Зміст:
  1. Знецінення й недооцінювання 
  2. Завищені або нереалістичні очікування
  3. Порівняння своєї дитини з іншими
  4. Недовіра й гіперопіка
  5. Заборона на самовираження та критика зовнішності
  6. Порушення кордонів 
  7. Невміння слухати
  8. Примус без розбору
  9. Публічне обговорення підлітка
  10. Критика та газлайтинг

Зазвичай у 9-11 років у дитини починається пубертатний період або ж статеве дозрівання. Воно супроводжується змінами гормонального фону, що впливають і на фізичний, і на психічний стан дитини. 

Перша менструація у дівчат, грубшання голосу в хлопців, ріст волосся на тілі й інші фізіологічні зміни відбуваються паралельно з мінливістю настрою та поведінки. У цей час батькам особливо важливо бути уважними до своєї дитини, поважаючи її особисті кордони.

LIGA.Life розпитала дитячу психологиню Оксану Степанюк про десять дій батьків, які можуть погіршити їхні стосунки з підлітком.

Оксана Степанюк

Знецінення й недооцінювання 

"У тебе нічого не вийде", "можеш навіть не пробувати грати на гітарі, ти не маєш музикального слуху", "я сам/а складу посуд у посудомийку" – подібні фрази знецінюють дії та спроби дитини.

В моменті вона відчуває:

  • "в мене не вірять";
  • "я не можу отримати, що хочу";
  • "я, мої вчинки й почуття – неважливі";
  • "батьки не здатні на безумовну любов", що може перерости у відчуття самотності й нестерпності буття. 

"Підліткам необхідно відчувати від батьків, що їх приймають і люблять. Дії та слова, які вказують на протилежне, можуть призвести до погіршення самооцінки, ба навіть розвитку депресії. Усе це підриває близькість і довіру в стосунках дітей і батьків", – запевняє психологиня.

Також інколи підлітки прагнуть поділитися своїми почуттями з батьками. Адже саме в цьому віці переживають перші романтичні стосунки, розчарування в дружбі тощо. У такому разі не слід казати: "Та скільки тих Ігорів/Марічок у тебе буде!" або "Життя тебе розведе ще з безліччю друзів". Такі фрази знецінюють почуття й досвід дитини. 

Натомість слід відповісти щось на кшталт: "Так, розрив з людиною, яка тобі подобається – це боляче й неприємно. Ти дуже засмутився/лась. Як можу тебе підтримати?" Так ви покажете дитині, що ви поруч і переживете цей досвід разом.

Завищені або нереалістичні очікування

Дитина-відмінник, музикальний віртуоз та олімпійський чемпіон – це лише ваші очікування, часто відірвані від реальних обставин життя й можливостей підлітка. 

Наприклад, нині вимагати від дітей успіхів у навчанні – це ігнорування умов війни, які негативно впливають на психологічний стан і фізичні сили. 

"У пʼятницю, 10 листопада, діти з Києва, які навчаються в першу зміну, сиділи до 15:00 в укритті. А ті, хто у другу – не встигли прийти до школи й пропустили день. Це не просто пропустили, бо відпочивали, а перебували в напруженому очікуванні кінця тривоги", – розповідає Оксана.

Відтак варто зважати на умови життя й можливості дитини, перш ніж від неї вимагати відмінних оцінок чи успіхів на гуртках.

Порівняння своєї дитини з іншими

У таких ситуаціях дитина відчуває:

  • "батьки мене не розуміють";
  • "щоб мене любили та приймали, маю заплатити певну ціну". Наприклад, бути таким, як Петрик чи Ганнуся. 

"Проте ваша дитина не може бути подібною до них із багатьох причин. По-перше, це інша індивідуальність. По-друге, у вашої дитини може бути хист до іншої справи. Наприклад, Петрик гарно розвʼязує рівняння, але ваш син може власноруч зробити стіл!", – пояснює Оксана.

  • знецінення своїх навичок і перебільшення значення того, що їм не вдається;
  • відчуття постійної недостатності, що у дорослому житті призведе до зациклення на успіху. А якщо його не вдасться досягти, то може збільшитись ризик депресії.

Тож намагайтесь прибрати будь-які порівняння у ваших стосунках із дитиною.

Читайте також: Хвалити чи ні. Як батьки впливають на самооцінку дітей. Реальні історії та поради

Недовіра й гіперопіка

Підліткам дуже потрібне "тестування реальністю". Тобто розуміння того, на що вони дійсно здатні, а на що – ні. 

"Однак звичайно є певні обмеження з боку батьків, повʼязані з безпекою. Наприклад, коли мама чи тато відвозять кудись дитину, бо це незнайоме місце. У такому разі слід пояснити: "Я довіряю тобі, але поїдемо разом, бо там може бути небезпечно. Однак щойно переконаюся, що все добре, поїду у справах", – пояснює експертка. 

Натомість фрази у стилі "ти не впораєшся з цим, бо ще маленький" не дають шансу навіть спробувати.

Хоча, ймовірно, ваша дитина зможе з цим упоратись.  

"Мій син записався на курси програмування. За віком він підходить групі першого року навчання. Однак згодом зрозумів: йому там дуже просто і нецікаво. Я дізналася, чи можна його перевести у старшу групу. Вчителька була не проти. Так син спробував, і виявилось, що це його рівень. Ось це і є приклад тестування реальністю: "Я розумію, що тобі це важливо. Тому спробуй! Якщо не вийде, ми щось вирішимо", – наводить приклад психологиня. 

