Не можу плакати через війну. Чи плачу часто. Це нормально? Пояснюють психотерапевти
Що відбувається з нашою психікою зараз, навіщо людині плакати і як розпізнати, що з вами все гаразд, а коли краще звернутися по допомогу, LIGA.Life поговорила з психотерапевткою Мартою Приріз та автором популярного твіттер-треду про психологію воєнного часу, психотерапевтом Едгаром Соболєвим.
Навіщо нам плач і чому хтось плаче більше, а хтось – менше
Є серйозне біохімічне підґрунтя у процесу плачу – він знижує рівень стресу через викид гормонів, таких як окситоцин, пояснює Едгар.
"Тобто плач є такою собі точкою виходу або результатом сплеску інтенсивних емоцій: таких як агонія, здивування або радість. Можемо уявити, як психічна енергія накопичувалася, було сильне нервове і емоційне напруження, а потім розрядилася в сльози", – пояснює він.
Людина може бути дуже чутливою, але не плакати майже ніколи і навпаки, зазначає психотерапевт.
"Це швидше питання навченості вивільняти емоції через плач, яке може формуватися десь у дитинстві, або протягом дорослішання", – пояснює Едгар.
Впливати на це також може стать, виховання і навіть такі фактори, як демократичність країни проживання і матеріальні статки, додає він.
Не можу плакати – зі мною все ОК?
Не плакати за таких обставин, як зараз – це не порушення, наголошують спеціалісти.
Деякі люди так мобілізують свої сили, якщо вони в небезпеці: щоб вижити, попіклуватися про близьких.
"Таким чином людина блокує свої бажання на деякий час, перестає бути чутливою, уважною до своїх почуттів і просто робить те, що має робити, відповідно до свого розуміння виживання", – пояснює Едгар Соболєв.
Тоді ж, коли людина опиняється у відносній безпеці, її може "прорвати".
Це про адаптивні функції нашого організму.
"Є випадки, коли люди по два тижні сиділи в сирому підвалі і не хворіли, не жалілися, а як тільки виїхали і дісталися безпечного місця – одразу застуда, кашель і все це. Це чудові адаптивні можливості нашого тіла, спрямовані на виживання", – пояснює психотерапевт.
Марта Приріз наголошує: всі реакції на те, що зараз відбувається – індивідуальні.
"Нервова система – як лотерея, в кожної людини різна, тому ми не можемо картати себе за те, що ми такі. Якщо комусь допомагає поплакати, а потім йти займатися власним життям – це ОК. Якщо іншій людині комфортніше зібратися і мобілізувати всі свої ресурси та кинути їх на боротьбу – теж ОК", – пояснює вона.
Чи обов’язково треба поплакати
Знову ж – індивідуально. "Але коли з’являються думки типу "не можу плакати, але я би хотів" і це відчувається як тягар, тоді було б добре йти і з кимось про це говорити. Не обов’язково з психологом, хоч зі спеціалістом – це ідеальний варіант", – зазначає психотерапевтка.
Змушувати себе поплакати чи до ще якихось проявів емоцій – це не працюватиме, пояснює Едгар. Але знайти час, щоб дати волю своїм почуттям, важливо.
Як приклад, наводить групову вправу, яка може бути корисна переселенцям:
визначити два місця в домівці, приміщенні або на вулиці
домовитися, що в одному місці група може говорити все що завгодно тужливе, жалісне, темне і жахливе, щоб допомогти одне одному прожити тугу за домівкою
в іншому місці будувати плани і радіти, що ви зараз у безпеці.
"Важливо знаходити місце для цих обох голосів всередині себе, вони мають право висловитись і їх варто уважно вислухати", – пояснює спеціаліст.
А неможливість плакати в умовах небезпеки – це та ж неможливість розслабитись, зауважує він.
"Якщо таке відбувається у відносній небезпеці, важко розслабитись силоміць, але важливо намагатися поволі приходити до тями. Починати плавно дослухатися до своїх почуттів, бажань і втілювати їх. Особливо, коли це щось фізичне", – пояснює він.
Ніхто не буде краще воювати на фронті, якщо хтось у безпеці заборонятиме собі прийняти ванну чи поїсти смачної гарячої їжі, додає Едгар.
Зараз потрібно стежити за своїм внутрішнім ресурсом, адже війна дуже виснажує. І важливо відчувати, коли можна розслабитися та не нехтувати цією можливістю, зазначає психотерапевт.
"Є таке поняття у психотерапії, як психічний контейнер. Ми туди накопичуємо різну кількість емоцій та переживань і там намагаємось їх перетравити, зрозуміти, обробити, знайти в них сенс і розставити по поличках свого внутрішнього світу. Свій контейнер важливо вчитися відчувати протягом усього життя, тоді регулювати свої стани буде значно простіше", – пояснює Едгар.
Як допомогти собі дати волю емоціям
Волю емоціям людина може дати, коли почувається у відносній безпеці, каже Марта.
Найголовніше зараз – бути разом з людьми, які переживають схожий досвід, тримати відчуття контакту, не залишатися з тим, що турбує, наодинці, додає вона.
"Просто проговорювати, бо це проговорення і буття разом допомагає проживати те, що відбувається. Якщо ви не можете плакати, але маєте людину, з якою можете поговорити про те, що не можете плакати – це вже дуже багато", – пояснює вона.
За темою: Як отримати безкоштовну психологічну допомогу. Контакти, гарячі лінії
Едгар наголошує: існує важливий психічний процес – горювання і в ньому й починається оплакування втрат.
