Спецпроєкт Спецпроєкт
Спецпроєкт
Зміст:
  1. Спадковий металург 
  2. Захисник-доброволець
  3. Поранення і демобілізація
  4. Перекваліфікація і нова робота
  5. Підтримка колег
  6. Повернення до життя після фронту

56-річний Едуард Аноткін з міста Кам’янське на Дніпропетровщині — спадковий металург у третьому поколінні, тренер з армреслінгу та важкої атлетики. На третій день повномасштабної війни він пішов у військкомат і став добровольцем. Служба Едуарда тривала рік, поки після контузії бійця не демобілізували. Тепер він ветеран, який зміг повернутись до праці та цивільного соціуму, хоча через контузію йому довелося пройти перекваліфікацію та отримати нову професію.

До фронту Едуард працював у доменному цеху на заводі "Каметсталь". Нині — на тому ж підприємстві на посаді слюсаря 5-го розряду.

Ветерани, що повертаються працювати на свої заводи, продовжують таким чином допомагати побратимам на фронті, виробляючи такий необхідний на війні метал
Ветерани, що повертаються працювати на свої заводи, продовжують таким чином допомагати побратимам на фронті, виробляючи такий необхідний на війні метал

Едуард Аноткін — один з 119 ветеранів, які задіяні на підприємстві. Загалом у корпорації "Метінвест" на різних підприємствах працює 870 ветеранів, з яких 32 пройшли перекваліфікацію чи перенавчання і здобули новий фах.

Спадковий металург 

Едуард Олександрович — металург у третьому поколінні. У Кам’янському (до 2016 року — Дніпродзержинськ) жили кілька поколінь його родичів. На заводі "Каметсталь" працював ще його дід, потім — батько, який віддав підприємству 35 років життя.

Завод "Каметсталь"
 Завод Каметсталь — єдиний у світі виробник катаної осьової профільної заготовки, що використовується для виготовлення залізничних осей
Розташований у місті Кам’янське Дніпропетровської області. Металургійне підприємство повного циклу. Спеціалізується на виробництві безперервнолитої заготовки, фасонного і сортового прокату, зокрема арматури, катанки, куль та профілів. "Каметсталь" — єдиний у світі виробник катаної осьової профільної заготовки: напівфабрикату, який використовується для виготовлення залізничних осей. У 2024 році заводу "Каметсталь" виповнилося 135 років. Раніше завод носив назву Дніпровський металургійний комбінат. У 2021 році разом із Дніпровським коксохімічним заводом увійшов до складу групи "Метінвест".

Після школи Едуард пішов вчитися на помічника машиніста локомотива. До армії і після неї працював за спеціальністю. Потім став металургом, як дід та батько. Працював у залізничному цеху та управлінні охорони комбінату, останні п'ять років перед повномасштабною війною працював в доменному цеху. 

Крім стажу металурга, він має і понад 25 років педагогічного досвіду: з 1992-го по 2000 рік працював тренером з армреслінгу, важкій атлетиці та гирьовому спорту у місцевому спортивному комбінаті та училищі. Згодом суміщав роботу тренера з працею на заводі. Має статус ветерана праці.

"Коли почалася Друга світова війна, мій дідусь не поїхав в евакуацію разом із заводом, і його розстріляли німці. В місті вбили німецького офіцера, і за це розстріляли всю вулицю, де він жив. Тому ще з початку війни я казав, що нікому не вдасться відсидітися", — розповідає ветеран.

"Я просто знав: якщо вони сюди прийдуть, я маю бути зі зброєю. Бо з досвіду своєї сім’ї знаю, що може статися".

Захисник-доброволець

Вже на третій день повномасштабного вторгнення Аноткін пішов до воєнкомату. Він одразу потрапив до Кам'янського окремого батальйону територіальної оборони, де його призначили командиром стрілкового відділу. А в травні поїхав воювати на Донецький напрямок. Дружина була проти його рішення, але чоловік робив своє. Попросив лише попіклуватися про його матір, яка потребувала догляду. Їй про те, що пішов воювати, не зізнався. 

