"Важко розділяти роль дружини та бізнес-партнера". Як сімейний бізнес впливає на стосунки

У робочі години ви бізнес-партнери, у вільний час — чоловік і дружина. Таким могло би бути ведення сімейного бізнесу в ідеальному світі. Але є одне "але": спільна справа часом розмиває кордони між робочим та особистим життям. Тож, конфлікти в парі можуть впливати на бізнес і навпаки.

Як зберегти баланс між робочими та особистими стосунками в сімейному бізнесі? Де прокласти межу та чи потрібна вона взагалі? Розповідаємо на прикладі співзасновників львівської мережі крамниць і сироварні "Сирні мандри" — подружжя Мар’яни Лапко та Ярослава Сірака.

Спільні інтереси

Історія сімейного бізнесу — це насамперед про довіру та спільні інтереси. У родині Ярослава та Мар’яни такими є подорожі та любов до сиру. До пандемії COVID-19 і повномасштабної війни пара часто їздила за кордон (переважно у Францію та Італію), де ходила місцевими ринками та пробувала локальну кухню, зокрема крафтові сири. 

"Ми завжди знаходили місцеві сирні лавки та спілкувалися з продавцями. Якось Ярослав сказав: "Як би було добре, щоб в Україні теж були такі магазинчики". Тобто в нас первинно була ідея не виробляти, а продавати автентичний український сир і розвивати культуру споживання", — ділиться з LIGA.Life Мар’яна Лапко.

У 2012-му сім’я переїхала з Києва до Львова. Саме тоді Ярослав і запропонував дружині спробувати реалізувати мрію. Після одного з його робочих відряджень до Карпат на балконі їхньої квартири на 10 поверсі з’явилася велика дерев’яна бочка з бринзою. Далі орендували місце на продовольчому ринку у Львові, знайшли продавчиню, створили сторінку в соцмережах, яка тоді ще називалася "Сири з Карпат" — із цього усе й почалося.

"Я тоді була у декреті. Пам’ятаю, як молодший син Михайло маленьким лежав в автокріслі, а я в багажнику везла бринзу на продаж. Мені тоді було 25 років, Ярославу — 27. Ми йшли напролом, у нас ще не було тривог, натомість було багато оптимізму, альтруїзму та віри в ідею", — пригадує Мар’яна. 

Згодом асортимент доповнили локальною "фішкою" — сиром сулугуні у вигляді кульок від золочівських виробників. Ще пізніше придбали настільні вітрини — це стало першим великим вкладенням у справу. В подальшому весь заробіток подружжя інвестувало у відкриття нових точок продажу та розвиток бізнесу.

Підтримка

У 2014 році Ярослав і Мар’яна вирішили робити сир самостійно. Хотілося нових смаків, а сировари, з якими співпрацювали, не проявляли в цьому ініціативи. Тож, у хід пішли книжки та YouTube, пригадує співзасновниця:

"Перші сири відпрацьовували разом удома. Купували молоко в 10-літрових бідонах, брали каструлю з нержавійки та починали варити. Згодом у хаті з’явився маленький холодильник, який Ярослав переобладнав на камеру дозрівання. Щось виходило, щось — ні. Коли вдалося отримати сир, який ми хотіли, пішли з ним до сироварів і сказали: "Нам треба ось таке" — і вже на їхній території виробляли".

Того ж року з’явилася торговельна марка "Сирні мандри" і перша крамничка в ТЦ "Сихів". А також — власне виробництво в селі Коросно на Львівщині. 

"Доля принесла нам прекрасну людину на ім’я Ростислав. Він був на тій хвилі, що й ми: дуже хотів мати стадо кіз і продавати молоко. Але того молока було так багато, що він вже не знав, куди його дівати. Тому запропонував співпрацю нам. Заодно дав приміщення площею десь 40-50 кв. м", — зазначає Мар’яна. 

Ярослав покинув звичайну роботу та занурився у сироваріння. Подружжя хотіло виробляти Сан-Мор-де-Турен із козячого молока, тож зрозуміло: треба навчатися в тамтешніх майстрів. Відтоді щороку чоловік їздив на кількатижневі курси від престижної французької сироварні Mons Fromages. 

"На одному з тих курсів до Ярослава підійшла Джекі з США й каже: "Я тобі по-доброму скажу: тобі треба почати з того, щоб мити підлогу в сироварні". Я тоді з дівчатами саме на фестивалі продавала сир. Ярослав дзвонить і каже: "Закриваємося, бо те, що ми робимо, повне аматорство". Він мені це каже, а я дивлюся — до нас стоїть величезна черга людей, а сиру вже немає на прилавку, бо все продали. Й кажу йому протилежне: "Все гаразд, все ми зробимо. Приїжджай"", — пригадує співзасновниця "Сирних мандрів". 

