Заборону на розлучення під час вагітності пропонують скасувати — що про це відомо
Українське законодавство визначає добровільність однією з головних засад вступу до шлюбу. Однак цікавий факт: не завжди вихід із сімейного союзу є так само добровільним. У Сімейному та Цивільному процесуальному кодексах існують статті, які дозволяють суду відхилити заяву на розлучення подружжів під час вагітності дружини або за наявності дитини віком до одного року.
Роками ці норми закону перешкоджали парам розірвати шлюб у різних ситуаціях: від домашнього насильства до простого бажання жити окремо. Усунути законодавчу колізію має законопроєкт №5492, який у серпні депутати Верховної Ради підтримали у першому читанні.
Що це за законопроєкт, як він має вирішити проблему і чому відмова у розгляді заяви на розлучення під час вагітності та до досягнення дитиною однорічного віку шкодить подружжю, а не допомагає? Про це LIGA.Life запитала у керівниці Аналітичного центру Асоціації жінок-юристок України "ЮрФем" Катерини Шуневич та керівниці департаменту захисту прав жінок благодійного фонду "Місто Добра" Таїсії Рубаняк.
Чому суд відмовляє у розлученні?
У Сімейному кодексі України є дві статті, які суперечать принципу добровільності шлюбу — 110 та 111. Перша передбачає, що впродовж вагітності дружини та протягом року після народження дитини пара чи один із подружжя не може пред’явити позов про розлучення. Однак існують винятки, якщо:
- один із подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки кримінального правопорушення, щодо другого із подружжя або дитини;
- під час вагітності батьківство зачатої дитини визнане іншою особою;
- батьківство щодо дитини віком до одного року визнано іншою особою або суд виключив відомості про чоловіка як батька дитини із запису про її народження.
За відсутності таких умов, згідно з п. 5 ч. 4 ст. 185 Цивільного процесуального кодексу, суд повертає заяву про розірвання шлюбу позивачеві.
"Виникає питання, чи була тут дотримана добровільність шлюбу, — розповідає керівниця Аналітичного центру "ЮрФем" Катерина Шуневич. — В Україні немає так званого випробувального терміну, коли перед одруженням треба пожити разом рік, наприклад. Якщо такого немає, то чому мають бути обмеження на розлучення?".
Експертка додає, що такі норми закону створюють ризик для жінок, зокрема й тих, що мають дітей, які можуть потребувати допомоги від домашнього насильства. Фактично у цій ситуації держава не запобігає вчиненню насильства, а легітимізує його можливість і ускладнює отримання невідкладної допомоги.
Водночас є питання і до статті 111 Сімейного кодексу, яка дає можливість суду вживати заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. Тут, наголошує Катерина Шуневич, важко визначити, якими саме є ці моральні засади:
"Це поняття дуже оціночне. Наприклад, жінка перебуває у шлюбі, де чинять домашнє насильство щодо неї, завдаючи фізичної та психологічної шкоди, тиснуть фінансово. Це суперечить моральним засадам суспільства? Якщо суд не побачить тут суперечностей, то примирення подружжя може зумовити продовження домашнього насильства".
Історії із правозахисної практики
Таїсія Рубаняк очолює департамент захисту прав жінок БФ "Місто Добра", правозахисною діяльністю займається понад п’ять років. Однак розповідає, що у своїй практиці вона не має жодного кейса, коли домашнє насилля дозволяло подружжю розлучитися під час вагітності дружини або до досягнення дитиною однорічного віку.
"Домашнє насильство карається у нас як адміністративне або кримінальне правопорушення. Але щоб притягнути кривдника до кримінальної відповідальності, має бути вчинено два і більше випадків домашнього насильства, тобто це має бути систематично".
Переважно ж, розповідає Таїсія, один із подружжя не повідомляє вчасно про домашнє насильство, а звертається до поліції вже у критичній ситуації. Але й тоді часом відбувається так, що ознаки тілесних ушкоджень практично відсутні, бо з моменту вчинення фізичного насильства пройшов час. Як наслідок, правоохоронні органи можуть відкрити адміністративне провадження, яке не є підставою для розлучення. Така ж ситуація із психологічним і фінансовим насильством.
Психологічне насильство
У 2020 році Таїсія мала подібний кейс, який закінчився відмовою суду у розгляді заяви про розлучення. Тоді 37-річна Ірина із трьома синами потерпала від постійного психологічного насильства з боку чоловіка. Однак наймолодшій дитині було 8 місяців, тож суд відмовив у розгляді справи про розірвання шлюбу.
Оскільки законодавство передбачає можливість повторно подати заяву до суду, то жінка звернулася знову, коли наймолодшому синові виповнився рік. Лише тоді їй вдалося розірвати шлюб.
