"Поступово репродуктивна медицина в Україні почне занепадати і відставати"

Ухвалений урядом законопроєкт №13683 наробив багато шуму в суспільстві — через спірні норми регулювання допоміжних репродуктивних технологій (ДРТ) та обмеження права на батьківство. Але чи справді все так погано? Ми поговорили з професоркою, докторкою медичних наук і директоркою із питань науки в клініці "Надія" Іриною Судомою про те, як положення законопроєкту відобразяться на медичній галузі та науковому майбутньому України.

— Ірино Олександрівною, розкажіть, будь ласка, що таке ДРТ та кому вони потрібні?

— Це комплекс процедур (клінічних і лабораторних), які проводять зі статевими клітинами (яйцеклітини і сперма) чи ембріонами за межами організму людини, in vitro, тобто в лабораторії. Це основна методика ДРТ, яку ще називають екстракорпоральним заплідненням.

Завдяки ньому лікують непліддя: яйцеклітини жінки запліднюють сперматозоїдами чоловіка в лабораторних умовах, вирощують зародки до певного терміну (не більше семи днів), і переносять ембріон у матку жінці. Або ж заморожують і зберігають на майбутнє.

— Чи виправдано це для людей, які хочуть мати дітей?

— З моменту 1978 року, коли на світ з’явилася перша дитина завдяки ДРТ (британський науковець Р. Едвардс отримав за це Нобелівську премію з фізіології те медицини аж у 2010 році. Дж. Парді й П. Стептоу, на жаль, до цього дня не дожили) багато змінилося:

• спосіб отримання яйцеклітин — замість лапароскопії це відбувається за допомогою пункції під контролем УЗД;

• нові ліки, які дозволяють за одну процедуру отримати багато яйцеклітин, а не одну, як колись;

• ембріоскопи, які самі стежать за станом ембріонів;

• нові процедури із запліднення яйцеклітин — ICSI, IMSI, біопсія ембріонів;

• покращилися способи заморожування статевих клітин та ембріонів;

• розвинулися методи генетичного тестування ембріонів до внесення у порожнину матки.

Це революційні зрушення, які зробили методи ДРТ доступнішими й ефективнішими. Звісно, лишаються й нерозв’язані завдання, нагальне зараз — яєчниковий резерв (мало і поганої якості яйцеклітини), відсутність яйцеклітин і сперматозоїдів. І це проблема, яка зачіпає все більше людей — серед іншого, тому що народження дітей відкладають до старшого віку, навколишнє середовище і стрес негативно впливають на здоров’я.

Уже є перші напрацювання, як із цим боротися: у NATURE вийшла стаття команди науковців із групи Шухрат Міталіпова, у якій описано, як із яйцеклітини виймають ядро й вставляють ядро клітини шкіри, потім цю яйцеклітину запліднюють сперматозоїдом і вона починає ділитися.

Майже одночасно з цим у межах FertilityAward 2025 з доповіддю виступала наша ембріологиня Вікторія Тищенко, яка розповідала про отримання яйцеклітин із гранульозних клітин, їхнє запліднення та отримання ембріона. Це наукова розробка, над якою працюють у США, Франції, інших країнах і, звісно ж, в Україні.

Можливо, чули про дітей від трьох батьків, коли ядро яйцеклітини з усім генетичним матеріалом переносять у донорську цитоплазму (донорську яйцеклітину, з якої вилучене ядро). Таку методику використовують, коли відбувається зупинка розвитку ембріонів через дефектну цитоплазму яйцеклітини або при мітохондріальних хворобах (мітохондрії мають свою ДНК, яка може бути з мутаціями і спричиняти тяжкі хвороби). Власне, відбувається заміна "поганої" цитоплазми на "хорошу".

Перша така дитина народилася у Британії в 2023 році, в Україні — у 2017-му, в нашій клініці. Взагалі перші дев’ять дітей після пронуклеарних переносів народилися в Україні. Потім методика поширилася світом. Імунологія репродукції, клітинна терапія, тканинна, клітинна інженерія — все це світові передові напрями, які завдяки зусиллям клінік ДРТ існують і в Україні. Це сотні щасливих родин, які мріяли про дітей, і змогли отримати необхідну підтримку на цьому шляху.