Кордони

"Згодом ми переїхали на орендовані виробничі потужності у Львові. Паралельно розвивали мережу крамниць, сайт, відкрили сирний ресторан L'affinage. Якщо "Сирні мандри" були бізнес-моделлю, то він був радше для душі", — розповідає Мар’яна Лапко і додає: "Але перед пандемією COVID-19 його довелося закрити, бо ми зрозуміли, що не стягнемо. Ресторанний бізнес потребує залучення в суботу-неділю, до останнього гостя. Додайте до цього роботу в "Сирних мандрах" з понеділка по п’ятницю — і мами та дружини не було вдома цілими днями".

З самого початку пара розділила обов’язки у бізнесі: Ярослав займався виробництвом сиру, бо цікавився цим, а Мар’яна — продажем і маркетингом, адже має відповідну освіту. Важливі рішення на кшталт відкриття нового магазину ухвалювали разом. Зазвичай, розповідає співзасновниця компанії, це відбувалося вдома на балконі. 

"Звісно, бувають суперечки, але вони не критичні. Конфлікти виникають, коли хтось починає заходити на територію іншого. Наприклад, коли я починаю чимось керувати у виробництва або казати, як треба зробити. Важко розділяти, де ти дружина, а де — бізнес-партнер. Завжди хочеться щось порадити. Але треба вчасно схаменутися і сказати: "Гаразд, це твоя зона відповідальності. Якщо тобі треба буде порада, ти попросиш". Звісно, це я вже зараз кажу, після стількох років. На початку цього взагалі не було", — зазначає Мар’яна Лапко. 

Згодом сім’я запровадила правило не нести роботу додому. Хіба що це якийсь форс-мажор або про розмову було домовлено заздалегідь. Також під час спільного проведення часу зі столу забирають телефони, щоб повідомлення та дзвінки не відволікали. 

"Коли ти працюєш у сімейному бізнесі, це робота 24/7. Але ми зрозуміли, що завжди треба знаходити час для одне одного. Дуже легко зануритися в роботу і постійно бути бізнес-партнерами. Але тоді втрачається вогник у стосунках, зникають почуття, без яких цей бізнес неможливий", — додає жінка. 

Опора

Низка компаній переживають кризи, коли один із партнерів тимчасово чи надовго випадає із робочих процесів. Але в сімейному бізнесі на такий випадок є кому підстрахувати. Так сталося і з "Сирними мандрами".

У лютому 2022 року Ярослав Сірак пішов на війну та передав управління виробництвом дружині. Перед Мар’яною, яка займалася зовсім іншою сферою, постала серйозна задача: навчитися керувати виробничими процесами і втримати бізнес. І все вийшло: завдяки навченому Ярославом персоналу та підтримці партнерів.

"Це було дуже важко: двоє дітей, один випускник, якому потрібно вступати до університету. Молодший син переходить з початкової школи в середню. Тобто ми горимо: виробництво, молоко, фермери, крамниці, блекаут, обстріли. А ще й Ярослав не виходить на зв’язок і я не знаю, що з ним. Та коли він мені телефонував я завжди казала: "Коханий, все добре. Я з усім справляюся, у мене все виходить". Головне — вчасно покласти слухавку і не заридати. Бо це важко. Ти ніби потрапляєш у шторм і не знаєш, куди повернешся. Але, на щастя, у серпні 2023-го Ярослав приїхав живий і здоровий", — пригадує жінка. 

Майбутнє

У подружжя двоє дітей: Іван та Михайло. Коли старший син був іще підлітком, Ярослав брав його з собою на сироварню, пригадує Мар’яна: 

"Ми були настільки захоплені бізнесом, що розуміли: нам бракує часу на дітей. І, власне, коли брали Івана з собою, то так проводили час разом. (...) Звичайно, коли ти їдеш до тих самих французьких сироварів і бачиш, як онук Монса продовжує сімейну справу свого діда, то думаєш "Круто". Десь так воно хотілося б, може, і собі. Але ми розуміємо, що кожна людина — особистість. І наші діти в праві вирішувати, чим їм займатися".

Наразі сини не проявляють великого інтересу до сімейного бізнесу. Молодший Михайло іноді допомагає татові на виробництві, старший Іван навчається в університеті й час від часу приїжджає пропрацювати на сироварні чи в магазині, щоб заробити грошей. Чи захочуть діти продовжувати справу батьків — їхній особистий вибір. Самі ж Ярослав і Мар’яна поки так далеко не планують.