"Що ми можемо робити у таких випадках? Можна притягнути кривдника до відповідальності. Якщо йдеться про адміністративну, то виноситься обмежувальний припис, і жінка може залишити місце спільного проживання: поїхати у безпечне місце чи шелтер. Або ж вона може перебувати у місці проживання кривдника, куди той через обмежувальний припис не може наближатися. Тобто люди житимуть окремо, але ще перебуватимуть у шлюбі", — розповідає Таїсія Рубаняк.
Фізичне насильство
Інший кейс стосується фізичного насилля, однак і тоді суд відмовив у розгляді справи про розлучення. Йдеться про справу кінця 2022 року, коли клієнтка Таїсії з дитиною віком 8-9 місяців звернулася до суду із позовом про розірвання шлюбу.
"Стосовно чоловіка було відкрито кримінальне провадження за завдання легких тілесних ушкоджень жінці, пов’язане з домашнім насильством. Ми подали заяву про розірвання шлюбу, і суд, на жаль, відмовив у відкритті справи, оскільки вважав, що вина особи ще не доведена. Відповідно, нам навіть не дали шанс довести, що існує загроза життю і здоров’ю жінки з дитиною", — пригадує правозахисниця.
Такі кейси дуже складні, адже навіть коли одному із подружжя винесено обмежувальний припис і пара не проживає разом, вони все одно не можуть розлучитися, допоки не настане одна з умов:
- дитині виповниться рік;
- кривдника притягнуть до кримінальної відповідальності;
- зникне підстава, яка не давала права на розірвання шлюбу.
Визнання батьківства
Зрештою, заборона на розлучення під час вагітності дружини чи до досягнення дитиною однорічного віку стосується не лише випадків домашнього насильства, але й ситуацій, коли пара приходить до спільного рішення завершити стосунки.
"У нас був випадок, коли жінка з дитиною до одного року не могла розлучитися зі своїм законним чоловіком, хоча вже не жила з ним. Вона знайшла собі іншого партнера і знову завагітніла. Виникла проблема визнання батьківства, тому що жінка все ще перебувала у шлюбі. Потрібно було, аби троє людей прийшли у РАЦС: щоб законний чоловік написав заяву, що він не є батьком дитини, щоб інший чоловік визнав батьківство, а жінка написала, що вона не заперечує", — ділиться Таїсія Рубаняк.
Що пропонує законопроєкт №5492
Подібні проблеми із розірванням шлюбу правозахисниці "ЮрФему" спостерігали неодноразово, тому у травні 2021 року народні депутати України зареєстрували законопроєкт №5492, розроблений у співавторстві з представницями Аналітичного центру організації. 10 серпня 2023 року Верховна Рада проголосувала за документ у першому читанні.
"У нас вже були певні напрацювання, але проблему посилив ковід. Пари перебували у замкненому просторі й виникало питання: що робити, якщо законодавець не дозволяє розлучитися?", — розповідає Катерина Шуневич.
З моменту реєстрації документа до розгляду законопроєкту у першому читанні пройшло понад два роки. За цей час, у червні 2022-го, Україна встигла ратифікувати Стамбульську конвенцію, яка криміналізує насильство проти жінок і дівчат — відповідно, кримінальних справ у цьому напрямку стало більше.
Що пропонує законопроєкт? Головна мета — усунути обмеження на розлучення на підставі того, що у подружжя є дитина до одного року або жінка вагітна. Автори ініціативи хочуть дати можливість парам так само добровільно виходити зі шлюбу, як і вступати у нього.
"Деякі опоненти законопроєкту вважають, що налагодити відносини у подружжі потрібно заради дітей. Але сімейні відносини й батьківство — це дві паралельні речі. Вони можуть бути пов’язані, але не завжди. Те, наскільки ти хороша матір чи хороший батько, не залежить від факту твого перебування у шлюбі. Якщо батько чи мати хоче виконати свої батьківські обов’язки, то він чи вона виконуватиме їх як у шлюбі, так і поза ним", — пояснює Катерина Шуневич.
Вона додає: в українському законодавстві існують механізми, які регулюють рівноправне виховання і турботу про спільну дитину. Перебування у шлюбі чи поза ним на цей процес не впливають. Однак наявність заборони на розлучення під час вагітності чи до досягнення дитиною однорічного віку обмежує вибір людей і створює ризик для тих, хто потерпає від домашнього насильства.
Наразі законопроєкт перебуває на доопрацюванні. Його готують до другого читання: узгоджують нормативні акти, Сімейний та Цивільний процесуальний кодекси, уточнюють термінологію, чекають на висновок профільного комітету.
"Маємо надію, що законопроєкт буде проголосований у другому читанні. Коли конкретно це станеться — важко сказати. Оскільки коментарі до законопроєкту процедурні, то ми сподіваємося, що найближчим часом його буде остаточно ухвалено", — підсумовує керівниця Аналітичного центру організації "ЮрФем".