Наслідки РХП: що відбувається з організмом через 5–10 років

Науковці з Манчестерського університету провели велике дослідження, яке простежило короткострокові та довгострокові наслідки для пацієнтів із розладами харчової поведінки (РХП) у Великій Британії. Про це пише ScienceAlert.

Виявилося, що навіть через 5–10 років після встановлення діагнозу ці пацієнти мають підвищений ризик смерті, а також розвитку ниркової недостатності, захворювань печінки, діабету, остеопорозу та психічних розладів – зокрема, розладу особистості й депресії.

Серед 24 709 пацієнтів із РХП, чиї електронні медичні записи були проаналізовані, 14,5% мали новий діагноз анорексії, 20,6% – булімії та 4,9% – компульсивного переїдання. Решта мали або неуточнений РХП, або такий, що не підпадав під ці категорії. 89% усіх пацієнтів були жінками, а дві третини – у віці від 10 до 24 років.

Для порівняння було відібрано записи 493 001 пацієнта без діагнозу РХП, але зі схожими демографічними характеристиками.

Протягом першого року після встановлення діагнозу ризик смерті з будь-якої причини серед пацієнтів із РХП був більш ніж у чотири рази вищим. Смерті з неприродних причин – як-от самогубство, передозування наркотиками, нещасні випадки або вбивство – траплялися у п’ять разів частіше, ніж серед осіб без РХП.

Після п’яти років пацієнти з РХП усе ще мали підвищений рівень смертності: на кожні 10 000 осіб припадало на 43 смерті більше з будь-якої причини, і на кожні 100 000 – на 184 смерті більше з неприродних причин. Через 10 років ці показники зросли ще більше: на 95 додаткових смертей з будь-якої причини на 10 000 осіб і на 341 смерть з неприродних причин на 100 000 осіб.

У перший рік після діагнозу ризик смерті від самогубства серед пацієнтів із РХП був майже в 14 разів вищим, навіть через десять років залишався утричі вищим, ніж у загальній популяції. У перший рік після діагнозу пацієнти з РХП також мали в шість разів вищий ризик розвитку ниркової недостатності та майже в сім разів – захворювань печінки. І навіть через десять років ці ризики залишалися значно вищими, ніж у людей без РХП.