Анжеліка Терлюга виборола срібну медаль на Олімпіаді. Як вона йшла до нагороди – інтерв'ю

У фіналі українка поступилася спортсменці з Болгарії Івет Горановій. Зустріч завершилася з рахунком 5:1.

Це перша нагорода України в карате на Олімпіаді, адже цей вид спорту дебютував в програмі  Олімпійськихігор в Токіо-2020.

Анжеліка Терлюга – заслужена майстриня спорту та двократна найкраща спортсменка України. Перелік її нагород вражає: перемоги на Чемпіонаті Європи, призерка Європейських ігор, переможниця міжнародних турнірів серії "Карате 1 Прем'єр-ліга" та "Карате 1 Серія А". А тепер – ще й олімпійська призерка!

Як Терлюга почала займатися карате і готувалася до змагань, розповідає сама спортсменка. Нагадуємо її інтерв'ю LIGA.Life за 10 жовтня 2020 року.

Перші кроки в карате

У п’ять років я пробувала себе в різних видах спорту: гімнастика, бальні танці. Та мені було нецікаво. У сім років батьки привели мене на секцію карате. Пам’ятаю, що мені дуже сподобалась атмосфера, приємний тренер, кімоно. Я вирішила продовжити тренування.

У мене не було жодної спортивної цілі. Я довірилась першому враженню, мені сподобалось карате. А час показав, що в мене виходить. Поступово хобі переросло в професійний спорт, я почала їздити на турніри. 

Мої перші змагання проходили в місті Ізмаїл. Мені було вісім років. Я посіла два перші місця в категоріях куміте (спортивний поєдинок) та ката (технічні комплекси). Пам’ятаю, що батьки дуже мною пишалися, адже я вперше поїхала так далеко сама, а ще й повернулася з двома медалями. 

Життя професійної спортсменки: відмови й маленькі радощі 

Поступово я почала складне, але насичене життя професійного спортсмена. Звісно, часто доводиться відмовлятися від простих та приємних речей: прогулянки з друзями чи вільного часу на себе. 

Я дуже багато тренуюсь, їжджу на змагання в інші міста та країни. Мій графік розписаний. Після тренування я часто виходжу дуже втомлена і зовсім не маю часу на те, щоб зустрітися з друзями. Буває, що виходжу на каву чи повечеряти в ресторан, зустрінусь з подругою. Та це ненадовго. Через годинку я біжу додому, тому що знаю, що завтра на мене чекає важкий день. 

У раціоні харчування також безліч відмов. Наприклад, останній тиждень я дотримувалась жорсткої дієти. Тому що в мене попереду чемпіонат України, потрібно бути в формі. Під час карантину в мене була інтенсивна фізична підготовка. Тому наразі я працювала над тим, щоб дещо зменшити вагу. Я часто маю "дієтичні тижні" перед турнірами, щоб втратити півтора-два кілограми. 

Я намагаюсь завжди тримати себе в тонусі. Рідко дозволяю собі розслабитись. Буває, що після турнірів дозволяю собі з’їсти щось шкідливе для фігури: піцу або бургер. Але після декількох днів такого нездорового раціону знову переходжу на правильне харчування. 

У період, коли немає змагань, даю собі тиждень відпочинку. У цей період дозволяю собі все, що я хочу. Я часто подорожую. Обираю країну і поводжу там декілька днів пасивного відпочинку: смачна їжа, атмосфера, компанія та жодних тренувань.

Якщо це зима, то можу поїхати покататися на лижах чи піти в сауну або баню. Якщо літо, то віддаю перевагу морю, відпочинку на пляжах, масажам. Це мені допомагає відновити як фізичні, так і духовні сили. 

На шляху до Олімпіади

Окрім відмов, професійний спорт – це про нагороди, які завжди приємно отримувати. 

У травні 2018 року та січні 2020 року Олімпійський комітет нагородив мене званням найкращої спортсменки країни. Щомісяця за результатами змагань таку нагороду отримують різні українські атлети. Так, наприклад, у січні я здобула дві медалі: на турнірах в Чилі та Парижі. За це і отримала почесне звання. 

Мені подобається отримувати нагороди: медалі та статуетки, особливо від такого видатного спортсмена, як Сергій Бубка! Я захоплююсь його діяльністю. 

Коли Олімпіаду перенесли на рік я, м’яко кажучи, дуже засмутилась. Але розуміла, що мені потрібно прийняти цей факт. Я ж не одна атлетка у світі. Абсолютно всі спортсмени переживають те саме. Я просто продовжила тренуватися та чекати на Олімпійські ігри. 

Під час пандемії тренування продовжувались, але їх стало значно менше. Не було сенсу ходити двічі на день до зали, адже змагання перенесли. Одного разу було достатньо. Місця для тренувань були різні: біля моря, на майданчиках, на свіжому повітрі або з тренером у спортивному залі. 

Про поразки

Я не можу байдуже реагувати на поразки. Щоразу засмучуюсь. Ми з тренером про це постійно говоримо, пропрацьовуємо, намагаємось знайти причину, чому так сталося. На тренуваннях працюємо над тим, щоб знову не допустити такої помилки. 

З графіком, коли кожного тижня змінюєш не те, що міста, а континенти, виходиш на поєдинок з топовими спортсменами, поразки, звісно, трапляються.

Немає універсальних спортсменів-машин, які можуть невтомно працювати чи підтримувати ідеальне здоров’я.

Нова робота під час карантину

З початком карантину з’явилося безліч запитань. Куди рухатись? Що робити? До цього я весь час на адреналіні від змагань, а тут в один момент все зупинилося. Немає турнірів, подорожей. 

Зараз я почала більш-менш звичайне життя, навіть на роботу влаштувалась. Працюю фітнес-директором в одній із мереж фітнес-клубів Одеси. Поки що це не заважає моїй спортивній кар’єрі. 

Я цілеспрямовано і вперто іду до мети. Також мене мотивує моя сім’я. Вони мене завжди підтримують. Мій батько, який зараз не зі мною, багато зробив, щоб я займалась карате. Виступаючи під його прізвищем, я присвячую йому усі перемоги .