Невидима праця: як хатні й побутові обов'язки закрили мільйонам жінок доступ до оплачуваної роботи
Нині близько 708 мільйонів жінок у світі не можуть працювати й отримувати гроші, бо мають інші неоплачувані обов'язки з догляду, зокрема, за дітьми, старими, людьми з інвалідністю, а також мають вести домашнє господарство. Про це свідчать нові дані Міжнародної організації праці (МОП).
LIGA.Life розповідає, звідки ця гендерна несправедливість в Україні та світі, а також, що можна зробити, аби зменшити гендерний розрив.
Що розповідає дослідження організації праці?
Через хатні й родинні обов'язки мільйони жінок у всьому світі працюють від ранку до ночі й не отримують за це ані копійки. З урахуванням кліматичних і демографічних змін, через які у світі дедалі більше людей, які потребують догляду, така жіноча праця стає дедалі важчою, але аж ніяк не більш цінною. Світу потрібен план заходів для підтримки "економіки догляду", йдеться в останньому звіті Міжнародної організації праці.
У 2023 році близько 748 мільйонів людей (від 15 років і старше) — а це третина працездатного населення — не брали участі в глобальному ринку праці через обов’язки з догляду. З них 708 мільйонів — жінки, а 40 мільйонів — чоловіки.
Причому, виходячи зі звіту організації праці, якщо у жінок просто немає вибору і вони змушені виконувати неоплачувану роботу з догляду, то чоловіки частіше називають інші — особисті причини, через які вони повноцінно не працюють, наприклад, проблеми зі здоров'ям чи брак освіти.
Основні причини гендерного розриву
У всьому світі близько 1,6 мільярда жінок і 800 мільйонів чоловіків не виходять на ринок офіційної праці, 45% цих жінок і 5% цих чоловіків указують причиною — обов'язок доглядати. Серед жінок у віці від 25 до 54 ця частка зростає до двох третин (а це приблизно 379 мільйонів жінок у світі). А для жінок з нижчим рівнем освіти, особливо якщо вони проживають у сільській місцевості, бар'єри для повноцінного працевлаштування в рази вищі.
Директорка департаменту з питань умов праці та рівності МОП називає головні фактори, через які на плечі жінок лягає непропорційно велика частка обов'язків, зокрема:
- низький рівень освіти;
- обмежені можливості працевлаштування;
- погана інфраструктура, проживання в сільській місцевості;
- неналежні системи підтримки жінок;
- суспільні очікування й норми щодо догляду за дітьми.
Якщо говорити про регіони — найвищий відсоток жінок, які не працюють через догляд за дітьми, спостерігається у Північній Африці (63%) й арабських державах (59%).
У країнах Азії та Тихоокеанського регіону цей показник становить 52%, а в Латинській Америці — 47%.
У Північній Америці цей відсоток значно нижчий і становить 19%.
У Європі та Центральній Азії 21% жінок вказують побутові обов'язки як основну перешкоду, тоді як у Східній Європі цей показник найнижчий у світі (всього 11%).
На тлі системної гендерної нерівності МОП ухвалила Резолюцію про гідну працю й економіку догляду на Міжнародній конференції праці ще в червні 2024 року. Цей документ покликаний допомогти країнам зменшити нерівність у розподілі обов'язків із догляду та використати потенціал економіки догляду.
Яка ж ситуація в Україні?
В Україні, як і в багатьох країнах світу, жінки непропорційно більше займаються неоплачуваною працею — доглядом за дітьми, літніми людьми, людьми з інвалідністю, а також веденням домашнього господарства. Про це в коментарі LIGA.Life розповідає Вікторія Арнаутова, гендерна експертка з WEPs у бізнесі, колишня радниця Головнокомандувача Збройних Сил України з гендерних питань, ексконсультантка з гендерних питань Мінветеранів у UN Women Ukraine:
— Ця "невидима" праця залишається значним бар’єром для жінок, обмежуючи їхні можливості на ринку праці та знижуючи їхню економічну незалежність. І зовсім небагатьом жінкам вдається організувати свій побут, піклування й догляд таким чином, щоби реалізовуватися особистісно та заробляти достойні гроші. Знаю це з особистого досвіду, бо маю опіку за особливою донькою, коли 24/7 маєш бути поряд із нею з огляду на особливість діагнозу. Я знаю ціну відсутньої чи недостатньої підтримувальної інфраструктури, як то наявне лікування, постійна реабілітація, приватні спеціалізовані школи з гнучкими підходами до дитини й потреб родини.
