"Щоб ти здох", "ти мені не донька": що досі кажуть родичі з РФ та Білорусі українцям

"Там всі фашисти", "Українська армія вбиває українських людей", "Путін не міг просто так напасти" – здається, ці фрази чув кожен, хто хоча б раз намагався пояснити родичам з Росії чи Білорусі, що зараз відбувається в Україні. І часто вони зовсім різні – те, що відчувають та бачать українці на власні очі, та що чують родичі з російського телебачення. Це стало причиною конфліктів в родинах. А іноді – розриву стосунків назавжди. 

Історія 1. "Ти мені більше не донька"

У 2014 році Христина Пастухова разом з молодшою сестрою та мамою була вимушена виїхати з Донбасу до Київської області. Здавалося, що родина, яка деякий час жила у підвалі під обстрілами, знає, як російська армія захопила Донбас, та точно має розуміти, що таке війна...

У 2016 році молодша сестра вийшла заміж та переїхала до Білорусі. Пізніше забрала туди й мати.

"Уже тоді у нас почалися конфлікти. Я не розуміла, як можна жити у диктаторській країні та боятися протистояти тому, що тобі не подобається.

Я не витримувала і кидала слухавку. Через кілька днів мені телефонувала мама та мирилася, аргументуючи: ми не завжди розуміємо, як у вас насправді, але нам кажуть так. Ми розуміли, що ЗМІ створюють потрібну картинку, і це був поштовх помиритися", – розповідає Христина.

Читайте також: Як 300 швачок ANDRE TAN шиють бронежилети та одяг для військових

Коли в лютому вся Україна прокинулася від вибухів, бо Росія почала бомбити аеропорти, родичі зателефонували Христині та вимагали швидко збирати речі та виїжджати, бо "ваша влада оголосила війну Путіну та вбиває своїх же людей"...

"Цей день можна назвати моїм днем ступору. Спочатку я не одразу зрозуміла, що гримить в місті, пізніше зателефонувала подруга з фразою: "Христю, там війна! Нас бомбить Росія". Я дещо розгубилася. Як це? 2022 рік, війна о 04:00? Це точно реальність, а не фільм? Пізніше зателефонувала мама. Вона так кричала про бандерівців, вбивства звичайних людей Зеленським, український геноцид, що я не одразу зрозуміла – вона серйозно?

А потім кинула слухавку", – каже Христина.

Наступні дні для Христини, як і для більшості інших мешканців Києва, були певним пеклом – новим домом став коридор між кімнатами. До бомбосховища далеко бігти, сидіти постійно в підвалі не хотілося.

"Вночі було моторошно. Ті, хто вже пережив усі ці вибухи у 2014 році, розуміють, які можуть бути наслідки. Мої друзі тривалий час з подивом запитували: "Вони ж не будуть бити по звичайних будинках? Там же люди. А в лікарні? Це ж випадково?" 

Пояснив всім, крім моєї мами. Коли ракета потрапила у двір у моєму районі, а я біля цього будинку постійно йду з роботи чи спортклубу, не на жарт злякалася. Мені так страшно не було з 2014 року. Я вирішила зателефонувати мамі. Розповіла їй, що у нас відбувається. У відповідь почула, що мене попереджали про вбивць-бандерівців, а я настільки тупа вівця, що не можу зрозуміти, де правда, а де фейки Зеленського", – каже Христина.

Читайте також: Мені соромно, що я не на фронті. Про почуття провини та як допомогти Україні

Не телефонувала мама після того, як обстріляли Ірпінь, де в неї жила подруга. Не телефонувала, коли Христина все ж спустилася в метро і там спала кілька ночей. Не телефонувала, коли дівчина захворіла і була температура вище 39.

"Вона зателефонувала нещодавно, після того як орки розстріляли пологовий в Маріуполі, – каже Христина, – Мені поставили ультиматум: "Або ти сьогодні ж виїжджаєш з України, або шлях до родини тобі закрито". Я навіть трохи розгубилася. Це як? Тобто мене не чекатимуть в Білорусі? Так я і не збиралася. Я довго пояснювала мамі, що вона неправа, що Білорусь допомагає Росії вбивати український народ. Але знову почула: "Ти будеш у своїй Україні чи їдеш до родини?" Впевнено сказала: "У своїй Україні". Остання фраза мами: "Тоді ти мені більше не донька".

