Без їжі та води на самоті в океані: неймовірна історія втечі з СРСР лайнером і вплав

Переповідаємо його історію за матеріалами автобіографічної книги "Сам в океані"

Три ночі і два дні Станіслав плив без їжі і води, під палючим сонцем вдень, у темряві вночі, не маючи ні компасу, ні карти. 

Він проплив близько 100 км, вижив і дістався берега. Станіслав ризикнув усім, і переміг. У нагороду отримав свободу.

На такий вчинок відважився заради свободи і мрії – побачити тропіки. Станіслав Курилов був дослідником – океанографом. Він бажав перспектив та розвитку як дослідник. Мріяв вивчати моря та океани всього світу. Але був ув’язнений кордонами країни, у якій жив. 

Дозвіл на наукові експедиції за кордоном йому не давали.

Ідея втечі

Народився Слава 1936 року в місті Орджонікідзе (нині Владикавказ). Дитинство пройшло в Семипалатинську, нині Семей в Казахстані. До моря від цього міста – дуже далеко. Але Слава ще змалечку захопився морем. Часто задумуючись, уявляв він собі різні тропічні береги:

"Переді мною відкривалася невідома далечінь – тихі лагуни тропічних островів з пальмами на березі, самотній вітрильник на горизонті і неосяжний простір океану", – напише пізніше у своєму рукописі Станіслав.

У десятирічному віці Слава переплив Іртиш. Ширина річки становила 1 км. Це було перше випробування. Він подолав страх і тоді остаточно вирішив пов’язати своє життя з морем.

У 15 років Станіслав утік з дому до Ленінграда і спробував влаштуватися юнгою на корабель. Його прогнозовано не взяли. 

Пізніше спробував вступити до морського училища, але й тут – невдача. Вирок серйозний: короткозорість. Про пригоди моряків не варто і мріяти. 

Сумував недовго. Знайшов інший шлях до мрії і вступив на відділення океанографії до гідрометеорологічного інституту.

Після навчання працював на Байкалі, на метеостанції. 

"Мороз, холод, я сиджу біля пічки з кицькою. І мрію про тропіки, сонце і океан. Там я готувався до своєї мандрівки – йога, купання в льодяній воді, обтирання снігом. Тут недалеко на північ – концтабори. Туди мене відвезуть, якщо зловлять" – пише Станіслав.

Неодноразово подавав прохання про участь в міжнародних дослідницьких групах. І завжди отримував відмову.

Невдовзі його запросили в Геленджик на підводну станцію Чорномор. Там Курилов став досвідченим аквалангістом, оскільки більше часу проводив під водою ніж на суші. Молодих океанографів тренували для виживання у морі. Дослідження були успішними і стали відомі у світі. 

Дуже хотів Станіслав потрапити до експедиції у Тихому океані. Готувався та сподівався. Але знову отримав заборону на виїзд за межі країни. 

"Я відчув себе в’язнем у цій країні, лише святі можуть любити свою в’язницю. Неможливо змиритися , що народившись на цій чудовій блакитній планеті, мусиш бути закритим на все життя".

Саме через це і виникли думки про втечу. 

Бажав виїхати не через якісь матеріальні прагнення, він не мав бажання жити у капіталістичних країнах. 

Краса джунглів, морський прибій, тайфуни і пасати – ось що манило. Він хотів розвитку як дослідник, нових експедицій, свободи. Хотів побачити світ. 

Випадково Курилов побачив оголошення про морський круїз до екватора. Віза туди не передбачалася, оскільки лайнер не заходив в порти.

Берег можна було тільки побачити здалеку. 20 сонячних днів у грудні. Лайнер відпливав з Владивостока, плив до екватора, а тоді повертався. І Слава вирішив вистрибнути з лайнера і спробувати дістатися берега. 

Він узяв відпустку на роботі. Купив квитки туди й назад, щоб не виникло жодної підозри. У його шаленому задумі удача переслідувала його. Розглядаючи зірки, він познайомився з жінкою, яка виявилася астрономом. Вона швидко навчила його орієнтуватися за допомогою зірок. 

В одному з залів була карта Тихого океану з лінією маршруту. Тепер можна визначити місце та час. Станіслав визначив день, коли земля буде найближче до корабля. Це мав бути острів Сіаргао. За його розрахунками – 18 км.

Один в океані

Жодного спорядження Курилов не мав, лише ласти, маску і трубку, одягнув кілька пар шкарпеток на випадок потрапляння на коралові рифи. 

Перед стрибком добу не їв. Так легше пливти. Слава був досвідченим йогом. Практикував медитації і голодування. Був досвідченим водолазом. Саме це й допоможе йому вижити.

"Я, проста людина, кидаю виклик державі. Це найважливіший момент у моєму житті" – думав Слава Курилов.

13 грудня 1974 року пізно ввечері Станіслав вийшов на палубу. В руках – сумка з ластами і трубкою. Того дня хмари затягли небо, море було неспокійним. 

Він був радий шторму: якщо виявлять його зникнення, через шторм не повертатимуться. На палубі було троє матросів. Стрибнути треба було непомітно. І знову удача: двоє пішли, а третій повернувся спиною. Тоді він швидко вистрибнув за палубу, пролетів 14 м до води і опинився у відкритому океані. Назад шляху не було.

Одразу після стрибка його ледь не затягло під гвинт лайнера. Станіслав плив щосили, а потім хвилі відкинули його далі від корабля. 

У воді він усвідомив реальну ситуацію. Страх і паніка нахлинули. Але дослідник зміг зосередитися, відкинути страх. Зняв одяг, щоб не ускладнював рух, вдягнув ласти, трубку і почав пливти. 

