Історії

Наші на Олімпіаді-2021 | Анжеліка Терлюга: Люди думають, що каратистки мають бути схожими на мутантів чи монстрів

5 хвилин
Анжеліка Терлюга: Люди думають, що каратистки мають бути схожими на мутантів чи монстрів - Фото
Анжеліка Терлюга. Фото з особистого архіву
15.10.2020, 15:00

На літній Олімпіаді-2021 в Токіо каратисти з усього світу вперше поборються за звання олімпійського чемпіона. Українська збірна не виключення.

Свою ліцензію на участь у Олімпійських іграх виборола і заслужена майстриня спорту та двократна найкраща спортсменка України – каратистка Анжеліка Терлюга. Перелік її нагород вражає: перемоги на Чемпіонаті Європи, призерка Європейських ігор, переможниця міжнародних турнірів серії "Карате 1 Прем'єр-Ліга" та "Карате 1 Серія А". 

У розмові з Liga.Life спортсменка розповіла про перші змагання, шлях до кваліфікації, карантин та про те, як радіє перемогам, і як пропрацьовує поразки. 

Перші кроки в карате

У п’ять років я пробувала себе у різних видах спорту: гімнастика, бальні танці. Та мені було нецікаво. У сім років батьки привели мене на секцію карате. Пам’ятаю, що мені дуже сподобалась атмосфера, приємний тренер, кімоно. Я вирішила продовжити тренування.

В мене не було жодної спортивної цілі. Я довірилась першому враженню, мені сподобалось карате. А час показав, що в мене виходить. Поступово хобі переросло в професійний спорт, і я почала їздити на турніри. 

Мої перші змагання проходили в місті Ізмаїл. Мені було вісім років. Я посіла два перші місця в категоріях куміте (спортивний поєдинок) та ката (технічні комплекси). Пам’ятаю, що батьки дуже мною пишалися, адже я вперше поїхала так далеко сама та ще й повернулася з двома медалями. 

Життя професійного спортсмена: відмови й маленькі радощі 

Поступово я почала складне, але насичене життя професійного спортсмена. Звичайно, часто доводиться відмовлятися від простих приємних речей: прогулянки з друзями чи вільний час на себе. 

Я дуже багато тренуюсь, їжджу на змагання в інші міста та країни. Мій графік розписаний. Після тренування я часто виходжу дуже втомлена і не маю зовсім часу на те, щоб зустрітися з друзями. Буває, що виходжу на каву чи повечеряти в ресторан, зустрінусь з подругою. Та це не надовго. Через годинку я біжу додому, тому що знаю, що завтра на мене чекає важкий день. 

У раціоні харчування також безліч відмов. Наприклад, останній тиждень я дотримувалась жорсткої дієти. Тому що в мене попереду чемпіонат України, потрібно бути в формі. На карантині в мене була інтенсивна фізична підготовка. Тому наразі я працювала над тим, щоб дещо зменшити вагу. Я часто маю "дієтичні тижні" перед турнірами, щоб втрати півтора-два кілограми. 

Я намагаюсь завжди тримати себе в тонусі. Рідко дозволяю собі розслабитись. Буває, що після турнірів дозволяю собі з’їсти щось шкідливе для фігури: піцу або бургер. Але після декількох днів такого нездорового раціону знову переходжу на правильне харчування. 

Стереотипи про каратистів схожі на жарти. Наприклад, чомусь люди думають, що каратистки мають бути схожими на мутантів чи монстрів. 

В період, коли немає змагань, я даю собі тиждень відпочинку. У цей період дозволяю собі все, що я хочу. Я часто подорожую. Обираю країну і поводжу там декілька днів пасивного відпочинку: смачна їжа, атмосфера, компанія та ніяких тренувань.

Якщо це зима, то можу поїхати покататися на лижах чи піти в сауну або баню. Якщо літо, то віддаю перевагу морю, відпочинку на пляжах, масажам. Це мені допомагає відновити сили як фізичні, так і духовні. 

На шляху до Олімпіади

Окрім відмов, професійний спорт – це про нагороди, які завжди приємно отримувати.  Зараз головною з них вважаю ліцензію на Олімпійські ігри в Токіо. Вона гарантована і не вимагає повторного підтвердження. 

У наступному році відбудуться додаткові турніри з карате для продовження відбору на Олімпіаду. Проте на мене це не впливає, адже я все одно отримаю свою ліцензію. Тому що маю великий відрив у балах від суперників.

Я йшла до отримання олімпійської ліцензії півтора року. Я була на 19 турнірах. Пройшла 103 поєдинки. Здобула 93 перемоги та 10 поразок.

У травні 2018 та січні 2020 Олімпійський комітет нагородив мене званням найкращої спортсменки країни. Кожного місяця за результатами змагань таку нагороду отримують різні українські атлети. Так, наприклад, у січні я отримала дві медалі: на турнірах в Чилі та Парижі. За це і отримала почесне звання. 

Мені подобається отримувати нагороди: медалі та статуетки, особливо від такого видатного спортсмена, як Сергій Бубка! Я захоплююсь його діяльністю. 

Коли Олімпіаду перенесли на рік я, м’яко кажучи, дуже засмутилась. Але я розуміла, що мені потрібно прийняти цей факт. Я ж не одна атлетка у світі. Абсолютно усі спортсмени переживають те саме. Я просто продовжила тренуватися та чекати на Олімпійські ігри. 

Під час пандемії тренування продовжувались, але їх стало значно менше. Не було сенсу ходити двічі на день до зали, адже змагання перенесли. Одного разу було достатньо. Місця для тренувань були різні: біля моря, на майданчиках, на свіжому повітрі або з тренером в спортивному залі. 

Про поразки

Я не можу байдуже реагувати на поразки. Кожного разу я засмучуюсь. Ми з тренером про це постійно говоримо, пропрацьовуємо їх, намагаємось знайти причину, чому так сталося. На тренуваннях працюємо над тим, щоб знову не допустити такої помилки. 

З графіком, коли кожного тижня змінюєш не те, що міста, а континенти, виходиш на поєдинок з топовими спортсменами, поразки, звісно, трапляються.

Немає універсальних спортсменів-машин, які можуть невтомно працювати чи підтримувати ідеальне здоров’я.

Але зараз, коли змагань майже не має, розумію, що дуже сумую за таким темпом. 

Нова робота під час карантину

З початком карантину з’явилось безліч питань. Куди рухатись? Що робити? До цього я весь час на адреналіні від змагань, а тут в один момент все зупинилось. Немає турнірів, подорожей. 

Зараз я почала більш-менш звичайне життя, навіть на роботу влаштувалась. Працюю фітнес-директором в одній із мереж фітнес-клубів Одеси. Поки що це не заважає моїй спортивній кар’єрі. 

Тож період пандемії також має свої плюси: мені не потрібно їхати за кордон на змагання. Я тренуюсь в Одесі у свого тренера, працюю і отримую зарплату, яка ніколи не буде зайвою.

Я цілеспрямовано і вперто іду до мети. Також мене мотивує моя сім’я. Вони мене завжди підтримують. Мій батько, який зараз не зі мною, багато зробив, щоб я займалась карате. Виступаючи під його прізвищем я присвячую йому усі перемоги .

Альона Низовець
Альона Низовець
журналістка LIGA.Life
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter.

Коментарі

Останні новини