Не можу плакати через війну. Чи плачу часто. Це нормально? Пояснюють психотерапевти

Що відбувається з нашою психікою зараз, навіщо людині плакати і як розпізнати, що з вами все гаразд, а коли краще звернутися по допомогу, LIGA.Life поговорила з психотерапевткою Мартою Приріз та автором популярного твіттер-треду про психологію воєнного часу, психотерапевтом Едгаром Соболєвим.

Навіщо нам плач і чому хтось плаче більше, а хтось – менше

Є серйозне біохімічне підґрунтя у процесу плачу – він знижує рівень стресу через викид гормонів, таких як окситоцин, пояснює Едгар. 

"Тобто плач є такою собі точкою виходу або результатом сплеску інтенсивних емоцій: таких як агонія, здивування або радість. Можемо уявити, як психічна енергія накопичувалася, було сильне нервове і емоційне напруження, а потім розрядилася в сльози", – пояснює він. 

Людина може бути дуже чутливою, але не плакати майже ніколи і навпаки, зазначає психотерапевт. 

"Це швидше питання навченості вивільняти емоції через плач, яке може формуватися десь у дитинстві, або протягом дорослішання", – пояснює Едгар. 

Впливати на це також може стать, виховання і навіть такі фактори, як демократичність країни проживання і матеріальні статки, додає він.

Не можу плакати – зі мною все ОК?

Не плакати за таких обставин, як зараз – це не порушення, наголошують спеціалісти.

Деякі люди так мобілізують свої сили, якщо вони в небезпеці: щоб вижити, попіклуватися про близьких.

"Таким чином людина блокує свої бажання на деякий час, перестає бути чутливою, уважною до своїх почуттів і просто робить те, що має робити, відповідно до свого розуміння виживання", – пояснює Едгар Соболєв.

Це про адаптивні функції нашого організму.

"Є випадки, коли люди по два тижні сиділи в сирому підвалі і не хворіли, не жалілися, а як тільки виїхали і дісталися безпечного місця – одразу застуда, кашель і все це. Це чудові адаптивні можливості нашого тіла, спрямовані на виживання", – пояснює психотерапевт.

Марта Приріз наголошує: всі реакції на те, що зараз відбувається – індивідуальні.

"Нервова система – як лотерея, в кожної людини різна, тому ми не можемо картати себе за те, що ми такі. Якщо комусь допомагає поплакати, а потім йти займатися власним життям – це ОК. Якщо іншій людині комфортніше зібратися і мобілізувати всі свої ресурси та кинути їх на боротьбу – теж ОК", – пояснює вона.

Чи обов’язково треба поплакати

Знову ж – індивідуально. "Але коли з’являються думки типу "не можу плакати, але я би хотів" і це відчувається як тягар, тоді було б добре йти і з кимось про це говорити. Не обов’язково з психологом, хоч зі спеціалістом – це ідеальний варіант", – зазначає психотерапевтка.

Змушувати себе поплакати чи до ще якихось проявів емоцій – це не працюватиме, пояснює Едгар. Але знайти час, щоб дати волю своїм почуттям, важливо.

Як приклад, наводить групову вправу, яка може бути корисна переселенцям:

• визначити два місця в домівці, приміщенні або на вулиці

• домовитися, що в одному місці група може говорити все що завгодно тужливе, жалісне, темне і жахливе, щоб допомогти одне одному прожити тугу за домівкою

• в іншому місці будувати плани і радіти, що ви зараз у безпеці. 

А неможливість плакати в умовах небезпеки – це та ж неможливість розслабитись, зауважує він.

"Якщо таке відбувається у відносній небезпеці, важко розслабитись силоміць, але важливо намагатися поволі приходити до тями. Починати плавно дослухатися до своїх почуттів, бажань і втілювати їх. Особливо, коли це щось фізичне", – пояснює він.

Ніхто не буде краще воювати на фронті, якщо хтось у безпеці заборонятиме собі прийняти ванну чи поїсти смачної гарячої їжі, додає Едгар. 

Зараз потрібно стежити за своїм внутрішнім ресурсом, адже війна дуже виснажує. І важливо відчувати, коли можна розслабитися та не нехтувати цією можливістю, зазначає психотерапевт.

"Є таке поняття у психотерапії, як психічний контейнер. Ми туди накопичуємо різну кількість емоцій та переживань і там намагаємось їх перетравити, зрозуміти, обробити, знайти в них сенс і розставити по поличках свого внутрішнього світу. Свій контейнер важливо вчитися відчувати протягом усього життя, тоді регулювати свої стани буде значно простіше", – пояснює Едгар.

Як допомогти собі дати волю емоціям

Волю емоціям людина може дати, коли почувається у відносній безпеці, каже Марта.

Найголовніше зараз – бути разом з людьми, які переживають схожий досвід, тримати відчуття контакту, не залишатися з тим, що турбує, наодинці, додає вона.

"Просто проговорювати, бо це проговорення і буття разом допомагає проживати те, що відбувається. Якщо ви не можете плакати, але маєте людину, з якою можете поговорити про те, що не можете плакати – це вже дуже багато", – пояснює вона.

