RU

"Зірка", "сильна рука", "номер один" — хто такий справжній лідер? Руйнуємо стереотипи

10 хвилин
03.10.2022, 11:00

Хто такий лідер? Як ним стають? Чи це вроджений навик чи його можна розвити? Розбираємось разом із Українською академією лідерства

Яким зазвичай уявляють лідера? Той, кого найбільше видно і чути, хто авторитарно ухвалює рішення і суворо роздає завдання, хто тягне все на собі або очолює велику корпорацію чи є першим у своїй галузі? А може, це звичайна студентка, яка вирішила сортувати сміття у дворі, чи дитина, яка продає домашнє печиво, щоб зібрати гроші для ЗСУ? 

"Лідерство — це не про владу, славу чи величезні масштаби", — кажуть в Українській академії лідерства. Це про відповідальність, бажання змінювати світ, сенс у кожній дії та постійний розвиток. 

В Академії вже 8 років навчають майбутніх лідерів за спеціальною методикою. Упродовж річної програми тут формують цінності і навички, які дозволять підліткам стати відповідальними лідерами та змінювати Україну. 

У партнерському проєкті LIGA.Life розпитала команду та випускників Української академії лідерства про те, як вони формували лідерство в собі, та про їхній шлях — від бажання змінювати світ до перших результатів,  про філософію лідерства, головні помилки і нестереотипні риси лідера та про важливі навички, які допоможуть досягнути успіху і покращувати країну. 

Освітянка, волонтер, підприємець — лідером може стати кожен

2014 рік. Донецьк. 14-річний Юрій Андрієнко вперше відчув, що таке втратити "своє": будинок, мрії та Україну. Через війну, яка розпочалася на українському сході, хлопець зрозумів — він буде розвивати рідну країну. "Я не хочу, щоб ми казали, що десь все добре, а у нас — погані дороги, немає кваліфікованих спеціалістів тощо. Ми можемо будувати Україну такою, якою хочемо її бачити. Для цього треба взяти відповідальність на себе", — каже вже 22-річний випускник академії лідерства Юрій.

Бажання постійно розвиватися — це один із "внутрішніх двигунів", який надихає працювати над новими стартапами, каже Юрій. Почалося все ще з дитинства, коли батьки пропонували хлопцю не купувати нові іграшки, а скласти їх самостійно з Lego. Так він побачив, що своїми руками можна зробити те, про що мрієш. 

Під час навчання в Українській академії лідерства Юрій поїхав у експедицію до Ізраїлю — і там побачив теплицю посеред пустелі, де вирощують овочі у найскладніших умовах. Тоді хлопець надихнувся ізраїльськими інноваціями та зрозумів, що за аграрною сферою майбутнє. 

"Усі говорили про глобальне потепління, що в Україні це також буде відчутно, адже клімат змінюється, урожайність падає. І ми вирішили створити технологію, яка б дозволяла вирощувати рослини в субарктичному кліматі  за температури -10, -15. Навіть вели перемовини з європейською агенцією при NASA, планували випробувати рослини в марсіанському кліматі  — і ми були б першою компанією, яка це зробила, але 24 лютого все змінило", – розповідає Юрій. 

Ферми, над якими Юрій працював 2 роки, згоріли у Гостомелі, коли російські війська бомбардували аеропорт. Втім, він не опустив руки та за кілька днів об'єднався із друзями, сформував команду та організував швейний цех для пошиття бронежилетів.

"У лютому-березні ми часто чули, що не вистачає бронежилетів. Але не чули, як розв'язати цю проблему, тому взяли все у свої руки. Розібралися, з чого складаються бронежилети і як їх шити за стандартами НАТО. Знайшли перевірених постачальників і військових, які б нас консультували та допомагали тестувати бронежилети на полігоні. Так розпочали своє виробництво і шили за день 100 бронежилетів", — розповідає Юрій.

За спиною 22-річної випускниці Христини Кащук шкільне та студентське самоврядування. Каже, для неї не було принциповим "щось очолювати", головне — прагнути змін, які могла втілити.

"Постійно ставлю собі запитання: "Якщо не я, то хто?". Розумію, що не можу цю проблему залишити невирішеною",  — каже Христина.

Попри таку проактивність, Христину постійно переслідувала невпевненість. Вперше відчула, що все у її силах, коли після місяців ретельної підготовки неочікувано склала ЗНО з історії "на відмінно". А остаточно зрозуміла, що може гори звернути, коли під час навчання в Академії піднялася на Петрос, хоч цей підйом на вершину спочатку здавався неможливим. 

"Сама себе мотивувала: треба подолати страх і біль та зробити це. Які ж були емоції, коли вдалося!", — згадує Христина.  

