Якщо Україна "стане Ізраїлем": місцеві розповідають про те, як живуть у військовій державі

Головнокомандувач Збройних Сил України Валерій Залужний заявив, що армія РФ 10 жовтня вже випустила по Україні 75 ракет, 41 з яких вдалося збити протиповітряній обороні.

За його словами, російські терористи завдають масованих ракетних та авіаційних ударів по Україні, а також застосовують ударні безпілотники.

Ще раніше Залужний казав, що Україна, з огляду на сусідство з РФ, має стати військовою державою – за аналогією з Ізраїлем. 

Який вигляд це має на практиці для місцевих? Що роблять в Ізраїлі, чуючи сирену? Якщо ракетний обстріл застає вдома, в транспорті, на трасі? Чи бояться батьки за дітей у садочках і школах? LIGA.Life розпитала про це трьох українців, які мешкають в Ізраїлі. Це:

• Альона Новгородська – мешкає в Бат-Ямі, округ Тель-Авіва, понад п'ять років, CEO & Founder ізраїльсько-української платформи Global Israeli Initiative; 

• Карина Вайнер – живе в Єрусалимі понад 16 років, приватна підприємиця, директорка New Life Assistance;

• Вадим Фрідкін – мешкає в країні понад 20 років, зараз живе в місті Ашкелон (на південному заході, близько до Сектору Гази). 

 

Реагувати треба миттєво

 

Поширена для України ситуація: лунає сирена, а люди далі спокійно гуляють, роблять закупи чи сидять під ТРЦ, чекаючи, коли повітряна тривога скінчиться. Це – малоймовірна картина для Ізраїлю, розповідають співрозмовники LIGA.Life. Чуючи сирену, там миттєво йдуть у найближче укриття.

В селищах навколо Гази – 15 сек. Буває, повітряна тривога починається там вже після падіння міни чи ракети, розповідають опитані українці. 

До 2012 року, коли провели ізраїльську воєнну операцію "Хмарний стовп", ворожі ракети не летіли далі міста Ашдод (ближче до Гази). Після цього почали летіти вже далі і до Тель-Авіва, розповідає Вадим Фрідкін. 

Але поінформованість місцевих, як поводиться під час тривоги, ніколи не була слабкою. В Ізраїлі з дитсадка навчають дітей, що робити. В школах постійно проводять заняття з цивільної оборони. Це організовує, зокрема, служба командування тилу – підрозділ армії, створений на початку 1990-х для захисту цивільних під час військових операцій, терористичних актів чи стихійних лих, пояснює Альона Новгородська. Служба тилу періодично вмикає навчальні сирени.

 

Як в Ізраїлі знають, що буде обстріл

 

Зазвичай, як і в Україні, через мобільний застосунок або почувши сирену. Далі – діяти, з огляду на те, де в цей момент перебуваєте. 

У країні – велика інфраструктура громадських бомбосховищ.

Вони є в кожному місті та районі. В Тель-Авіві, наприклад, на центральному вокзалі, пляжах, центральній вулиці, розповідає Новгородська: "Карти цих бомбосховищ розвішані по місту, можна глянути в застосунку". 

В Єрусалимі, розповідає Вайнер, багато громадських бомбосховищ. Муніципалітети доглядають за їхнім станом, щоб було чисто, охайно, приміщення вчасно відчиняли. Держава не будує додаткових громадських бомбосховищ, кажуть Вайнер і Новгородська. Ті, що є, закривають потребу.

У місті Ашкелон, наприклад, в парках і на вулицях старих районів, де проблеми з бомбосховищами, ставлять бетонні захисні конструкції в вигляді великої труби, кубічні тощо, розповідає Фрідкін. 

Людина з вулиці може забігти в будь-який під’їзд чи укриття магазину (де вже ховаються покупці).

Людина в офісі спускається до бомбосховища в своїй будівлі або ж в офісах є спеціальні броньовані кімнати.

Кожен має власне укриття в будинку. 

Ця вимога діє на законодавчому рівні. Така кімната називається мамад. Зазвичай, пояснює Вайнер, це невелика житлова кімната розміром десь 9 кв. м: "Монолітний кубик з важкими сталевими дверима, є щільне вікно із залізними віконницями, які закриваються, зокрема, у разі хіматаки. Спеціальний вентиляційний вихід, який теж можна перекрити у разі хіматаки". 

Вайнер і Фрідкін мають в будинках такі кімнати. "У мене в цій кімнаті дитяча. Діти знають: якщо лунає сирена – йдуть відразу туди. Я приєднуюся до них", – розповідає Карина. Вадим теж не ігнорує повітряну тривогу. Коли був молодим, каже, жив в іншому місті і не мав захисної кімнати, якось не захотів спускатися в підвал – у сусідній дім був "прильот": "Трухнуло сильно. Не пам’ятаю, як опинився в бомбосховищі. Відтоді завжди йду в укриття".

У старих будинках, де немає мамадів, є загальні підвальні приміщення для мешканців. Запаси води, їжі ніхто там зазвичай не тримає. "Тому що у разі чого все нададуть  муніципалітети, служба тилу, волонтери, армія. Плюс, зазвичай, операції проходять швидко, не буває такого, щоб люди тижнями сиділи", – пояснює Вайнер.

Мешканці багатоквартирних будинків також можуть під час сирени виходити на сходовий майданчик. "У нас більшість будинків побудовані так, що сходовий майданчик без вікон, оточений квартирами", – пояснює Вадим. Саме так робить, наприклад, Альона Новгородська. У неї немає мамаду, а підвал в неналежному стані (хоч і має два виходи)". Слідкувати за станом бомбосховища в житлових помешканнях мала б або служба комунального господарства, або самі мешканці, пояснює Альона: "В будинку моєї подруги, наприклад, всі мешканці зібралися та навели лад у своєму бомбосховищі". Тож якщо з командування тилу прийдуть перевірити бомбосховище в будинку Альони – мешканців, ймовірно, оштрафують. 

