15-річний школяр з Броварів став програмістом і вже заробляє $800 на місяць

У дитинстві я читав багато книжок. Любив пригодницькі, Жуля Верна. Улюбленою була "20 000 льє під водою". Коли був зовсім малим, хотів стати пожежником, поки не дізнався про їхні зарплати (усміхається). Врешті, пішов у програмісти. 

До 7-го класу навчався у звичайній школі в рідних Броварах. Коли в місті з'явилися гуртки з робототехніки та програмування #brobots, десь з 11 років почав їх відвідувати, ходив кілька років. Все більше цікавився програмуванням, читати художню літературу майже перестав, перейшов на технічну.

Три роки тому в Києві відкрилася школа #brobots і я відразу перейшов сюди навчатися. Не уявляв себе деінде. Мій 8-й клас розпочався тут. Щоб навчатися у цій школі, щоранку прокидався о шостій. 

Дорога займала близько години, ще годину чекав на початок занять о 9-й ранку. Звісно, в колишній школі в Броварах не треба було прокидатися рано. Уроки починалися о пів на дев'яту, я міг встати з ліжка за годину до цього. Але загалом перехід до нової школи не був важким, хоча тоді більшість друзів залишилися в Броварах. Мені продовжувала подобатися робототехніка і програмування. Зараз, на третій рік навчання, програмування в пріоритеті. 

Цьогоріч в середині липня через нудьгу зареєструвався на сайті LinkedIn, а за кілька днів в телеграм надійшло повідомлення, мовляв, є вільна вакансія, Junior Developer, якщо цікаво – відпишіть. 

Якось мені вже приходило на email повідомлення про роботу, але тоді проігнорував, бо подумав, що це спам. Цього разу було інакше – мені відкрито написали, що йдеться про українську IT-компанію, яка на ринку п'ять років, працює у сфері фінансових технологій.

Загугливши компанію, я відразу написав Пилипу (співзасновник #brobots Пилип Духлій. – Ред.), щоб дізнатися його думку. Сказав: "Пробуй". Зорієнтував щодо варіантів працевлаштування в моєму віці. І я пішов з новиною до батьків. Вони підтримали. 

Сказав компанії, що неповнолітній. Мене попросили надіслати резюме, яке зробив хвилин за 15. Написав, що я Python-розробник, вказав кілька мов програмування, на яких писав (Python, Javascript), розповів про проєкти, які робив. Наприклад, торік школа запустила соціальний проєкт – екокарту, в якому діти безоплатно ходили на курси та вчилися збирати датчики, що записують дані про якість повітря. Потім ці датчики пересилали інформацію на сайт, де можна було подивитися все на карті. Я писав цей сайт, був тоді у 9-му класі.

У компанії мені запропонували зробити "тестове завдання", додали: "Там подивимося". Чому вирішили мене спробувати – не знаю.

"Тестовим" було написати базову систему оплати для користувача на сайті. Завдання не було складним, витратив годин шість. Після чого мене запросили на онлайн-співбесіду, де переважно запитували, як планую поєднувати навчання і роботу. Потім – на ще одну співбесіду в офіс. 

Пам'ятаю, як вперше приїхав за адресою і не знав, в який під'їзд заходити. Стою, озираюся й помічаю, як відкривається вікно і хтось: "Ти до нас?" Нині це мій колега.

Офіс виявився затишним, кольоровим. Оформлений за трендами креативних просторів – одразу сподобалося.

Так мене взяли на позицію Junior Python Developer. Моя зарплата – $800.

Близькі радіють та вітають. Правда, бабуся хотіла, щоб я їздив у певні дні на роботу, а в інші – в школу. Втім, я пішов відразу на full time. Звісно, всі хвилюються, як тепер вчитимусь. Але дозволили вирішувати самостійно. 

Зараз ми з компанією в процесі оформлення трудових відносин. У мене буде офіційне працевлаштування (це можливо з 15 років за згодою батьків).

Працюю з 1 серпня. В компанії гнучкий графік, можна брати роботу додому, але, переважно, їжджу в офіс. На роботі зазвичай з 8 ранку. Прокидаюся о шостій. Маю ментора, щоб давати мені завдання і перевіряти виконання. Зазвичай робочий день триває 6-8 год.

У команді працюють колеги віком приблизно 22-35 років. Прийняли нормально, ніхто не жартував "про юний вік".

Однокласники в курсі, що я почав працювати. Заздрості з їхнього боку не відчуваю, навпаки, всі вітають і бажають успіху. З друзями від початку ділився перебігом подій, розповідав про тестове, про співбесіди. Вони підтримували. Поки ніхто з них не просив допомогти так само працевлаштуватися.

Від початку навчального року в школу на заняття ще не приходив. Планую суміщати так: після роботи читати навчальні матеріали, а потім складати тести. Щоправда, з більшістю вчителів щодо цього ще не спілкувався, крім вчителя з програмування. Він тішиться за мене, хоча не радив працювати на full time, щоб швидко "не вигоріти". Розумію, що це можливо – якщо захочу перейти на часткову зайнятість, розмовлятиму з керівником. 

Але зараз все нормально. У компанії можу до будь-кого підійти з питанням, бо не маємо суворої ієрархії, мені це важливо. Іноді зранку з колегами в баскетбол граємо.

Поки не знаю. Попитаю колег і вчителів, і через рік вирішу.

Не маю кумирів, на яких би орієнтувався у своєму професійному розвитку. Мені подобається український програміст Володимир Шиманський – один із засновників платформи інтернету речей Blynk (конструктор мобільних і вебзастосунків). Загалом, все. Але прикольно було б колись піти працювати в Google. Не сказав би, що це мрія. Радше, потрапити в Google – це довести рівень своїх навичок. Деякі програмісти взагалі кажуть, що не так прикольно там працювати, скільки круто мати в резюме рядок "працював в Google". 

Перед тим, як влаштувався на роботу, я багато грав у комп'ютерні ігри. Зараз цього немає. Коли вмикаю гру,  сиджу за нею хвилин п’ять, не більше, бо відчуваю, що даремно витрачаю час. Тому наповнюю вільний час прогулянками (в Броварах живу поруч із лісом).

Зараз почнеться активне навчання і вільного часу буде набагато менше. Втім, є речі, які мені важливо залишити в житті – на вихідних зустрітися з друзями та сходити на тренування. Займатися в залі розпочав одночасно з працевлаштуванням і тепер почуваюсь краще, ніж коли просто ходив у школу. Став більш впевненим. Від цього відмовлятися не збираюсь. 

Підписуйтесь на LIGA.Life в Facebook: тільки корисна інформація для українських родин