Жодних "Полетів на небо". Як говорити з дітьми про смерть. Поради психологині
Дитяча-сімейна психологиня Світлана Ройз дала 16 порад, що потрібно врахувати, розповідаючи дитині про смерть близького. А також сім книжок, які варто прочитати з дітьми.
"Коли дитина близько чотирьох років розпочинає говорити про страх темряви, я прошу батьків підготуватися – зовсім скоро вони відповідатимуть на запитання про смерть і секс. Ці теми часто йдуть, переплітаючись, поруч", пояснює психологиня.
На те, як людина реагує в дорослому віці на контакт з темою смерті впливають такі чинники:
- який "образ смерті" був у неї сформований у дитинстві;
- скільки їй років;
- наскільки вона зараз у ресурсі;
- чи є у неї підтримка.
"І коли ми розпочинаємо думати про це, коли готуємо відповіді для дітей на тему смерті і життя, коли перебуваємо поруч з тими, хто зараз сумує, – наш ресурс, наша стійкість, турбота про себе – особливо важливі", – пояснює психологиня.
Горе виснажує, наголошує Ройз. І щоб допомогти іншому – треба мати сили самому.
"Те, з чого розпочинається наша допомога, – подивитися в очі тому, кому боляче. Витримати погляд болю, страху власної дитини – дуже складно, витримати погляд людини в депресії, у скорботі – це вже дати йому руку", – зазначає психологиня.
Перш ніж розпочати розмову з дитиною про смерть, чи на будь-яку іншу складну тему, дорослим необхідно зміцнитися самим. І йдеться не лише про знання і власні погляди на цю тему, а й про самопочуття – поїсти, сісти зручно, бути емоційно стійким.
Про що важливо подумати, перш ніж сказати дитині про смерть близького:
1. Говорити потрібно. Що раніше, то краще. Ми знаємо, що наші невербальні сигнали завжди скажуть про наш стан, про те, що ми щось приховуємо. І це створить фон тривоги і нестійкості у дитини.
2. Говорити з дитиною має та людина, якій вона довіряє, з ким сформована прив'язаність, з тим, хто у неї асоціюється з опорою. І той, хто зможе витримати емоції дитини.
3. Говорити правду, без "Він полетів на небо", "Він заснув", "Він тепер буде завжди за тобою спостерігати", "Він пішов у землю". Діти до дев’яти років не розуміють метафор. Я працювала з дитиною, яка боялася літати на літаку, тому що там мертві люди і вона сама може померти.
За кожним цим словосполученням – образ, який дитина домальовує, послуговуючись власними знаннями про світ.
З’ясуйте у дитини, що вона зрозуміла з ваших слів. Важливо, щоб у дитини були знання – смерть – це коли тіло припиняє функціонувати. На жаль, ми цю людину не побачимо. Але зможемо завжди про неї пам'ятати.
4. Обов'язково говорити про те, від чого померла людина. Але без подробиць. І зробити акцент на тому, що ніхто в цьому не винен (це конкретна хвороба, вірус, війна, трагічна випадковість). Нам важливо зробити акцент, що жодні думки дитини, її емоції не могли спровокувати смерть.
5. Дитина може не зрозуміти те, що ми говоримо. Важливо бути готовим до цього.
6. Важливо говорити повільніше, ніж зазвичай, спостерігати за зміною пози дитини, можливо говорити: ти хочеш у мене про це запитати?
7. Нам важливо дивитися в очі дитині, зуміти витримати погляд.
8. Не намагайтеся зберігати незворушність. Дитині важливо бачити, що у нас є емоції – це допоможе їй не завмерти у своїх почуттях та реакціях. Дитині можна сказати: "Мені дуже боляче, важко, страшно. Але ми разом і точно впораємося".
9. Дитина може розлютитися на померлого, що той її кинув, зрадив, не дотримав обіцянку. Мислення дитини егоцентричне.
Будь ласка, не треба дорікати дитині в егоїзмі. Їй важливо дати дозвіл і на злість: "Ти розлючена? Я точно знаю, що якби ця людина могла, вона би зробила все можливе, щоби завжди бути з тобою. Вона точно тебе не кинула".
10. Чи потрібно брати дитину на поховання? До 7-8-9 років – бажано, не брати. Те, що вона там побачить, може її налякати.
Якщо сім'я вирішує, що дитині правильніше бути на похованні, – важливо бути поруч з надійним дорослим, який триматиме її за руку, розповідатиме про те, що відбувається, коментуватиме, відповідатиме на запитання, даватиме теплий чай.
11. Маленька дитина не відразу усвідомлює "кінцівку" того, що відбувається. Дитина до 6-7 років може навіть після поховання запитати: "А коли до нас ця людина прийде в гості? (І не лякайтеся, коли дитина тикає паличкою в померлого голуба і жука – якраз це його "дослідження кінцівки життя")".
12. У будь-якому випадку, дитині важливо попрощатися з близьким – розглядаючи фотографії в альбомі, вдома, у храмі, можна спекти пиріг в пам'ять про близького, зробити саморобку, посадити квітку або дерево.
З дитиною важливо говорити, розповідаючи смішні, сумні – різні історії. Важливо, щоб образ померлого не був ідеалізованим, а реальним. Можна говорити про те, що ми на цю людину колись ображалися, колись сміялися, за щось вдячні.
13. На дитину раптом непередбачувано можуть находити хвилі смутку, туги, злості, її буквально може затоплювати емоціями – і нам важливо пояснити, що це нормально. І показати, створити алгоритм, що в ці моменти можна робити.
14. Важливо зберігати режим дня, звичні заняття, важливо перерозподілити те звичне, що робила регулярно померла людина – гуляла, каталася на роликах, читала казки, співала.
15. Протягом "нормального горя" (пробачте, це термін) у дитини періоди смутку нетривалі, вона відволікається, грає, їсть, ходить у туалет, і один з важливих пунктів – може згадувати і саму людину, і говорити про смерть – з рідними і друзями.
"Ускладнене горе" – коли дитина проявляє тільки скорботу, в її житті немає радості, або вона робить вигляд, що нічого не сталося, не запитує, не проявляє емоцій.
16. Завжди! Важливо піклуватися про себе.
Які книжки варто почитати з дитиною на тему смерті:
- Таємниця життя і смерті. Світлана Ройз, ВСЛ;
- Плутон. Валентина Вздульська. Vivat;
- Що таке смерть. Ейтан Боріцер. Чорні вівці;
- Мій дідусь став привидом. Кім Фупц Окесон Чорні вівці;
- Моя Ба. Tania Stus . Видавництво "Ранок";
- Мій дідусь був черешнею. Анджела Нанетті. ВСЛ;
- Перлинка, наш метелик. Туула Пере, Видавничий центр, 12.
Текст і фото – Світлана Ройз
Підписуйтесь на LIGA.Life в Facebook: тільки корисна інформація для українських родин