Історії

Його ім'я замовчували в СРСР: як киянин Олександр Архипенко став світовим скульптором

22.01.2022, 09:00 • 8 хвилин
Його ім'я замовчували в СРСР: як киянин Олександр Архипенко став світовим скульптором - Фото
Олександр Архипенко. Фото: archipenko.org

Зараз його роботи зберігають у багатьох музеях світу, коштують вони до декількох мільйонів доларів.

Олександр Архипенко – киянин, який досяг світової слави як скульптор. Відкрив власні школи, викладав в університеті США. 

Там же запатентував власний винахід -  архіпентуру. Мав близько 130 виставок у Європі та Америці. 

Його ім’я замовчували за радянських часів. Воно не так давно повернулося на Батьківщину. У 2016 році в Києві назвали вулицю на честь митця.

*** 

Олександр Архипенко народився у Києві 30 травня 1887 року. Його батько був професором-винахідником в Імператорському університеті Cвятого Володимира (нині Київський національний університет імені Тараса Шевченка). 

Дідусь Олександра був відомим у Києві іконописцем і навчав онука малювати. 

З 1902 року Архипенко навчався в художньому училищі у Києві, потім – у Москві. 1906 року, у 19 років, організував свою першу виставку у Києві.

 У 1908 році митець переїжджає до Парижа. Тут потрапляє до художньої спільноти і оселяється в осередку творчої еміграції "Вулик". 

Саме тут окреслився творчий напрямок Олександра. На нього вплинуло відвідування Лувру. Він знайомиться з іншими українськими митцями – Сонею Делоне та Натаном Альтманом. А ще – з Модільяні, Годьє-Бжеско та Аполлінером. 

У 1910 році Архипенко відкриває власну школу у Парижі. Його роботи визнають сучасники, інші митці. Того ж року він виставляється у Салоні Незалежних разом з такими митцями як Естер, Пікассо, Малевич, Брак та Дерен. 

Олександр створює новий напрям, що називають скульптурний живопис. Його запрошують до виставок у Німеччині та Італії. 

Архипенко був першим українцем, роботи якого об’їхали Західну Європу. 

У 1920 році Олександр – перший українець, який взяв участь у Венеціанській бієнале.

Архипенко першим переносить кубізм Пікассо з картин у скульптуру. Українець використовує кубічні форми в жіночих скульптурах. Також запроваджує нові мистецькі елементи: вглибленість, прозорість та моделювання простору. 

Архипенко першим у світі почав використовувати порожнечу як елемент. Саме таким витвором став простір у скульптурі жінки, яка розчісує волосся (робота 1915 року).

Скульптора цікавила натураліста в русі. Звідси з’явилася пластика в його роботах. Улюбленим мотивом було жіноче тіло. Красу жінки митець відтворив у серії жіночих образів.

Його погляд як митця вирізнявся тим, що Олександр бачив красу у просторі навколо предметів. За його спогадами, ще в дитинстві він сприймав предмети інакше. Одного разу його батьки поставили поруч дві вази. І він, маленьким хлопчиком, замилувався, але не вазами, а формою, що утворилася між ними.

"Традиційно вважали, що скульптура починається там, де матеріал стикається з простором. Простір розумівся як рамка навколо маси. Ігноруючи цю традицію, я експериментував, використовуючи зворотну ідею, і дійшов висновку, що скульптура може починатися там, де простір оточений матеріалом", – вважав Архипенко.

У 1921 році Олександр переїхав до Німеччини і одружився з художницею Анжелікою Бруно-Шмітц. Там знову відкрив свою школу мистецтва. За два роки скульптор вирушив до Америки.

У США не одразу вдалося знайти прихильників. Тут митець створив прилад для зміни зображення – архіпентуру. Окремі смужки з малюнком, обертаючись навколо, відтворювали різні картини. 

Сьогодні за цим принципом працюють білборди, що змінюють рекламу.

