Його ім'я замовчували в СРСР: як киянин Олександр Архипенко став світовим скульптором

Олександр Архипенко – киянин, який досяг світової слави як скульптор. Відкрив власні школи, викладав в університеті США. 

Там же запатентував власний винахід -  архіпентуру. Мав близько 130 виставок у Європі та Америці. 

Його ім’я замовчували за радянських часів. Воно не так давно повернулося на Батьківщину. У 2016 році в Києві назвали вулицю на честь митця.

*** 

Олександр Архипенко народився у Києві 30 травня 1887 року. Його батько був професором-винахідником в Імператорському університеті Cвятого Володимира (нині Київський національний університет імені Тараса Шевченка). 

Дідусь Олександра був відомим у Києві іконописцем і навчав онука малювати. 

З 1902 року Архипенко навчався в художньому училищі у Києві, потім – у Москві. 1906 року, у 19 років, організував свою першу виставку у Києві.

 У 1908 році митець переїжджає до Парижа. Тут потрапляє до художньої спільноти і оселяється в осередку творчої еміграції "Вулик". 

Саме тут окреслився творчий напрямок Олександра. На нього вплинуло відвідування Лувру. Він знайомиться з іншими українськими митцями – Сонею Делоне та Натаном Альтманом. А ще – з Модільяні, Годьє-Бжеско та Аполлінером. 

У 1910 році Архипенко відкриває власну школу у Парижі. Його роботи визнають сучасники, інші митці. Того ж року він виставляється у Салоні Незалежних разом з такими митцями як Естер, Пікассо, Малевич, Брак та Дерен. 

Олександр створює новий напрям, що називають скульптурний живопис. Його запрошують до виставок у Німеччині та Італії. 

Архипенко був першим українцем, роботи якого об’їхали Західну Європу. 

У 1920 році Олександр – перший українець, який взяв участь у Венеціанській бієнале.

Архипенко першим переносить кубізм Пікассо з картин у скульптуру. Українець використовує кубічні форми в жіночих скульптурах. Також запроваджує нові мистецькі елементи: вглибленість, прозорість та моделювання простору. 

Архипенко першим у світі почав використовувати порожнечу як елемент. Саме таким витвором став простір у скульптурі жінки, яка розчісує волосся (робота 1915 року).

Скульптора цікавила натураліста в русі. Звідси з’явилася пластика в його роботах. Улюбленим мотивом було жіноче тіло. Красу жінки митець відтворив у серії жіночих образів.

Його погляд як митця вирізнявся тим, що Олександр бачив красу у просторі навколо предметів. За його спогадами, ще в дитинстві він сприймав предмети інакше. Одного разу його батьки поставили поруч дві вази. І він, маленьким хлопчиком, замилувався, але не вазами, а формою, що утворилася між ними.

"Традиційно вважали, що скульптура починається там, де матеріал стикається з простором. Простір розумівся як рамка навколо маси. Ігноруючи цю традицію, я експериментував, використовуючи зворотну ідею, і дійшов висновку, що скульптура може починатися там, де простір оточений матеріалом", – вважав Архипенко.

У 1921 році Олександр переїхав до Німеччини і одружився з художницею Анжелікою Бруно-Шмітц. Там знову відкрив свою школу мистецтва. За два роки скульптор вирушив до Америки.

У США не одразу вдалося знайти прихильників. Тут митець створив прилад для зміни зображення – архіпентуру. Окремі смужки з малюнком, обертаючись навколо, відтворювали різні картини. 

Сьогодні за цим принципом працюють білборди, що змінюють рекламу.

Отримавши патент, Олександр був розчарований – його винахід не розуміла публіка. Тоді в Америці були складні часи 30-х років. Тільки через десятиліття його винахід визнають, але сам творець про це вже не дізнається.

У Штатах Архипенко заробляв на життя уроками мистецтва. Викладав в університеті та мистецькій школі. 

Отримав американське громадянство у 1929 році, але в документах завжди вказував, що він українець.

Заборона радянської влади

Життя в еміграції було непростим. Митець ніде не відчував себе своїм. В Америці його сприймали як "марксиста", асоціювали з Радянським Союзом. 

У Німеччині Гітлер наказав знищити усі художні витвори скульптора.

Олександр підтримував зв’язок із музеєм у Львові, куди відправив свої роботи. Скульптор був членом Львівської асоціації українських незалежних митців. 

Радянська влада знищила його роботи, оскільки не бажала прославляти українського митця.

Він хотів повернутися додому, але це було неможливо. Ба більше, ім’я українського скульптора було під забороною і суворо замовчувалося, оскільки він асоціювався з вільнодумством, свободою і західним світом. 

До того ж, рідний брат Олександра – Євген Архипенко – був політичним та державним діячем в Україні. Був одним із лідерів Української Національної Республіканської Партії, що вимагала суверенності України та повної самостійності. З 1921 року перебував в еміграції, видавав наукові праці та підручники з земельного господарства та пасічництва. За кілька років до смерті організував часопис "Селянин України". Нині весь його архів переданий на зберігання до Колумбійського університету в Нью-Йорку.

Попри обставини та невизнання в Україні, Олександр Архипенко завжди пам’ятав своє походження. Відтворював у своїх роботах українські мотиви. Розробляв дизайн для українських пам’ятників Тарасу Шевченку та князю Володимиру. 

"Я – мистець, що подався на шлях експерименту у мистецтві, мене не можна вважати ні революціонером, ні реакціонером. Я шукаю нове з тим, щоби вирішити пластичні проблеми, викликані моєю добою та інспіровані моїми почуттями", – писав Олександр у листі до Карела Тайґе.

На виставці "Століття прогресу" в Чикаго митець створив та оформив український павільйон, там була ціла кімната з його роботами. 

Крім того, Архипенко експериментує з матеріалами, використовуючи дерево, целулоїд, метал і скло, створюючи, фактично, інсталяції.

Помер Олександр Архипенко у своїй майстерні, 25 лютого 1964 року в Нью-Йорку, там і похований. 

Тільки в останні кілька років пам’ять та пошана його особистості повернулася до України.

У пам'ять про митця в Києві встановили монумент "Повернення Архипенка" у вигляді копії одного з його жіночих образів (пам’ятник знаходиться у відкритому атріумі бізнес-центру за адресою Пушкінська, 42).

 У 2016 році на честь Олександра в Києві назвали вулицю.

У 2017 році вийшла пам’ятна монета з його портретом.

Українець посідає важливе місце в історії світового мистецтва 20-го століття. Архипенко є членом Американської Академії мистецтва та літератури, а також почесним членом об’єднання митців-українців в Америці.

Сьогодні роботи Архипенка зберігають по всьому світу: в Національній галереї Праги, у музеї Метрополітен у Нью-Йорку, в галереї Тейт в Лондоні, у центрі Помпіду в Парижі, в музеях Стокгольма, Берліна, Тель-Авіва. На міжнародних аукціонах Sotheby’s та Christie’s його скульптури продаються від кількох десятків тисяч до декількох мільйонів доларів. 

Збереглися роботи митця і в Україні: у Національному художньому музеї України та Національному музеї у Львові.