Депутат Жан Беленюк виборов перше золото для України на Олімпіаді в Токіо! Його історія

Українець удруге поспіль пробився до фіналу Олімпійських ігор у греко-римській боротьбі. У Ріо він здобув срібло, а нині у Токіо – золото! 

"Дуже радий, що вдалося вийти у фінал. Знаю, як переживають наші українці, і хочу їх порадувати гідним результатом. Коли на тобі велика відповідальність, за тобою – ціла країна, за тобою люди, які впродовж п'яти років казали, що ми чекаємо "золота", – я б дуже не хотів їх підставити", – сказав спортсмен Суспільному.

Після нагороди олімпійський чемпіон зі сльозами сказав: "Не усвідомлюю, що я зробив. Це був довгий і тяжкий шлях.

Спасибі всім українцям, хто підтримував, вірив у мене. Було дійсно дуже складно. Вибачаюся за сльози, це дуже приємні відчуття. Я тяжко травмувався за три тижні до ігор і не знав чітко, чи буду приймати участь. Тільки віра тренера в мене дала змогу реалізувати свою мрію. Спасибі йому за це, спасибі мамі". 

Нагадуємо його правила життя і розповідь про те, як він став борцем і готувався до ігор, будучи вже депутатом. Інтерв'ю LIGA.Life від 28 листопада 2020 року. 

"Усі мої перші змагання закінчувались поразками"

Мені було дев'ять, коли я прийшов на секцію греко-римської боротьби. У мене було два найкращі друга – Максим та Ярослав. У 1999 році Максим пішов з життя.

За рік після загибелі нашого друга ми прийшли на кладовище до нього. Тоді Ярослав мені розповів, що він почав займатися греко-римською боротьбою. Я пообіцяв йому також спробувати. До цього був футбол, баскетбол та навіть карате. Але боротьба захопила одразу.

Тоді про перспективне майбутнє професійного спортсмена ще ніхто не думав.

Технічно також програвав, але я не покидав секцію. Так, не виходило, було складно, але мені подобалось. Достойний результат прийшов згодом, приблизно у дев’ятому класі. Тоді я вперше переміг на Чемпіонаті України.

За наполегливість потрібно подякувати моїй мудрій мамі. Вона завжди намагалась спочатку зрозуміти, у чому причина небажання тренуватися. Потім знаходила потрібні слова, аби я знову повірив у себе.

Казала, що жодні дрібниці не повинні збивати зі шляху до мети. Нагадувала про мої спортивні досягнення, на яких не варто зупинятися. Це завжди допомагало.

Без конфліктів та бійок у дитячому віці ніяк, тим паче у компанії хлопців, та ще й коли ти маєш інший колір шкіри.

Згодом навчився контролювати свої емоції та вирішувати конфліктні питання конструктивним діалогом, чим користуюсь і зараз, як і в особистому житті, так і в роботі.

Наприклад, після початку роботи у парламенті, мене часто запитували, чому я не блокую трибуну. Завжди відповідаю, що я не для цього прийшов у політику.

Я вважаю, що використання фізичної сили поза тренуваннями та змаганнями можливе лише у випадку загрози життю.

Я завдячую спорту за все, що зараз маю. За виховання, за загартований характер, а також за такі побутові речі, як догляд за собою. Наприклад, я ще змалку знав, як прати речі після змагань.

"У спорті тебе пам’ятають, поки перемагаєш"

Попри усі стереотипи щодо спортсменів та їхній розум, я добре вчився у школі. Пам’ятаю, як перед закінченням дев’ятого класу ми вирішували, чим буду займатися далі: піду в коледж отримувати професію чи присвячу себе спорту.

А якщо робиш ставку на навчання, ти отримуєш професію і маєш гарантії на стабільність.

До речі, я не був на випускному вечорі в одинадцятому класі. Готувався до Чемпіонату Європи. Потрібно було обирати: або готуєшся до змагань, або йдеш гуляти.

Це був свідомий вибір, я не жалкую. Знав, що результат виправдає себе. Так і сталося. Я посів третє місце на Чемпіонаті Європи серед школярів.

Під час вибору майбутньої професії переміг спорт. Я хотів далі боротися. Тому я вступив у Національний університет фізичного виховання і спорту.