Але ми можемо втратити все це дуже швидко через законопроєкт №13683.

— Що саме зміниться для пацієнтів, котрі потребують ДРТ, якщо його ухвалять?

— Спершу більшість пацієнтів різниці не помітять. Норма, що вплине одразу і напряму, стосується обмеження певних категорій пацієнтів до лікування. Наприклад, самотніх жінок. Це можуть бути працездатні жінки з достатньою кількістю ресурсу, щоб виховати дитину. Але ті з них, кому буде потрібна донація ембріонів, уже не зможуть скористатися ДРТ. Особливо чутлива тема — партнерки полеглих Героїв: вони можуть втратити можливість народити від коханого, оскільки питання постмортальної репродукції в запропонованому законопроєкті не розглядаються.

Інші ж норми впливатимуть на пацієнтів опосередковано, адже з часом галузь почне занепадати і відставати від світової. Маючи власну наукову базу, ми розробили методику ядерних переносів. Завдяки ній в Україні народилося 15 дітей — ніби й небагато, але кожне життя має значення. Проте з новим законопроєктом це було б неможливо.

— Ви згадали, що норми законопроєкту вплинуть найбільше на галузь наукових досліджень. Як саме?

— Розкажу на прикладі двох статей: у п.1 ст. 9 документа вказано: культивування ембріонів людини in vitro для дослідних цілей забороняється. Якби такий закон діяв у США, згадана група Міталіпова не змогла б провести своє дослідження. Наша Вікторія Тищенко — теж. Власне, будь-які новації, які з’являлися в ембріології, те ж ICSI (введення сперматозоїда в яйцеклітину, яке свого часу розв’язало проблему важкого чоловічого непліддя), було б неможливим. Адже спочатку потрібна була апробація — тобто культивування ембріонів не для пацієнтів, а для перевірки. Ця норма — гальмування прогресу.

А от п. 4 ст. 17 вказує, що особа на підставі письмової заяви має право передати свій репродуктивний матеріал для використання у науково-дослідних цілях закладам НАМН і вищої освіти на території України, які проводять науково-дослідну діяльність у сфері охорони здоров'я. Тобто клініки, які мають невикористані яйцеклітини чи ембріони, не зможуть їх використати для наукових розробок. Хоча на практиці саме клініки є ініціаторами наукових проєктів, і здебільшого самі ж їх фінансують. Закладам НАМН і закладам вищої освіти в Україні бракує фінансування, обладнання і нерідко фахівців, щоб займатися ДРТ.

— Багато говорять, що розвиток ДРТ відбувається силами приватних клінік — чи системна це діяльність і чи є підґрунтя для розвитку чогось більшого?

— ДРТ в Україні — це одна з найуспішніших галузей медицини. З 2005 року нас об’єднує Українська асоціація репродуктивної медицини (УАРМ). Це приклад асоціації, яку створили "знизу", клініки. У ній добре розвинуті горизонтальні зв’язки. В науковому плані (теми досліджень, доповідей) ініціатива часто йде знизу. Ми кооперуємося закладами, щоб проводити дослідження, залучаємо державні наукові установи.

Близько 80% клінік, що входять в УАРМ, — приватні. У декількох є потужні генетичні лабораторії. Ми вкладаємо власні кошти в дослідження, спільнота репродуктологів дуже активна: є чудові публікації в світових журналах із репродукції, виступи на світових та європейських конгресах тощо.

Я бачу нашу країну як одну з країн світового репродуктивного туризму. І вірю, що їхати до нас мають не лише за донорськими яйцеклітинами та замінним материнством, а й за технологіями. Ну і в часи війни, катастрофічного зменшення населення й міграціної кризи було би логічно допомагати репродуктивній галузі, а не обмежувати її. Хотілося би, щоб законодавці дивилися в майбутнє і не гальмували наукові дослідження в репродуктивній сфері.