Отримавши патент, Олександр був розчарований – його винахід не розуміла публіка. Тоді в Америці були складні часи 30-х років. Тільки через десятиліття його винахід визнають, але сам творець про це вже не дізнається.

У Штатах Архипенко заробляв на життя уроками мистецтва. Викладав в університеті та мистецькій школі. 

Отримав американське громадянство у 1929 році, але в документах завжди вказував, що він українець.

Заборона радянської влади

Життя в еміграції було непростим. Митець ніде не відчував себе своїм. В Америці його сприймали як "марксиста", асоціювали з Радянським Союзом. 

У Німеччині Гітлер наказав знищити усі художні витвори скульптора.

Олександр підтримував зв’язок із музеєм у Львові, куди відправив свої роботи. Скульптор був членом Львівської асоціації українських незалежних митців. 

"Я щасливий, що моя робота назавжди зберігатиметься близько до українського серця...", – писав Архипенко у листі до тодішнього директора Національного музею у Львові Іларіона Свєнціцького.

Радянська влада знищила його роботи, оскільки не бажала прославляти українського митця.

Він хотів повернутися додому, але це було неможливо. Ба більше, ім’я українського скульптора було під забороною і суворо замовчувалося, оскільки він асоціювався з вільнодумством, свободою і західним світом. 

До того ж, рідний брат Олександра – Євген Архипенко – був політичним та державним діячем в Україні. Був одним із лідерів Української Національної Республіканської Партії, що вимагала суверенності України та повної самостійності. З 1921 року перебував в еміграції, видавав наукові праці та підручники з земельного господарства та пасічництва. За кілька років до смерті організував часопис "Селянин України". Нині весь його архів переданий на зберігання до Колумбійського університету в Нью-Йорку.

Попри обставини та невизнання в Україні, Олександр Архипенко завжди пам’ятав своє походження. Відтворював у своїх роботах українські мотиви. Розробляв дизайн для українських пам’ятників Тарасу Шевченку та князю Володимиру. 

"Я – мистець, що подався на шлях експерименту у мистецтві, мене не можна вважати ні революціонером, ні реакціонером. Я шукаю нове з тим, щоби вирішити пластичні проблеми, викликані моєю добою та інспіровані моїми почуттями", – писав Олександр у листі до Карела Тайґе.

На виставці "Століття прогресу" в Чикаго митець створив та оформив український павільйон, там була ціла кімната з його роботами. 

Крім того, Архипенко експериментує з матеріалами, використовуючи дерево, целулоїд, метал і скло, створюючи, фактично, інсталяції.

Помер Олександр Архипенко у своїй майстерні, 25 лютого 1964 року в Нью-Йорку, там і похований. 

Тільки в останні кілька років пам’ять та пошана його особистості повернулася до України.

У пам'ять про митця в Києві встановили монумент "Повернення Архипенка" у вигляді копії одного з його жіночих образів (пам’ятник знаходиться у відкритому атріумі бізнес-центру за адресою Пушкінська, 42).

 У 2016 році на честь Олександра в Києві назвали вулицю.

У 2017 році вийшла пам’ятна монета з його портретом.

Українець посідає важливе місце в історії світового мистецтва 20-го століття. Архипенко є членом Американської Академії мистецтва та літератури, а також почесним членом об’єднання митців-українців в Америці.

Сьогодні роботи Архипенка зберігають по всьому світу: в Національній галереї Праги, у музеї Метрополітен у Нью-Йорку, в галереї Тейт в Лондоні, у центрі Помпіду в Парижі, в музеях Стокгольма, Берліна, Тель-Авіва. На міжнародних аукціонах Sotheby’s та Christie’s його скульптури продаються від кількох десятків тисяч до декількох мільйонів доларів. 

Збереглися роботи митця і в Україні: у Національному художньому музеї України та Національному музеї у Львові.

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter.

Коментарі

Останні новини