"Усі були здивовані, що спортсмен, та ще й борець, має такі бали"

Я мав гарні результати з ЗНО. Усі були здивовані, що спортсмен, та ще й борець, має такі бали. Мені говорили: "Чого ти прийшов сюди? Ти можеш з такими балами вступити в навчально-орієнтований заклад!".

Існував ще один стереотип: в університет фізкультури йдуть ті, хто не хоче вчитися. Уявляють це так: спортсмени тренуються, а оцінки виставляють за досягнення. Та ті, хто хотів вчитися, робив це навіть маючи вільний графік навчання. Я був серед них.

Я не дуже любив лекції, на яких збирається цілий потік. Мені подобались практичні заняття з викладачами у групі. Так можна було подискутувати, поставити безліч запитань. Такий контакт з викладачем ще більше заохочував до навчання.

Вважаю, що отримав якісну освіту, адже університетські знання використовую досі.

"Уся моя спортивна кар’єра – підготовка до Олімпійських ігор"

Будь-які змагання складні. На Чемпіонаті світу у 2015 році я за день провів шість боїв! Це було вперше, коли я так багато боровся за день. Але ми всі були в таких умовах.

Мені було 24 роки, енергії було багато, виборов ліцензію, золоту медаль і поїхав на Олімпіаду-2016 в Ріо-де-Жанейро. Уся моя спортивна кар’єра – це підготовка до Олімпійських ігор.

В Ріо було складно не тільки через змагання, але й через умови. Десь спортивні об’єкти мали сирий ремонт, десь була антисанітарія. Після складного перельоту мій тренер, Володимир Шацьких, погано почувався.

Та ми приїхали показати результат. Я був сконцентрований на змаганнях, тому навіть такі побутові теми не завадили показати результат.

Був драматичний бій за право на золото з представником Росії Давитом Чакветадзе, в якому я програв, отримавши срібну медаль. Мені було важко усвідомити, що у нашому виді спорту є упереджене ставлення до спортсменів, що існує суб’єктивність суддів.

Я не вважаю це поразкою. Іноді здається, що олімпійське золото отримують поціловані Богом. Я отримав досвід, медаль, визнання українців.

Країна мала багато видатних спортсменів, які перемагали на чемпіонатах, але вибували після перших змагань на Олімпійських іграх. А я маю, хоч і срібну, але олімпійську медаль, яка зараз мотивує мене у новому році поборотися за золоту.

"Готуюсь до Олімпійських ігор в Токіо"

Коли я починав політичну кар’єру, мав свій сценарій подій: спочатку перемога на Чемпіонаті світу та отримання ліцензії на Олімпійські ігри-2020 в Токіо. Потім робота та паралельно тренування.

Під час депутатських канікул я б присвятив себе повністю спорту, а після Олімпійських ігор – політиці.

Але це ж 2020 рік! Пандемія коронавірусу змінила все. Я навіть уявити собі не міг, що Олімпійські ігри будуть перенесені на рік. Зараз навіть не впевнений чи відбудуться вони у 2021 році.

Та не втрачаю надії на виступ. Готуюсь до Олімпійських ігор в Токіо. Доводиться максимально оптимізувати своє життя.

Добре, що є команда, яка підтримує і допомагає.

Коли є вільний час, зустрічаюсь з друзями. Полюбляємо грати в настільний теніс чи ходити в лазню. Також в мене є домашній улюбленець – собака Каспер. Ми з ним і гуляємо, і бігаємо. Намагаюсь приділяти достатньо уваги вивченню англійської мови та читанню.

Про депутатство і спорт

Після Олімпійських ігор (2016. – Ред.) я відчув підтримку українців. Отримав безліч повідомлень, дзвінків та коментарів після фінального бою. А коли став нардепом, не усі позитивно відреагували. Але я був готовим до цього.

Є люди, які не поділяють політичну повістку нашої партії. Тому з осудом ставляться і до мене. За себе можу сказати, що маю свої погляди та думки щодо тих чи інших речей, звісно, що погоджуватись не завжди виходить, але, я завжди аргументую свою позицію фактами.

Мене загартувало дитинство. Тоді мені здавалося, що доля несправедлива лише до мене, а зараз розумію, що це була підготовка до сьогоднішнього дня. Скрізь шукаю конструктив. Коли людина має обґрунтовану‌ точку зору, це дає розуміння, що вона думає, розвивається і хоче змін на краще. У іншому разі ліпше утриматись від негативних коментарів.