Натомість гіперопіка може призвести до синдрому випадкової безпомічності. Результат – у 30+ років уже не дитина так і не наважиться зʼїхати від батьків і створити власну сімʼю.

"Гіперопіка – це теж форма психологічного насильства. Батькам слід і себе тестувати реальністю й адекватно оцінювати спроможності дітей", – підсумовує експертка.

Фото: pexels

Заборона на самовираження та критика зовнішності

Експерименти зі стилем і зачіскою в підлітковому віці – процес індивідуалізації, який необхідний, щоб зрозуміти, ким є підліток. У такий спосіб він/вона ніби тестує кордони власного тіла. Тож батькам важливо дозволяти це робити, якщо ці дії зворотні. Наприклад, якщо дитина хоче підстригти чи пофарбувати волосся, нехай спробує.

"Однак пірсинг і татуювання – це більш незворотні зміни. Відтак слід домовлятися з підлітками, що такі експерименти слід відкласти до часу, коли він/вона точно буде впевнений/а у своїх діях і нестиме за них відповідальність", – наголошує Оксана.

Критика зовнішності чи категоричні заборони на вираження себе можуть призвести до того, що підліток не зрозуміє, ким він є насправді. Відтак надалі буде постійно підлаштовуватись під когось. 

Порушення кордонів 

"Підліток – окрема особистість, а не ваше продовження чи найкраща версія. В нього/неї є своє бачення на речі. Відтак якщо діє інакше, то це не означає, що він/вона вас не визнають. Це показник того, що дитина – окрема людина, якій потрібна свобода", – стверджує психологиня.

Є беззаперечний факт: батьки – не вічні. Відтак дуже важливо, щоб дитина змогла пережити втрату та впоратися з життям без них. Тому не потрібно робити щось замість дитини чи втручатися в її особисті справи. 

Найкраща концепція для побудови здорових стосунків з підлітком на основі поваги його кордонів: не робити замість дитини, а разом з нею, якщо в цьому є потреба. 

Читайте також: Їде дах після кількох місяців життя з ріднею. Чому так важко і що робити – радить психолог

Невміння слухати

Підліткам важливо бути почутими. Але це не значить, що ви маєте розвʼязувати їхні проблеми за них. Ваш син чи донька очікує розділення почуттів. Тобто задача батьків – активно й емпатично слухати. Наприклад:

– Я посварився з Петром. 

– Ти посварився з другом. Напевно, це неприємно для тебе. 

– Він мене не почув і поспішно зробив висновки. 

– Так, це дійсно дуже дратує, коли хтось робить висновки, недослухавши. 

Тобто ви фактично повторюєте те, що сказала дитини. Рано чи пізно протягом розмови дитина сама прийде до висновку, що їй слід поговорити з Петром. Ваша задача – підтримати. Так ви створюєте сприятливий простір, у якому дитина сама може знайти розвʼязання проблеми. 

Примус без розбору

Якщо підліток бунтує проти якоїсь дії, ймовірно, в нього/неї є на це причина. Відтак батькам слід розібратися, чому дитина не хоче виконувати якесь прохання чи завдання.

Уявімо: ваша донька не хоче дзвонити бабусі. Замість того, щоб читати мораль про те, що це повага, і бабусі буде приємно, поцікавтеся, чому дитина не хоче це робити. Можливо, бабуся ставить запитання, які дратують або порушують її кордони. 

"Знайшли причину – нормалізуйте її та допоможіть дитині знайти способи впоратися з нею. Наприклад: "Як ти можеш організувати розмову з бабусею? Можливо, замість того, щоб відповідати на запитання, які тобі неприємні, подумай, що можеш у неї запитати", – радить психологиня.

Памʼятайте: якщо дитина чогось не хоче, скоріше за все мала з цим негативний досвід.

Розібравшись у ситуації, примус не знадобиться. 

Публічне обговорення підлітка

Ніколи не обговорюйте дитину з іншими, особливо в її присутності. Це порушення її кордонів і провокація почуттів, як: "я невидимий", "мої емоції не мають значення", "навіть найближчим людям не можна довіряти" тощо. Результат – дитина закривається в собі й більше нічого вам не розповість. 

"Батьки часто сприймають дітей як продовження самих себе. Це велика проблема. У такому разі мамі й татові слід перемикнутися на власне життя й обрати цікавіші теми для обговорення в колі друзів чи колег", – наголошує експертка.

Фото: pexels

Критика та газлайтинг

У цьому випадку газлайтинг – це ситуації, коли батьки не здатні визнавати своїх помилок і невдач, натомість перекладають їх на дитину. Наприклад, підліток каже: "Ти мені пообіцяв це зробити" або "ми з тобою домовлялися". А батько/мати каже: "Ні, я такого не казав".

"Дуже важливо цього не робити. Тому що діти будуть сумніватися не у вас, а в собі та своїй адекватності. Найкраще, що можете зробити, – визнати свою помилку. Так ви покажете дитині, що помилятися – це нормально. Але важливо визнавати це й просити вибачення. Адже часто коли помилку визнано, її можна виправити", – підсумовує психологиня.

Читайте також: Як війна вплинула на здатність дітей учитися і наскільки це велика шкода для майбутнього