За темою: Як отримати безкоштовну психологічну допомогу. Контакти, гарячі лінії

Едгар наголошує: існує важливий психічний процес – горювання і в ньому й починається оплакування втрат. 

Людині потрібно пережити цей біль, каже психотерапевт.

"Витерпіти, пропустити крізь себе, щоб залишити в минулому і почати бачити щось добре в майбутньому. І сльози у цьому процесі – важливий інструмент. Вони ніби відкривають ці запхані всередину себе ємності з емоціями і виливають їх назовні", – пояснює він.

Щоби розслабитись і дати волю емоціям, можна, наприклад, пригадати, що викликало емоції раніше, що емоційно зарядженого в житті є чи було. 

"Частіше за все допомагає усамітнення і музика, яку слухали колись давно, чи яка особисто важлива. Недаремно в нашому фольклорі так багато тужливих пісень, вони допомагають прожити тяжкі почуття", – каже Едгар.

Як приклад він наводить "Пливе кача" або гімн у виконанні співачки Руслани.

"Це гарантовані сльози для учасників Майдану, бо це там вмикали майже щодня. Ще працює розкласти на стіл старі фотографії, зателефонувати справжнім друзям і розповісти дитячі історії. Допомагає дати волю емоціям мистецтво, воно знає про почуття більше за будь-яку психологію", – радить психотерапевт.

Не можу припинити плакати – як зрозуміти, що потрібна допомога

Плач є нормальним регуляторним механізмом психічного здоров'я. Тому, що таке забагато – складно сказати, каже Едгар. Зараз нормально – плакати щодня чи навіть тижнями.

"Ваше тіло саме знає, що і коли йому потрібно. І якщо йому не заважати, а слухати, чого воно хоче – воно саме все нормально врегулює в більшості випадків. Просто бути уважним до себе і своїх потреб – вже лікує", – пояснює психотерапевт.

Ознакою, що людині потрібна допомога, Марта Приріз називає симптоми, які нам не дають нормально існувати і подбати про свою безпеку і здоров'я у ситуації війни.

"Якщо людина не може нічого робити, тільки плаче і при цьому забуває, наприклад, нагодувати дитину чи подбати про власну безпеку в момент, коли лунає сирена, тоді є сенс казати, що слід звернутися до спеціаліста", – пояснює вона.

Як допомогти собі чи комусь, хто не може припинити плакати

Важливо не картати себе словами, типу "я розклеївся", наголошує Марта. 

"Ми зараз проходимо через ненормальну ситуацію, якою є війна. Нас ніхто не готував до війни, ніхто не вчив, як воно буде в реальності, не говорив, як ми будемо почуватися", – пояснює вона.

Тому в моменти, коли ми не можемо стримати сліз, важливо бути добрими до себе.

"Проговорювати собі: я зараз плачу, тому що мені дуже боляче, бо я пережила це і це. Замість того, щоб казати собі: я розклеїлася і взагалі так не має бути, я не маю плакати", – пояснює Марта. 

Це саме стосується і випадків, коли плаче близька вам людина.

Едгар зазначає, що все залежить від ситуації і людини. 

"Є ситуації, коли допомогти зібратися може бути необхідними для виживання, наприклад, перебігти з одного сховища до іншого, або зібрати речі і виїхати з небезпеки в безпечне місце", – пояснює він. 

"Сказати комусь, що він розклеївся, хочеться переважно людям, яким тяжко слухати сльози. Плач не варто намагатися стишувати нібито силоміць, навпаки. Можна просто побути з людиною поруч, або залишити її в усамітненні залежно від її бажання, обставин і ваших стосунків", – додає Едгар.

Людям, які прийшли вже до більш-менш функціонального стану, Марта радить ставити собі запитання: 

• Де моє місце в строю?

• Де я можу бути справді корисною/корисним?

• На що я все ще можу впливати у своєму житті? 

"Це можуть бути дзвінки рідним, сніданок – у кожного це буде різне. Але це важливо для того, щоб допомагати собі і не провалюватись у відчуття провини або відчуття безнадії. 

Так сталося, що війна найперше забирає у нас рутину. І відчуття безпеки. Тому важливо запитати себе, яку маленьку річ я можу повернути у своє життя, щоб це мало для мене ефект стабільності", – пояснює вона.

"І немає нормальних чи ненормальних стратегій поведінки. Те, як ми реагуємо, є природними реакціями на жахливі обставини. Кожна людина може впоратись по-своєму до моменту, поки це для неї працює і не шкодить", – пояснює Марта.

До психотерапевта варто звернутися, якщо людина:

• не може спати

• її постійно трясе 

• постійно прискорене серцебиття і це заважає дихати нормально, задихається

• не хоче їсти

• її постійно лихоманить

• має суїцидальні думки тощо.

"Якщо ви подбаєте про себе – вже допоможете країні. Тому що країна – це кожен з нас. І тому наше головне завдання зараз – вижити і, наскільки це можливо, про себе дбати", – наголошує Приріз.

Ілюстративне фото: УНІАН