Історії

Правила перемоги | Депутат Жан Беленюк виборов перше золото для України на Олімпіаді в Токіо! Його історія

6 хвилин
Депутат Жан Беленюк виборов перше золото для України на Олімпіаді в Токіо! Його історія - Фото
Фото з особистого архіву
04.08.2021, 14:52

Призер Олімпійських ігор-2016 і нардеп від Слуги народу Жан Беленюк виграв золото на Олімпійських іграх у Токіо.

Українець удруге поспіль пробився до фіналу Олімпійських ігор у греко-римській боротьбі. У Ріо він здобув срібло, а нині у Токіо – золото! 

"Дуже радий, що вдалося вийти у фінал. Знаю, як переживають наші українці, і хочу їх порадувати гідним результатом. Коли на тобі велика відповідальність, за тобою – ціла країна, за тобою люди, які впродовж п'яти років казали, що ми чекаємо "золота", – я б дуже не хотів їх підставити", – сказав спортсмен Суспільному.

Після нагороди олімпійський чемпіон зі сльозами сказав: "Не усвідомлюю, що я зробив. Це був довгий і тяжкий шлях.

Я почав займатися в 9 років, зараз мені 30. Нарешті це сталося!

Спасибі всім українцям, хто підтримував, вірив у мене. Було дійсно дуже складно. Вибачаюся за сльози, це дуже приємні відчуття. Я тяжко травмувався за три тижні до ігор і не знав чітко, чи буду приймати участь. Тільки віра тренера в мене дала змогу реалізувати свою мрію. Спасибі йому за це, спасибі мамі". 

Нагадуємо його правила життя і розповідь про те, як він став борцем і готувався до ігор, будучи вже депутатом. Інтерв'ю LIGA.Life від 28 листопада 2020 року. 

"Усі мої перші змагання закінчувались поразками"

Мені було дев'ять, коли я прийшов на секцію греко-римської боротьби. У мене було два найкращі друга – Максим та Ярослав. У 1999 році Максим пішов з життя.

За рік після загибелі нашого друга ми прийшли на кладовище до нього. Тоді Ярослав мені розповів, що він почав займатися греко-римською боротьбою. Я пообіцяв йому також спробувати. До цього був футбол, баскетбол та навіть карате. Але боротьба захопила одразу.

Тоді про перспективне майбутнє професійного спортсмена ще ніхто не думав.

Усі мої перші змагання закінчувались поразками. Деякі з них вважали ганебними, наприклад, коли мене клали на лопатки.

Технічно також програвав, але я не покидав секцію. Так, не виходило, було складно, але мені подобалось. Достойний результат прийшов згодом, приблизно у дев’ятому класі. Тоді я вперше переміг на Чемпіонаті України.

За наполегливість потрібно подякувати моїй мудрій мамі. Вона завжди намагалась спочатку зрозуміти, у чому причина небажання тренуватися. Потім знаходила потрібні слова, аби я знову повірив у себе.

Казала, що жодні дрібниці не повинні збивати зі шляху до мети. Нагадувала про мої спортивні досягнення, на яких не варто зупинятися. Це завжди допомагало.

Мене виховували жінки: мама та бабуся. Школу чоловічого виховання я пройшов у секції боротьби.

Без конфліктів та бійок у дитячому віці ніяк, тим паче у компанії хлопців, та ще й коли ти маєш інший колір шкіри.

Згодом навчився контролювати свої емоції та вирішувати конфліктні питання конструктивним діалогом, чим користуюсь і зараз, як і в особистому житті, так і в роботі.

Наприклад, після початку роботи у парламенті, мене часто запитували, чому я не блокую трибуну. Завжди відповідаю, що я не для цього прийшов у політику.

Я вважаю, що використання фізичної сили поза тренуваннями та змаганнями можливе лише у випадку загрози життю.

Я завдячую спорту за все, що зараз маю. За виховання, за загартований характер, а також за такі побутові речі, як догляд за собою. Наприклад, я ще змалку знав, як прати речі після змагань.

"У спорті тебе пам’ятають, поки перемагаєш"

Попри усі стереотипи щодо спортсменів та їхній розум, я добре вчився у школі. Пам’ятаю, як перед закінченням дев’ятого класу ми вирішували, чим буду займатися далі: піду в коледж отримувати професію чи присвячу себе спорту.

Це був складний вибір, тому що у спорті тебе пам’ятають, поки ти перемагаєш. Коли ти травмувався, нікому більше не потрібен. 

А якщо робиш ставку на навчання, ти отримуєш професію і маєш гарантії на стабільність.

До речі, я не був на випускному вечорі в одинадцятому класі. Готувався до Чемпіонату Європи. Потрібно було обирати: або готуєшся до змагань, або йдеш гуляти.

Це був свідомий вибір, я не жалкую. Знав, що результат виправдає себе. Так і сталося. Я посів третє місце на Чемпіонаті Європи серед школярів.