Без належної інфраструктури та підтримки багато жінок опиняються у схожій ситуації — вони вимушені обирати між кар'єрою та сімейними обов'язками, що ще більше посилює гендерний розрив у доступі до оплачуваної праці.
Наразі найпомітніший гендерний дисбаланс можна спостерігати в секторах, де жінки часто залучені до низькооплачуваної роботи з частковою зайнятістю або ж обирають гнучкі робочі умови через сімейні обов'язки. Це, наприклад, освітня, медична сфери та сфера соціального захисту, а також сільська місцевість і віддалені райони проживання.
На думку експертки, зменшення гендерного розриву потребує комплексного підходу, а саме:
- Підтримка доступу до якісних і доступних послуг догляду (дитячі садки, догляд за літніми людьми й людьми з інвалідністю), що дозволить жінкам активніше долучатися до ринку праці.
- Створення інфраструктури для особливих потреб: лікування, постійна реабілітація та спеціалізовані школи з гнучкими підходами до дітей та їхніх сімей мають стати доступними. Це значно полегшить тягар, що падає на родини, особливо на жінок, які забезпечують догляд.
- Зміни у культурі сімейних ролей — важливо, щоб суспільство й роботодавці сприяли більш рівноправному розподілу сімейних обов’язків, заохочуючи, наприклад, чоловіків брати відпустку для догляду за дітьми.
- Гнучкі умови роботи — введення можливостей для роботи з дому, гнучких графіків, а також підтримка програм для жінок і чоловіків, що повертаються до роботи після відпустки для догляду і не тільки в ці періоди.
- Законодавчі ініціативи — посилення законів, що сприяють рівноправності на ринку праці та захищають від дискримінації на основі статі або сімейного статусу, є важливими для створення рівних умов для всіх працівників.
Ці кроки можуть поступово змінити ситуацію, зменшуючи гендерний розрив і відкриваючи більше можливостей для жінок на ринку праці, продовжує Вікторія Арнаутова:
— Але критично важливий аспект для зменшення гендерного розриву — забезпечення належних соціальних виплат для осіб, які доглядають за близькими, особливо за дітьми з особливими потребами або людьми з інвалідністю. Наразі виплати для догляду часто мінімальні, і це не дозволяє забезпечити якісне життя, не кажучи вже про покриття реальних витрат на догляд, лікування й реабілітацію.
Соціальні виплати мають бути не мінімальними, а достатніми для реального забезпечення родини, наголошує експертка:
— Для тих доглядальників, хто працював до декретної відпустки, вони повинні стартувати з розрахунку останньої зарплати, щоб уникнути серйозного фінансового падіння, що негативно впливає на життя всієї родини. Такий підхід зменшить фінансове навантаження на родини, дозволить їм залишатися економічно активними та підтримуватиме жінок у прагненні зберегти свою професійну діяльність, а також заохочувати й чоловіків йти в декретні відпустки.
Цінність праці з догляду повинна бути прирівняна державою до цінності оплачуваної праці, адже піклування — це основа стабільного суспільства і здорова основа для майбутніх поколінь.
Виховання дітей, догляд за літніми людьми й особами з інвалідністю не менш важливі, ніж будь-яка інша професійна діяльність. Це робота, що вимагає повної віддачі, відповідальності та сил, але часто залишається невидимою й недооціненою.
Якщо держава прирівняє цінність доглядової праці до сфери заробляння грошей, це стане важливим кроком до соціальної рівності й дозволить людям, які здійснюють догляд, відчувати себе не лише необхідними, але й захищеними та підтриманими, наголошує Вікторія Арнаутова:
— Такий підхід також дасть змогу подолати стереотипи, що піклування — це "природний обов'язок" і особиста відповідальність. Відповідне визнання на державному рівні означатиме справедливий підхід і створення умов, що забезпечують усім доглядальникам гідний рівень життя, доступ до професійного розвитку та підтримку з боку суспільства.
Компанія Gradus Research спільно з Biasless цього року провели дослідження добробуту українських жінок. Результати свідчать, що близько половини опитаних українських жінок (46%) активно прагнуть кар’єрного зростання, лідерських ролей в управлінні проєктами й організаціями та до збільшення рівня власного впливу й відповідальності. І це враховуючи те, що в їхньому житті зростає навантаження в догляді за членами родини та близькими (33% зараз, 30% — у 2023).