Знаєте, коли кажеш маленькій дитині, що погано, а що добре, вона може вередувати, не погоджуватися, але врешті-решт почне слухати. Тут хоч головою об стінку. Тим їм кажеш: "Росія вбиває український народ". Вони просять докази. Ти їм надсилаєш докази. Вони кажуть, що це фейк. Ти їм скидаєш купу відео та фото – не вірять. Вони тобі скидають відео, де Путін розмовляє зі стюардесами. Ти їм доводиш, що це монтаж. Мовляв, ось тут немає віддзеркалення, ось тут рука проходить через мікрофон, ось ця леді вже знімалася в інших ролях. Реакція або: "ой, всьо" або "а ви – бандерівці". 

Читайте також: Стрес та сирени не дають заснути. Як спати під час війни

Історія 2. "Українську владу фашистів буде поборено". 

У Дарини Лотоцької неподалік від Москви проживають тітка та двоюрідні брати. Вони неодноразово приїжджали в Україну, спілкувалися з "українськими" родичами і якихось мовних/географічних конфліктів не було. 

"Після того як Росія оголосила війну Україні, я відразу написала родичам в Росії.

Але буквально після першого повідомлення, в якому я відправила наслідки обстрілу будинків у Києві, від старшого брата отримала посилання на один з російських Telegram-каналів, де писали, що все фейк і такого насправді немає", – згадує Дарина.

А далі коментарі від родичів – за відпрацьованою схемою, наче з методички: "Це не війна, а спеціальна операція; обстрілюють лише військові об’єкти; українцями варто навчитися відрізняти фейки від правди; де ми були вісім років, коли обстрілювали Донбас".

"Апогеєм мого терпіння стала фраза: "Українську владу фашистів буде поборено і нарешті запанує мир". Тож я його заблокувала, щоб більше не чути цей маразм", – доповнила Дарина. 

Читайте також: Встигли перед самісіньким пеклом. Чотири історії евакуації з Ірпеня та Бучі

З молодшим братом Дарина також припинила спілкуватися. Каже, він хоча і вважав, що війна – це страшно, так не має бути, а вогонь треба припинити, але запевняв, що конфлікт ніколи не може бути одностороннім, отже, це українська влада могла спровокувати дії Росії. 

Їх дратує те, що ми намагаємося їм щось пояснити, донести. Вони, сидячи в Москві, все краще знають, бачать, чують. На будь-які аргументи про обстріли цивільного населення посилалися на Telegram-канали, де їм сказали, що такого не було. У новинах по телевізору їм також казали, що ніякої повномасштабної війни не ведеться, а якщо телевізор так каже – це істина", – каже Дарина.

Читайте також: Битися, тікати чи жити без плану "Б": як говорити у парі про загрозу РФ і не посваритися

Історія 3. "Щоб ти здох, бо через бандерівців загинув мій чоловік" 

Володимир (прізвище не вказуємо у цілях його безпеки) у 2014 році виїхав з окупованої частини Луганщини. Тривалий час намагався вивезти й батьків з бабусею, але вони були проти. 

Пояснювали: тут будинок і земля, а в інших областях вже у такому віці нікому не потрібні. Попри те що родичі залишалися в місті, яке зараз під контролем російських окупантів, з батьками конфліктів ніколи не було. Навпаки, підтримували Україну і жартували, що чекають як партизани повернення синьо-жовтого прапора на вулиці міста.

Не конфліктував Володимир і з хрещеною. Хоча щоразу, коли вона телефонувала, то постійно від неї чув: "Мені вже неважливо, хто переможе в цій війні, головне, щоб припинили стріляти".

"Спочатку намагався роз'яснювати, доводив, що вона просто передивилася російських ЗМІ. Я не міг зрозуміти, як вдова українського військового несла таку нісенітницю. Можливо, якби дядько був живий, то вони б виїхали та було інше бачення цього конфлікту. Але хрещений помер у 2010 році, а через 10 років тітка почала жити з працівником херні, яка називається "МГБ ЛНР". От тут "Остапа і понесло". Припинив з нею спілкуватися ще на початку пандемії й вже і не думав, що почую її голос знову", – каже Володимир.

Читайте також: Половина зниклих українців може бути в заручниках. Поради рідним дає експертка Генштабу

А вона зателефонувала. У перші дні війни. Володимир сподівався, що почує якусь підтримку, а замість цього – прокльони.

"Виявилося, що її новий чоловік пішов воювати, у перший же день його підстрілили. Бо не фіг лізти на нашу територію. І замість: "Привіт. Як у вас там справи?", я почув: "Щоб ти здох, бо через бандерівців загинув мій чоловік". І неважливо, що в окупованому Луганську на вулицях хапали чоловіків, відправляли їх до армії – навіть тих, у кого здоров'я не дозволяє воювати!