"Вона досі не знає, що я був у війську. Бо завжди переживала за мене. В дитинстві після кожних батьківських зборів в лікарню потрапляла. Звісно, я її завжди обманював. Коли в травні нас вивезли на Донецький напрямок, збрехав, що направили чергувати від заводу як охоронця в Дніпропетровську лікарню, і тому я не зможу часто дзвонити і приїжджати", — згадує Аноткін. 

Аноткін пішов добровольцем на фронт на третій день повномасштабної війни. Його демобілізували у травні 2023 року
Аноткін пішов добровольцем на фронт на третій день повномасштабної війни. Його демобілізували у травні 2023 року

Ветеран каже, що "подих війни" він відчув ще у 2014-му. Був готовий до війни, хоча до кінця не міг повірити, що Росія піде на це.

"Я завжди знав, що диму без вогню не буває. Одна справа, коли відбувається ультралівий чи ультраправий мітинг. А коли ти дивишся, що твій опонент пішов на крайні міри, де вже йде смерть, то на цьому не зупиняються", — вважає ветеран. 

В перші дні війни, зізнається Аноткін, чекав боїв у місті з дня на день. Думав, що росіяни дуже швидко дійдуть і до Кам’янського.

"У нас було буквально по два магазина набоїв, але всі хлопці були готові зустрічати ворога із коктейлями Молотова", — згадує перші дні в теробороні Аноткін.

"Я чекав, що через три-чотири дні після початку вторгнення в місті буде бій. Не думав, що вони зламають зуби об наших захисників. Припускав, що, можливо, це буде щось на кшталт бою під Крутами (бій, що відбувся 1918 року біля залізничної станції Крути між 4-тисячним підрозділом російської червоної гвардії та загоном із київських курсантів і козаків "Вільного козацтва", що загалом нараховував близько 500-600 вояків — ред.), не більше. Ми вистояли, бо піднялася вся країна. Коли я ще у Кам’янському стояв на блокпостах, люди несли нам останнє: теплі речі, їжу, ліки. Це була спільна трагедія. Я так про себе думав: тільки за це варто помирати, бо згуртувалася вся країна", — каже захисник. 

Поранення і демобілізація

Про службу на Донецькому напрямку Аноткін не розповідає багато. Перші місяці були важкими. Росіяни постійно "крили" з різних видів зброї, а наші не могли відповісти, бо просто не мали чим: зброї і снарядів не вистачало. Там же Едуард Олександрович і отримав контузію. Але реабілітацію не пройшов: в його підрозділі не вистачало людей, і він щоразу повертався до своїх.

"Лікарі казали, що після контузії треба було 30 днів побути на реабілітації, і тоді, можливо, таких наслідків не було б. А я за три дні знову пішов "на нуль" — набрав пігулок і пішов".

Потім ветеран знову потрапив в лікарню. Тоді вже лікарі виявили проблеми з серцем і сказали, що переніс на ногах інфаркт.

"Відправляли знову на реабілітацію, я два дні побув — і знов повернувся на фронт. І це вже, як говориться, був "контрольний" по моєму здоров'ю", — розповідає ветеран.

Аноткіна демобілізували у травні 2023-го, виявивши патологію головного мозку під час чергового потрапляння в лікарню. Лише після цього ветеран погодився на повноцінне лікування.

Перекваліфікація і нова робота

Після виписки Едуард Олександрович вже не міг повернутися на попереднє місце роботи в доменний цех — не дозволяло здоровʼя, давалася взнаки контузія. Йому запропонували пройти перекваліфікацію і стати слюсарем. 

Навчання нової спеціальності тривало пʼять місяців. На питання, чи важко було опанувати нову професію, ветеран жартує, що це все одно легше, ніж армійський побут. Так само описує і адаптацію до мирного життя. 

Едуард Антокін став слюсарем, тобто фахівцем, який складає, регулює та ремонтує машини і механізми
Едуард Антокін став слюсарем, тобто фахівцем, який складає, регулює та ремонтує машини і механізми

"В порівнянні з тим, що відбувається в армії, це все — дрібниці. Що мені плакатися? Мені дзвонять мої товариші по службі, питають: як твоє здоров'я? А я кажу: хлопці, це мені треба запитати, як у вас там?Тут все добре. Я ні на що не можу скаржитись", — каже ветеран.