Нині дівчина в команді громадської організації "Міжнародний супровід реформ". Христина створює цифрові освітні центри у громадах, які постраждали від російської окупації. Працює з учителями, директорами, управлінцями, налагоджує комунікацію між ними.

Дівчині торік вдалося зробити масштабний форум для вчителів  "Liberal Arts: лідерство в освіті" у рідній Хмельниччині. Спікерами стали ексміністри та провідні вчителі країни. 

 "Мені хотілося, щоб педагоги у сільських школах отримали належну увагу та доступ до можливостей, тому поставила перед собою цей виклик. Для мене просто плисти по течії — це не життя. Якщо ти щодня прокидаєшся, а нічого навколо не змінюється, то який тоді взагалі сенс у твоєму житті?", — каже Христина. 

21-річний Олександр Шарма із родини лікарів, тому порятунок людей — у крові. Тож долучився до Товариства Червоного Хреста України та проводив тренінги про те, як діяти у надзвичайних ситуаціях. 

З 24 лютого Олександр майже щодня допомагає рятувати людей у "гарячих точках". Каже, розуміє, що це ризик, але свідомо працює в небезпеці. 

"Я знаю, на що йду, бо розумію, що рятую життя. Нещодавно поверталися з-під Куп'янська і потрапили під обстріл, пробило лобове скло уламком. Думки в такий момент: "Фух, живий". Але коли розумію, скільки людей ми врятували, то ці уламки — така дрібниця!", — каже Олександр.

Сам Сашко мріє знімати фільми, але навіть заради цієї мрії, каже, не залишить волонтерства, поки триває війна.

"Це фільми, які змушували б замислитись і щось змінювали в людях. Здавалося б, що волонтерство і кіно — це різні речі. Але це про транслювання цінностей. Для мене цінності дуже важливі. Вважаю, що не можна погоджуватися на те, що може бути тобі вигідно, але не відповідати цим цінностям",  — каже Олександр.

Додає, що для нього лідерство — це бути прикладом. "Моє волонтерство стало серйозною мотивацією для багатьох моїх друзів  — вони теж пішли волонтерити", — каже Олександр. Сашко переконаний, що кожен може змінювати своє оточення, а отже – формувати суспільство, в якому мріє жити. 

"Лідерство — це відповідальне ставлення до свого життя"

Юрій, Христина та Сашко навчалися в Українській академії лідерства у різні роки. Саме тут у них викристалізувалося розуміння, яким саме має бути лідерство, з чого воно складається, як його розвивати і чому бути лідером  — це щоденно ставати кращою версією себе. 

"Лідер — людина, яка постійно шукає сенс, працює над собою, розуміє, що є його потенціалом, щоб змінювати світ навколо. Саме за таким принципом ми виховуємо студентів під час річної програми", — каже в.о. керівника Української академії лідерства Євгенія Матейчук.

В Академії є своя філософія, згідно з якою лідер починається з цінностей.  "У кожного зі студентів вже є свій набір цінностей, які вони набули за 16-17 років і навколо яких побудований світогляд. Для когось — це свобода, для інших — родина. Академія ж пропонує студентам "інсталювати" додаткові цінності, які вони мають прийняти на час навчання і які допоможуть розкрити потенціал і впливати на суспільні зміни. Наприклад: "Будь справжнім", "Будь творчим" тощо",  — додає Євгенія.

Щоб сформувати лідерство у молоді, в Академії розвивають чотири прояви людини, які називають ідентичністю лідера: 

  • служитель; 

  • воїн;

  • дослідник;

  • мандрівник;

"Це не означає, що у вас якась одна ідентичність. Насправді кожна з цих ідентичностей проявляється в конкретний момент. Зараз у більшості українців ідентичність "воїн" – людина, яка віддана цілі, перемозі, підтримці. "Дослідник" — людина, яка дивується, коли відкриває щось для себе у світі і відкриває себе",  — розповідає Євгенія Матейчук. 

Також, згідно з методикою, лідер буде розвиватися тоді, коли на ці ідентичності будуть накладені конкретні компетенції. 

"Наша філософія — це не просто про лідерство тільки заради власного успіху, а про лідерство заради спільного блага. Бо місія Академії — вплинути на глибинні зміни в українському суспільстві через формування генерації молодого покоління, яке бере відповідальність за свою країну і має необхідні для цього здібності", – каже Євгенія Матейчук.

Лідерами не народжуються, ними стають

Щоб прокачати у собі цінності, ідентичності та компетенції, студенти Української академії лідерства не лише вивчають теорію, а й упродовж року волонтерять, слухають лекторів з провідних університетів, знайомляться з національними та світовими лідерами, ходять у походи, їздять в експедиції країною та світом, роблять проєкти, облаштовуть свій побут, шукають реруси на свої проєкти. 

Крім того, студенти багато часу присвячують саморефлексії та аналізу власного досвіду разом із менторами.