Неважливо, що її чоловік прийшов в мою Україну та почав вбивати моїх співвітчизників. Неважливо, що ці "бандерівці" – це жителі всієї України, які піднялися проти Путіна, що зранку почав бомбити по мирних містах. Неважливо, що не я вбив її чоловіка. Але я ж єдиний, хто з її знайомих в Україні, а отже – мені й горіти в пеклі. Логіки – нуль, але то таке", – каже Володимир. 

Додає, що задовбався стосовно "там бандерівці та фашисти" і попросив пояснити, хто саме, на думку хрещеної, є бандерівцями. 

Читайте також: Ті, що годують. Домінос, Сільпо, Молокія. Як бізнеси працюють і допомагають в умовах війни

Вона сказала – ті, хто намагається зараз бути проти усього російського. 

"Кажу: "Я правильно розумію, що бандерівець – це людина, яка хоче у своїй країні спілкуватися рідною мовою, тобто в Україні – українською, хоче розвивати свою культуру, вболіває за розвиток українського бізнесу, радіє спортивним/кіно/театральним музичним досягненням своєї держави, не хоче віддавати територію, яка належить його країні конституційно. А головне – не хоче, щоб все це замінили російським, – каже Володимир. – Ну тоді в Латвії, Литві, Естонії, Польщі, Словаччині – також бандерівці. Бо вони за свою країну. І в Росії – бандерівці, бо вони все своє російське намагаються нав'язати не лише собі, але й іншим". Зі мною не погодилися. А аргументом було, що я – правосек та націоналіст.

* * * * *

Як родичі пояснюють, чому підтримують або "не проти" цієї війни?

Володимир: Бо впевнені, що, об'єднавши Росію, Білорусь та Україну, зможуть повернути Радянський Союз, а там і ковбаса по 20 копійок, і не було бідних чи багатих – всі були однакові. Ось зараз санкції бахнуть по Росії, буде їм "совок".

Христина: Бо Путін захищає Росію та Білорусь від НАТО. Причому коли запитуєш: "А НАТО збиралося нападати?", чула у відповідь: "У Путіна – розвідка. Він же не дурний. Він же не міг просто так напасти на Україну". Ви реально? А на Грузію він чого напав? Теж НАТО?

Дарина: Для старшого брата головним аргументом є повалення фашистської влади. Молодший – просто за мир. У тітки навіть не стала запитувати. 

Читайте також: "Виснажені, та бойовий дух не втратили". Як живуть Суми під обстрілами окупантів

Що ви відчуваєте, коли розумієте, що близькі люди вас не чують?

Дарина: Спочатку злість та обурення, що рідні люди, яким я, перебуваючи в Україні, намагаюся донести правду, все одно вірять словам влади. А зараз розумію, що немає сенсу щось доводити, вони не почують. Не тому, що від них приховують правду, а тому, що їм зручно так жити. Головне, щоб по телевізору частіше казали, що вони велика нація "спасітєлєй".

Христина: Я злилася на себе постійно. Мені здавалося, що просто я не можу донести людям інформацію так, щоб вони могли нормально аналізувати та розуміти, що відбувається. А вже потім я зрозуміла: вони й не хочуть аналізувати та розуміти. Їм зручно жити в цьому світі, де всі погані, а Росія та Білорусь – класні, і тому їм заздрять, тому проти них всі. Їм подобається бути частиною "вЄлікАгА народа", у якого навіть справжньої історії немає, бо все, що вони пишуть у своїх підручниках чи розповідають з екранів, – це рівень Лєнін створив Україну. Це країни брехні. І вони про це знають, але ніколи не визнають. 

Володимир: Ой, в Україні зараз така крута традиція з'явилася – посилати туди, де вже руський корабель. Я вирішив для себе, що мої близькі – це рідні, які розуміють і чують, це друзі, які поруч з тобою тримають автомата, допомагають виїжджати мамам з дітьми, розвозять їжу, відбудовують нашу країну, витягають з-під завалених будинків наших громадян. І хай це буде "бандерівщиною", але я краще тут буду витрачати час і щось розповідати, обговорювати, нове дізнаватися та навіть сперечатися, але ми будемо чути один одного, ніж просто боротися із зомбі, які й не хочуть, щоб їм увімкнули мозок. 

Підписуйтесь на LIGA.Life в Facebook: тільки корисна інформація для українських родин