Підтримка колег

Нинішній керівник ветерана — начальник цеху мереж та підстанцій Віктор Болотов — характеризує Едуарда Олександровича як цілеспрямованого та відповідального працівника. 

"Він мені сподобався одразу, бо є прямою і відвертою людиною. Молодь зараз важче розкачати до роботи. А з Едуардом в нас одразу виникло взаєморозуміння, бо людина він зріла і з досвідом. У нього була велика зацікавленість у самореалізації, золоті руки. Будь-яка робота, за яку він береться, завжди виконана на п’ять з плюсом. Я дуже задоволений ним. В нашому цеху є ще один ветеран, і моє особисте відчуття, що ці люди змінять країну, і це буде інше суспільство. Це зовсім інший рівень відношення до роботи, інші цінності, вони більш відповідальні", — розповідає керівник.

На підприємствах Метінвесту працюють програми перепідготовки. На опанування нової професії йде кілька місяців
На підприємствах Метінвесту працюють програми перепідготовки. На опанування нової професії йде кілька місяців

За словами Віктора Олеговича, перекваліфікацію на підприємстві може пройти будь-хто — було б бажання.

"В нас були випадки, коли приходили жінки з освітою повара-кондитера, а ставали електриками", — каже начальник цеху.

Я стараюсь давати людям можливість показати себе, реалізувати. Тому було б бажання, а навчити всьому можна. Ми даємо і теоретичні знання, і практичний досвід. Тут, на підприємстві, процес навчання відбувається значно швидше", — розповідає Віктор Болотов.

Повернення до життя після фронту

Як зазначає директор з персоналу та соціальних питань "Каметсталі" Іван Голтвенко, сьогодні кожен повинен розуміти, що не ветеран підлаштовується під соціум, а соціум повинен допомогти ветерану повернутись до життя поза лінією фронту.

"Спілкуючись з ветеранами, які поверталися на підприємство, ми розуміли, що важливо надати їм можливість адаптуватись до іншого життя, зрозуміти, що змінилось за час їхньої відсутності, і допомогти звикнути до іншої реальності. Сьогодні ми навчаємо керівників і колектив, як важливо не травмувати, не бути нав’язливими, не задавати питань, які ранять, не нашкодити. І розказуємо, що саме потрібно для комфортної соціальної адаптації тих, хто повернувся", — розповідає директор з персоналу.

Завод Каметсталь — єдиний у світі виробник катаної осьової профільної заготовки, що використовується для виготовлення залізничних осей
Завод Каметсталь — єдиний у світі виробник катаної осьової профільної заготовки, що використовується для виготовлення залізничних осей

На заводі тримають зв'язок і з тими, хто знаходиться на службі, та їхніми рідними. Мобілізованих працівників забезпечують бронежилетами, касками, зимовими наборами. Їхні сім’ї — продуктовими і гігієнічними наборами.

"Залучаємо працівників до збору допомоги для наших захисників — це і солодощі, і ліки в холодну пору року, і допомога в придбанні спеціалізованого обладнання, здачі крові та плазми. Якось один з ветеранів зізнався, що найбільше на фронті його серце і душу гріли малюнки дітей. Тому, передаючи посилки для захисників, ми продовжуємо їх туди класти. Нещодавно молодий захисник Микита, який отримав посилку, написав: дякую за малюнки", — ділиться Іван Голтвенко. 

Едуард Олександрович має статус ветерана праці. Тепер він ще й ветеран найстрашнішої з часів Другої Світової війни
Едуард Олександрович має статус ветерана праці. Тепер він ще й ветеран найстрашнішої з часів Другої Світової війни

Долучається до збору допомоги для військових на фронті і ветеран Едуард Аноткін. Завдяки програмі перекваліфікації та підтримці колег він зумів бодай частково адаптуватися до життя в тилу. Історія Едуарда — це не лише приклад успішної реінтеграції ветерана, але й свідчення того, як важлива підтримка соціуму захисникам, що повертаються з "нуля".

Всі фотоматеріали надані ГК Метінвест.