Така практика дозволяє закріпити здобутий досвід, зробити з нього висновки і отримати  найбільшу користь у майбутньому.

"Мені дуже допомогли власні втілені проєкти під час навчання. Треба було постійно щось вигадувати та організовувати. Ти тільки отримав нову інформацію  — і тут тобі кажуть: "перевір, як воно діє". І ти переконуєшся, що працює, а що ні", — згадує Юрій. 

У постійній практиці та викликах тренується стресостійкість та адаптивність.

Юрій каже, що ці навички особливо допомогли тоді, коли зруйнували його вертикальні ферми — саме тому не розгубився і спрямував свої сили на інший варіант допомоги Україні, відкривши власне виробництво бронежилетів. 

Олександру чи не найскладніше було розвинути вміння комунікувати, адже він інтроверт і просто заговорити з кимось було ще тим випробуванням. Але поруч з ним у кампусі було 40 однолітків, тому щодня доводилося розмовляти і знаходити спільну мову — таке постійне спілкування допомагало. 

"Пригадую, у мене було декілька протермінованих фотоплівок, було шкода їх втрачати. Та якось я побачив двох закоханих і вирішив запропонувати їм зняти лав-сторі. Всередині була така внутрішня боротьба: це ж треба підійти, познайомитися, запропонувати! Але я подолав цей страх. Ці навички треба постійно практикувати",  — каже Олександр.

Лідер — не той, хто працює одинаком чи мотивує "батогом"

Один із перших проєктів Христини Кащук — "лагідна українізація" в Маріуполі. Студенти розвісили у місті на Донеччині сітілайти із українськими класиками у сучасному одязі. Тоді вчилася делегувати, адже після шкільного самоврядування звикла тягнути все на собі. 

"Попросити про допомогу чи поділити відповідальність було випробуванням. Але одна фраза під час навчання в Академії змінила моє бачення: "Один у полі воїн, але перемога дістається команді". Ти можеш бути суперталановитим, мати сотні ідей, але не досягнеш чогось масштабного без команди, яку потрібно "запалити", – каже Христина.

"Лідер — той, хто підганяє працювати "батогом", — пригадує свої перші думки про лідерство випускник-стартапер Юрій Андрієнко. Все тому, що колись надихався лідерами технологічних індустрій Ілоном Маском та Стівом Джобсом, але змінив свій погляд.

"Лідер має вести за собою команду та мотивувати власним прикладом робити більше. Треба мати індивідуальний підхід до кожного члена команди  — і хоч у кожного "свої таргани", їх просто треба спрямувати у правильне русло заради мети", — каже Юрій.

Помилятися — це нормально

"Помилки — життєвий досвід, але лише тоді, коли ми робимо висновки. Помилка без висновків — це просто поповнення в колекцію життєвих історій. Коли ви розберете помилку, зрозумієте причинно-наслідкові зв’язки і як можна краще зробити в майбутньому — ви "будуватимете" себе як лідера",  — каже Євгенія Матейчук. 

Юрій Андрієнко додає, що в лідерстві не діє правило "вчитися на чужих помилках": "Найефективніше  — це набивати ґулі самостійно". Ділиться, що його помилка — це "розфокус", через який може розпорошуватися — і тоді є ризик не довести справу до кінця. Каже, це типова проблема проактивної людини, якій не байдужі суспільні проблеми і хочеться всюди бути корисним та щось покращити: від екології до курсу валют.  

Бути лідером — змінювати країну 

"Справжній лідер  — не той, хто самостверджується, а хто своїми проєктами дає суспільству щось нове. Я хочу бачити свою країну іноваційною і думаю, що особисто я можу для цього зробити? Я мрію збудувати залізний купол, нашу ППО "Стефанія" чи "Марічка". Зроблю усе, щоб мої майбутні діти не сумнівалися у своїй безпеці, а кожен українець міг сміливо мріяти і втілювати мрії. А вже тоді я повернуся у вертикальне фермерство.  Можна знищити будівлі і технології, але не наш розум і дух",  — підсумовує Юрій Андрієнко. 

Олександр Шарма додає, що треба просто спробувати бодай раз зробити перший крок і реалізувати проєкт, який щось змінить у твоєму оточенні. 

"Коли я свого часу зумів наважитися на перший  проєкт (це була служба доставлення у Маріуполі) і побачив, що це вдається, то світогляд просто змінився! Так можна? Просто так брати і робити?",  — каже Олександр. 

"Кожен на своєму місці може робити зміни. Після 24 лютого я ще більше в цьому переконалася. Здається, я знаю сотні небайдужих людей з надзвичайними історіями, які щось роблять і намагаються бути корисним. І маленькою справою допомагати творити велику — перемогу України", — каже Христина.

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter.

Коментарі

Останні новини