По містах чи по містам: три найчастіші мовні пастки – пояснюємо на прикладах

Любі читачі й ще любіші читачки, вітаю вас із новим випуском нашої мовнопорадної рубрики!

Сьогодні на ваші прохання розберемося з місцевим відмінком іменників та його правильними закінченнями (себто раз і назавжди вирішимо, як писати й казати — по містам чи по містах), а також ближче придивимося до одного сталого звороту й одного дуже популярного дієслова. Цікаво? Тоді гайда!

Сісти чи присісти

Проблема "сісти чи присісти" не нова й досить цікава.

В українського слова "сісти" досить багато споріднених значень: "зайняти місце на сидінні", "опуститись на задні лапи", "влаштуватись де-небудь для поїздки", "поселитися", "припинити політ" тощо. Одне з таких значень – "підлягти ув’язненню, позбавленню волі". В одинадцятитомному СУМі до нього є приклади з Олександра Довженка і Михайла Стельмаха, авторів ХХ століття, але цілком імовірно, що "сісти" в такому значенні вживалося значно давніше, в складі усталеного звороту "сісти у в’язницю", який просто й природно скоротився. Аналогічне контекстуальне значення це слово має і в інших слов’янських мовах — чеській (sednout, sednout do vězení) чи польській (iść siedzieć do więzienia).

Досить часто люди, яким чемно пропонують "сідайте!", забобонно відповідають "сісти я завжди встигну, я краще присяду". Не знаю, коли й де виник цей мовний забобон, але, імовірно, саме за часів СРСР, коли люди сідали, сиділи й відсиджували значно більше (й таємніше), ніж зараз. Це логічно: держава з такою розгалуженою і всесильною пенітенціарною системою не могла не породити масивного пласта в’язничного фольклору, відповідної фразеології й, звісно, комунікаційно-прагматичних умовностей. Забобони – річ індивідуальна. Хтось не любить казати "я сів", комусь не до душі "останній" – але з ними ми тут не розбиратимемося, бо це окрема цікава тема, не дотична до граматичних і стилістичних норм.

А що тут до них дотичне? Те, що люди, яким не до вподоби "в’язничний" забобон, кажуть, що "присісти" в такому значенні – русизм. Чому вони так кажуть – зрозуміло. Але рації вони не мають.

Одне зі значень дієслова "присідати" – справді "сідати ненадовго, на якийсь час" (або ще "сідати біля кого-, чого-небудь ненадовго, на якийсь час"): На гнучких, вкритих цвітом вітках вишень присідали ластівки (Уляна Кравченко).

Мама присіла до моєї постелі й почала гладити своєю білою рукою мою голову й обличчя (Панас Мирний).

Як бачимо, цитати в словнику є навіть за ХІХ століття, тому це точно не плід СРСР і тамтешньої фразеології. Ще один доказ цього – так само утворене прилягати/прилягти з аналогічним відтінком значення: лягти ненадовго. У розмовній українській можна дуже часто почути щось типу піду приляжу, щось заморився – себто піду трохи полежу, відпочину і встану.

Тому коли вам просто кажуть присядьте почекайте, можна не гніватись і автоматично не запідозрювати співрозмовника в зайвій відданості в’язничним забобонам. Просто присядьте, скоро встанете й отримаєте те, по що прийшли.

Ну а коли люди самі виправляють сядьте на присядьте, є дві опції. Або вони не налаштовані довго сидіти, або й справді надміру бояться опинитись за ґратами. Є й ті, й ті!

Чи можна встати на своє місце

Ні, на жаль, українською не можна. Тільки російською. Бо одне зі значень російського встать – "зайняти певне місце, положення". Тому ті, хто говорять російською, можуть вставать і на своє місце, і у дверях, і в чергу. Українською ж у всіх цих контекстах вживається дієслово ставати, у якого є значення "розміщуватися, розташовуватися певним чином" (стати до когось лицем, стати струнко, стати на своє місце). Наше вставати, на відміну від російського, цього значення не має: українською встають не кудись, а, навпаки, – звідкись: устати зі стільця, з колін, з постелі. Тому встати на своє місце – звучить не лише нелітературно, а ще й дуже дивно.

По містах чи по містам

Тут теж відповідь досить однозначна: лише по містах. Однаково в усіх родах: дуб — по/на дубах, вікно — по/на вікнах, сестра — по/на сестрах.

Запам’ятати раз і назавжди можна в складі цитати з відомої осінньої пісні гурту "Плач Єремії" "Вона" (на слова поета Костянтина Москальця):

Так у світі повелося

Я люблю її волосся

Я люблю її тонкі вуста.

Та невдовзі прийде осінь

Ми усі розбіжимося

По русифікованих містах.

Цікаво, що нікому не спаде на думку сказати на містам чи на вікнам, хоча й після "на", й після "по" іменник має стояти в тому самому відмінку. Звісно, теж через російську: там правильно по окнам/городам, але на окнах/городах. Тому хоч з "на" проблем немає! 

Тому слухайте "Плач Єремії", вчіть мову – і не мерзніть!