Під час вибору майбутньої професії переміг спорт. Я хотів далі боротися. Тому я вступив у Національний університет фізичного виховання і спорту.

"Усі були здивовані, що спортсмен, та ще й борець, має такі бали"

Я мав гарні результати з ЗНО. Усі були здивовані, що спортсмен, та ще й борець, має такі бали. Мені говорили: "Чого ти прийшов сюди? Ти можеш з такими балами вступити в навчально-орієнтований заклад!".

Існував ще один стереотип: в університет фізкультури йдуть ті, хто не хоче вчитися. Уявляють це так: спортсмени тренуються, а оцінки виставляють за досягнення. Та ті, хто хотів вчитися, робив це навіть маючи вільний графік навчання. Я був серед них.

Мені подобалась біомеханіка, а магістратуру закінчив за спеціальністю "Психологія спорту". Коли був не на зборах, біг на пари.

Я не дуже любив лекції, на яких збирається цілий потік. Мені подобались практичні заняття з викладачами у групі. Так можна було подискутувати, поставити безліч запитань. Такий контакт з викладачем ще більше заохочував до навчання.

Вважаю, що отримав якісну освіту, адже університетські знання використовую досі.

"Уся моя спортивна кар’єра – підготовка до Олімпійських ігор"

Будь-які змагання складні. На Чемпіонаті світу у 2015 році я за день провів шість боїв! Це було вперше, коли я так багато боровся за день. Але ми всі були в таких умовах.

Мені було 24 роки, енергії було багато, виборов ліцензію, золоту медаль і поїхав на Олімпіаду-2016 в Ріо-де-Жанейро. Уся моя спортивна кар’єра – це підготовка до Олімпійських ігор.

В Ріо було складно не тільки через змагання, але й через умови. Десь спортивні об’єкти мали сирий ремонт, десь була антисанітарія. Після складного перельоту мій тренер, Володимир Шацьких, погано почувався.

Та ми приїхали показати результат. Я був сконцентрований на змаганнях, тому навіть такі побутові теми не завадили показати результат.

Був драматичний бій за право на золото з представником Росії Давитом Чакветадзе, в якому я програв, отримавши срібну медаль. Мені було важко усвідомити, що у нашому виді спорту є упереджене ставлення до спортсменів, що існує суб’єктивність суддів.

Я не вважаю це поразкою. Іноді здається, що олімпійське золото отримують поціловані Богом. Я отримав досвід, медаль, визнання українців.

Країна мала багато видатних спортсменів, які перемагали на чемпіонатах, але вибували після перших змагань на Олімпійських іграх. А я маю, хоч і срібну, але олімпійську медаль, яка зараз мотивує мене у новому році поборотися за золоту.

"Готуюсь до Олімпійських ігор в Токіо"

Коли я починав політичну кар’єру, мав свій сценарій подій: спочатку перемога на Чемпіонаті світу та отримання ліцензії на Олімпійські ігри-2020 в Токіо. Потім робота та паралельно тренування.

Під час депутатських канікул я б присвятив себе повністю спорту, а після Олімпійських ігор – політиці.

Але це ж 2020 рік! Пандемія коронавірусу змінила все. Я навіть уявити собі не міг, що Олімпійські ігри будуть перенесені на рік. Зараз навіть не впевнений чи відбудуться вони у 2021 році.

Та не втрачаю надії на виступ. Готуюсь до Олімпійських ігор в Токіо. Доводиться максимально оптимізувати своє життя.

Маю щоденні тренування протягом 2-2,5 годин. Зранку засідання чи зустрічі, ввечері тренування.

Добре, що є команда, яка підтримує і допомагає.

Коли є вільний час, зустрічаюсь з друзями. Полюбляємо грати в настільний теніс чи ходити в лазню. Також в мене є домашній улюбленець – собака Каспер. Ми з ним і гуляємо, і бігаємо. Намагаюсь приділяти достатньо уваги вивченню англійської мови та читанню.

Про депутатство і спорт

Після Олімпійських ігор (2016. – Ред.) я відчув підтримку українців. Отримав безліч повідомлень, дзвінків та коментарів після фінального бою. А коли став нардепом, не усі позитивно відреагували. Але я був готовим до цього.

Є люди, які не поділяють політичну повістку нашої партії. Тому з осудом ставляться і до мене. За себе можу сказати, що маю свої погляди та думки щодо тих чи інших речей, звісно, що погоджуватись не завжди виходить, але, я завжди аргументую свою позицію фактами.

Мене загартувало дитинство. Тоді мені здавалося, що доля несправедлива лише до мене, а зараз розумію, що це була підготовка до сьогоднішнього дня. Скрізь шукаю конструктив. Коли людина має обґрунтовану‌ точку зору, це дає розуміння, що вона думає, розвивається і хоче змін на краще. У іншому разі ліпше утриматись від негативних коментарів.

Альона Низовець
Альона Низовець
журналістка LIGA.Life
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter.

Коментарі

Останні новини