Небо затягнуло хмарами. Темрява. Орієнтувався лише на вогні корабля. Корабель мав бути ліворуч від нього. Коли лайнер зник, хмари на кілька хвилин розсіялися. Станіслав визначив напрямок, а далі орієнтувався за хмарами: на заході було більш хмарне небо.

Боявся лише, що корабель повернеться за ним, коли з’ясують, що він зник. І корабель справді повертався шукати його. Але не знайшов.

Пропливши пів дня, він побачив перші окреслення вершин гір. Це був острів Сіаргао. Це додало сил. Ближче до ночі бачив вогні на острові. А вночі виявив, що й сам світиться у воді. Все його тіло обліпили мікроорганізми, що світилися в темряві. (явище біолюмінесценції).

Плечі, руки та шия обгоріли на сонці. Опіки боліли. Наступного дня пощастило, було хмарно. Курилов радів, що ввечері ступить на землю. Втома давалася взнаки. Здавалося, хтось переслідує його, кличе на ім’я. Здавалося, хтось пливе поруч. Наставав вечір.

"Я вже чітко бачив острів. Він був казково прекрасним. Вздовж берега протягнувся ланцюжок пальм. Я бачив скелі і мальовничу бухту".

І тут сталося непередбачуване – Станіслав потрапив до течії. Його почало нести від острова. Він змінив напрямок руху, але берег залишився в стороні, його несло у відкритий океан. Станіслав почав впадати у відчай, уже не бачив землі. 

За його розрахунками, до іншого острова, Мінданао, було 40 км. Він розумів, що сили покидають і стільки вже не пропливе. Станіслав почав думати про смерть. 

Тоді він був біля південної частини того ж острова Сіаргао. Течія не віднесла його далеко.

"Лишилася остання надія, що попутна течія підхопить мене і винесе до берега".

Вечоріє. Остання ніч в океані. На межі сил Слава продовжує пливти. Час від часу втрачає свідомість. Бачить галюцинації. Йому вже не страшно. Саме тоді розпізнає шум прибою. Хвилі підхопили і кинули його на рифи. А наступна хвиля перенесла через рифи і винесла в лагуну. Земля вже була близько. 

Станіслав продовжує пливти. Невдовзі розпізнає у темряві верхівки пальм. А трохи згодом відчуває дно під ногами. На радощах не може повірити. Він ще довго то пливе, то йде у воді. І за дві години виходить на берег. 

"Усе моє попереднє життя відокремилося від мене за час, що я був у іншому світі. Там я нібито народився знову. У мене не залишилось жодного неприємного спогаду, жодних негативних емоцій. Всі душевні рани – а їх було чимало – загоїлися. Мене більше не обтяжує вантаж минулого" – саме так описав свої відчуття Станіслав Курилов.

Вийшовши на берег, Слава танцював танок сиртакі. Він перелякав сім’ю місцевих, що випадково натрапила на нього. Зрештою, вони порозумілися, запросили Станіслава до себе, одягнули й погодували. На ранок усе селище приходило подивитися на незвичного гостя, який вийшов з океану. 

А невдовзі приїхала поліція і заарештувала Славу за незаконне проникнення на територію Філіппін. Поки розглядали його справу, він працював на виправних роботах. Йому це подобалось, заприятелював з начальником в’язниці. Разом пізніми вечорами вони відвідували місцеві бари. 

Станіслав був товариським та харизматичним, легко знаходив спільну мову, саме таким згадували його друзі та знайомі.

Життя на волі

Тим часом про Курилова та його втечу стало відомо у світі. І вдома також.

На щастя для Станіслава, він мав рідну сестру в Канаді. Вона вийшла заміж за індуса, і вже з Індії разом з чоловіком емігрувала до Канади. Влада Філіппін ухвалила рішення відправити його до сестри. 

Після приїзду до Канади Курилов працював у піцерії. Зрештою, влаштувався за фахом, у дослідницьку компанію, яка проводила пошукові роботи у водах навколо всієї Північної Америки. Його мрія здійснилася: він вивчав моря біля Гаваїв та в Арктиці. 

Про Славу писали американські та канадські ЗМІ. Називали відважним борцем за свободу. У нього брали інтерв’ю. А в СРСР назвали зрадником і заочно засудили до 10 років позбавлення волі.

1986 року ізраїльський журнал "22" опублікував повість Курилова "Втеча". Пізніше Станіслава запросили до Ізраїлю на зйомки фільму про нього. Зйомки відклали, але в Єрусалимі він познайомився з майбутньою дружиною, журналісткою Оленою Генделевою. Йому сподобалася країна, клімат. Він не був євреєм, але мав друзів в Ізраїлі. Вирішив залишитися там.

1987 року Курилов одружився і переїхав до Ізраїлю. Влаштувався в Інститут океанографії у Хайфі. Працював над своєю автобіографічною книгою.

У 1990 році скасували його вирок про позбавлення волі. Але Курилова ніколи не тягнуло додому. У 1991 році його повість "Втеча" опублікував журнал "Огоньок". Курилов став лауреатом премії цього журналу.

 У 1998 році Станіслав загинув, пірнаючи з аквалангом, на Тиверіадькому озері (озеро Кінерет) в Ізраїлі. Йому був 61 рік.

Дружина Курилова зібрала та відредагувала усі рукописи та чернетки Станіслава. 2004 року видала його книгу "Один в океані". В книгу увійшла і його повість "Втеча". 2016 року відбулася прем’єра документально фільму про Курилова "Один в океані".

А у 2017 році мініісторію Станіслава використав у своєму кліпі гурт "Антитіла". У "TDME" роль Курилова зіграв багаторазовий чемпіон світу з плавання Олег Лісогор.