 

До речі, того ж 1933 року Микола Скрипник, екснарком освіти УСРР, від прізвища якого і пішла назва "Скрипниківка", покінчив життя самогубством. За два місяця до цього застрелився ще один з укладачів "націоналістичного правопису" — письменник Микола Хвильовий. А от борця за зросійщення нашої мови — Андрія Хвилю — чекала інша доля. Його розстріляли у 1938 році, звинувативши у... націоналізмі.

Наступні два радянські українські правописи з’явилися у 1946 та 1960 роках. Вони ще більше наблизили нашу мову до російської. Схожі процеси відбувалися і з іншими мовами імперії — особливо з білоруською.

Радянський час характеризується й іншими трансформаціями української мови, які радше її викорінювали, аніж розвивали. Так, у монографії науковиці Марії Брус можна віднайти основні тенденції розвитку лексики української мови у той час: 

1. Пасивізація слів, що позначали раніше представників панівних класів і груп за царської влади, прислужників поміщицького ладу, експлуатаційного класу, економічних відносин (наймит, наймичка, спільник та ін.); 

2. Активізація слів, що характеризували нові суспільні реалії  – розвиток освіти, науки, техніки, мистецтва, різних галузей промисловості, сільського господарства (дошкільник, ланкова, стахановець, фізкультурник, колгоспник, одноосібник, льотчиця та ін.); 

3. Фемінітиви частково зникають з мови, адже відбуваються семантичні та стилістичні зміни у структурі відомих номінацій. Наприклад, фемінітиви ми можемо бачити у формах "військовослужбовиця особливих ударних частин" і "передова робітниця, яка перевиконує норми виробітку, активно опановує техніку роботи, виступає зразком виробничої дисципліни". А слово "добродійка", яке мало висловлювати повагу, в радянський період набуває іншого значення – іронічне, презирливе ставлення до людини. 

4. Лексикон оновлюється внаслідок "спільної словотворчості" (висуванець, відмінник, вожатий та ін.), калькування, насамперед російських слів (доповідач, виробничник та ін.), запозичення з різних мов, безпосередньо й опосередковано переважно через російську (хазяїн, чабан та ін.).

Нове життя української мови

Зі здобуттям Незалежності наша мова отримала нове життя. Згадайте, як на початку 90-х тоді у нашу повсякденність почали входити слова й вирази:  "маєш рацію", "наразі", "пересічний" та багато інших. До речі, тоді популярним  гаслом було повернення до Скрипниківки. Цей варіант правопису протягом усього цього часу використовувався діаспорою у США, Канаді та Австралії. Тільки там його називали "правописом Голоскевича" (Григорій Голоскевич — укладач "Правописного словника", що вийшов у 1929 році та містив 40 000 українських слів). Але тоді стандарти письмової мови занадто сильно відрізнялися б від того, як говорить більшість україномовних українців. Зрештою, Скрипниківка мала певний вплив на правопис 2019 року, який остаточно закріпив вектор розвитку мови у напрямку "геть від москви". 

2019 рік взагалі важливий в історії нашої мови. Саме тоді нарешті було ухвалено закон "Про забезпечення функціонування української мови як державної" — він створив правові умови для розвитку, відновлення та розповсюдження солов’їної на всіх рівнях життя. Важко в це повірити, але більшу частину років нашої Незалежності мовне питання регулював ще радянський закон "Про мови в УРСР". У 2012 році йому на зміну прийшов закон Ківалова-Колесніченка, який фактично прирівняв мови нацменшин (на практиці головним чином російську) до державної. Але коли перемогла Революція Гідності, ганебний закон одразу скасували. 

Величезну роль у відродженні живої мови відіграло українське телебачення. Чимало забутих слів повернулися до нас шляхом їх багаторазового проговорення у випусках новин: ті ж самі "наразі" і "пересічний", наприклад. Найбільше у цьому плані запам’яталися "Вікна" з їхньою популяризацією Скрипниківки. Пам’ятаєте, скільки хейту викликали у багатьох слова на кшталт "катедра". 

Але ще важливішу роль відіграли україномовні переклади західних фільмів і мультфільмів. "КітПес", "Злюки бобри", а особливо "Сімпсони" стали культовими серед нашої молоді, не в останню чергу завдяки якісній та творчій озвучці українською. 

Зрештою, зараз, у 2023 році, ми маємо 71% україномовних громадян, і наша мова відрізняється від тієї української, яка була в загальному вжитку на початку Незалежності. Такі колоритні слова, як "філіжанка", "добродій", "краля", "часопис", "либонь", "відтак" та багато інших збагатили наш словниковий запас. Будуть і нові лінгвістичні камбеки — зараз чимало митців, блогерів та підприємців популяризують автентичну мову. Із забутими словами навіть роблять мерч.

Порівняйте це із ситуацією в Білорусі. На прикладі нашого північного сусіда ми бачимо, який результат москва ставила собі на меті, вчиняючи лінгвоцид та русифікацію. Хоча сто років тому ситуація із національними мовами на території України та Білорусі була ідентичною.

Але ми, українці, повернули собі свою мову.  А скоро — повернемо й усі території.