"Важливо оплакати усе, чого у нас більше ніколи не буде, людей, яких більше не зустрінемо, домівку, до якої, можливо, повернемось, хоч і не так скоро, а, можливо, її вже й немає", – пояснює він.
Людині потрібно пережити цей біль, каже психотерапевт.
"Витерпіти, пропустити крізь себе, щоб залишити в минулому і почати бачити щось добре в майбутньому. І сльози у цьому процесі – важливий інструмент. Вони ніби відкривають ці запхані всередину себе ємності з емоціями і виливають їх назовні", – пояснює він.
Щоби розслабитись і дати волю емоціям, можна, наприклад, пригадати, що викликало емоції раніше, що емоційно зарядженого в житті є чи було.
"Частіше за все допомагає усамітнення і музика, яку слухали колись давно, чи яка особисто важлива. Недаремно в нашому фольклорі так багато тужливих пісень, вони допомагають прожити тяжкі почуття", – каже Едгар.
Як приклад він наводить "Пливе кача" або гімн у виконанні співачки Руслани.
"Це гарантовані сльози для учасників Майдану, бо це там вмикали майже щодня. Ще працює розкласти на стіл старі фотографії, зателефонувати справжнім друзям і розповісти дитячі історії. Допомагає дати волю емоціям мистецтво, воно знає про почуття більше за будь-яку психологію", – радить психотерапевт.
Не можу припинити плакати – як зрозуміти, що потрібна допомога
Плач є нормальним регуляторним механізмом психічного здоров'я. Тому, що таке забагато – складно сказати, каже Едгар. Зараз нормально – плакати щодня чи навіть тижнями.
"Ваше тіло саме знає, що і коли йому потрібно. І якщо йому не заважати, а слухати, чого воно хоче – воно саме все нормально врегулює в більшості випадків. Просто бути уважним до себе і своїх потреб – вже лікує", – пояснює психотерапевт.
І додає: "Якщо людина втратила когось чи була свідком жахливих подій – плакати можна стільки, скільки треба, навіть якщо місяцями".
Ознакою, що людині потрібна допомога, Марта Приріз називає симптоми, які нам не дають нормально існувати і подбати про свою безпеку і здоров'я у ситуації війни.
"Якщо людина не може нічого робити, тільки плаче і при цьому забуває, наприклад, нагодувати дитину чи подбати про власну безпеку в момент, коли лунає сирена, тоді є сенс казати, що слід звернутися до спеціаліста", – пояснює вона.
Як допомогти собі чи комусь, хто не може припинити плакати
Важливо не картати себе словами, типу "я розклеївся", наголошує Марта.
"Ми зараз проходимо через ненормальну ситуацію, якою є війна. Нас ніхто не готував до війни, ніхто не вчив, як воно буде в реальності, не говорив, як ми будемо почуватися", – пояснює вона.
Тому в моменти, коли ми не можемо стримати сліз, важливо бути добрими до себе.
"Проговорювати собі: я зараз плачу, тому що мені дуже боляче, бо я пережила це і це. Замість того, щоб казати собі: я розклеїлася і взагалі так не має бути, я не маю плакати", – пояснює Марта.
Це саме стосується і випадків, коли плаче близька вам людина.
Едгар зазначає, що все залежить від ситуації і людини.
"Є ситуації, коли допомогти зібратися може бути необхідними для виживання, наприклад, перебігти з одного сховища до іншого, або зібрати речі і виїхати з небезпеки в безпечне місце", – пояснює він.
Важливо в собі відслідковувати бажання, щоб хтось, хто поряд, не плакав, додає психотерапевт.
"Сказати комусь, що він розклеївся, хочеться переважно людям, яким тяжко слухати сльози. Плач не варто намагатися стишувати нібито силоміць, навпаки. Можна просто побути з людиною поруч, або залишити її в усамітненні залежно від її бажання, обставин і ваших стосунків", – додає Едгар.
Людям, які прийшли вже до більш-менш функціонального стану, Марта радить ставити собі запитання:
Де моє місце в строю?
Де я можу бути справді корисною/корисним?
На що я все ще можу впливати у своєму житті?
"Це можуть бути дзвінки рідним, сніданок – у кожного це буде різне. Але це важливо для того, щоб допомагати собі і не провалюватись у відчуття провини або відчуття безнадії.
Так сталося, що війна найперше забирає у нас рутину. І відчуття безпеки. Тому важливо запитати себе, яку маленьку річ я можу повернути у своє життя, щоб це мало для мене ефект стабільності", – пояснює вона.
Пам’ятайте: ненормальною є ситуація війни, а не ви чи ваші реакції.
"І немає нормальних чи ненормальних стратегій поведінки. Те, як ми реагуємо, є природними реакціями на жахливі обставини. Кожна людина може впоратись по-своєму до моменту, поки це для неї працює і не шкодить", – пояснює Марта.
До психотерапевта варто звернутися, якщо людина:
не може спати
її постійно трясе
постійно прискорене серцебиття і це заважає дихати нормально, задихається
не хоче їсти
її постійно лихоманить
має суїцидальні думки тощо.
"Якщо ви подбаєте про себе – вже допоможете країні. Тому що країна – це кожен з нас. І тому наше головне завдання зараз – вижити і, наскільки це можливо, про себе дбати", – наголошує Приріз.
Ілюстративне фото: УНІАН