Любі читачі й ще любіші читачки! Вітаю вас із черговим випуском нашої мовно-дорадчої рубрики. Цього разу поговоримо про українську пестливість — як вона виражається, навіщо вона потрібна, чи завжди пестливі суфікси творять лише позитивні значення й чи здатні вони змінити значення слова до невпізнанності. Поїхали!

Зменшувальні суфікси

Найпоширеніший спосіб творення українських пестливих слів — так звані демінутивні (з латини — зменшувальні) суфікси: прості (-ик, -ок, -ець, -к, -ц(е)) і похідні (-чик, -ичок, -очка, -онька, -иночка). Саме з їх допомогою ми утворюємо слова на позначення менших, ніж звичайні, предметів (листочок, деревце, криниченька, лужок), чи явищ (морозець, туманець, холодок). Цікаво, що позитивність/лагідність пов’язані зі "зменшенням" не лише у нас, а й у дуже багатьох інших мовах. Одні мови передають пестливість суфіксами й префіксами (як наша), інші мусять додавати до "базового" слова описові уточнення (не пташеня, а маленький птах чи й узагалі окреме, зовсім не схоже на птаха слово).

Про те, що в українській мові багато різних засобів творення зменшувальної пестливості, писали всі, кому не ліньки, але першим це, мабуть, зауважив ще мовознавець ХІХ століття Олексій Павловський у своїй "Граматиці малоросійського наріччя" (1818):

Щоб прочитати цей матеріал потрібно оформити підписку. Перейдіть до повної версії сторінки.
українська мовапро що мовапестливі слова