 

Якщо сирена застала в громадському транспорті

 

Близька подруга Альони два роки тому потрапила в таку ситуацію, коли їхала в автобусі вулицею. Почалася сирена – водій звернув до найближчої будівлі (це був банк) і почав швидку евакуацію людей: "Це не було бомбосховище – а так, за другу чи третю стіну умовно". Пасажири встигли забігти, і буквально через кілька секунд залишок ракети влучив в автобус – стався вибух.

Якщо сирена застала за кермом – є чіткий алгоритм: негайно вийти з машини, відійти на безпечну відстань від транспорту, сховатися в траншеї або під міст, під естакади, бетонні конструкції. Коли два роки тому Альона їхала за кермом, ракети почали вибухали просто над головою: "Я орієнтувалася по людях навколо, всі повиходили з машин, впали на землю, стали повзти асфальтом. Залізли під бетонну споруду за периметром дороги. Але всі відійшли від своїх машин. Бо якщо влучить уламок у машину – одразу вибух". 

 

Як захищені садочки і школи 

 

У всіх навчальних закладах є бомбосховище чи броньовані кімнати. Приватний дитсадок, зауважує Новгородська, не отримає ліцензію, не маючи бомбосховища або мамаду. 

Коли починаються військові операції, школи в містах, ближчих до лінії фронту, тимчасово зачиняються. Діти на навчання тоді не йдуть, розповідає Карина Вайнер. Це відбувається не на всій території країни, а в зонах, які найбільше зазнають обстрілів: "Але в цілому батьки в Ізраїлі, наскільки це можливо, спокійні за свою дитину, коли ті в садочку чи школі. Знають: про дітей попіклуються".

У південній частині Ашкелону, розповідай Вадим, практично на кордоні з Сектором Гази, працює велика лікарня. У разі загострення ситуації дитяче відділення там відразу переводять у повністю підготовлений підвал, де можна всі прилади підключати. 

Як часто в Ізраїлі тривоги? По-різному. Фрідкін розповідає, що коли активна фаза починається, можуть йти сирени одна за одною, або вдень – тихо, а вночі – регулярно. Або лише одна ракета за добу. "Все залежить від щільності обстрілів. На початку і перед перемир’ям завжди йде щільний обстріл", – каже Вадим. І додає, що Ізраїль не просто чекає ударів, щоб потім збити ракети, а працює над знищенням їхніх пускових установок.

Що ще робить держава для безпеки цивільних 

 

Є дорога від Ашкелона в бік міста Беер-Шева через Сдерот – це траса, впритул до Сектору Гази. Туди не тільки ракети долітають, туда ХАМАС стріляє, зокрема ПТРК "Карнет" (протитанковий ракетний комплекс російського виробництва), розповідає Вадим. Кілька років тому чоловік на власні очі побачив, як там підбили цивільний мікроавтобус, загинув пенсіонер. Відтоді, каже, коли починається гаряча фаза – ці дороги перекривають для цивільних. Проїхати можуть лише служби безпеки, армія, поліція, пожежники: "Навіть мешканці Сдерота, які працюють в Ашкелоні, не можуть поїхати цією коротшую дорогою, а лише в об’їзд".

Новодворська пригадує, як два роки тому (коли був масований обстріл), ранок  приватних підприємців починався з дзвінка або повідомлення в чатбот до служби командування тилу, чи можна виїхати з дому: "Мій чоловік працює у вантажних перевезеннях, були дні, коли він не отримував дозволу виїхати на роботу". 

Коли починаються активні бойові дії, всіх жителів із селищ навколо Сектору Гази тимчасово евакуюють на північ, центр країни. Хтось їде в готелі, організовані державою, але більшість має родичів в інших куточках країни. "Люди їдуть на кілька днів, поки не буде підписано мирну угоду, потім повертаються і живуть до наступного кола гарячої фази, – розповідає Фрідкін, – Ці селища не порожні, вони розвиваються, і багато людей хочуть жити там". 

 

Якщо в машину або квартиру "прилетіло"

 

Якщо майно, квартира чи машина постраждає внаслідок обстрілу – або держава компенсує втрати, або страхові компанії, кажуть Фрідкін і Новодворська.

Страхування автомобілів, зауважує Альона, працює як "швейцарський годинник".

Про такі випадки вона чула особисто. У приятелів під будинком стояла машина, в яку влучив уламок: автомобіль вибухнув – компенсували повністю. Процедура оцінки та компенсації швидка і займає від двох тижнів до місяця, зауважує Новодворська. Таких випадків чимало. Приятель Вадима теж якось приїхав на стоянку, почалася сирена, кинув машину і побіг в укриття – уламок побив авто. 

Два роки тому квартири постраждали у місті Петах-Тіква, додає Альона: "Людям на якийсь час держава давала тимчасове житло, а після цього відновлювали самі конструкції (вікна, стіни, двері) коштом держави". 

 

А як же "Залізний купол"? 

 

"Залізний купол" збиває не всі ракети й  не збиває їхні залишки, які можуть летіти врізнобіч. "Так було з моєю подругою, коли уламок потрапив в автобус і вибухнув", – нагадує Новодворська. "Один із таких уламків упав на центральну автобусну станцію в Ашдоді, пробив дах і все всередині", – додає Вадим.

Ізраїль, зауважує Вайнер, протягом своєї історії живе в стані перманентної війни. І це формує постійний інстинкт самозбереження: "Не кажучи вже про те, що тут все населення є військово зобов’язаним, війна в будинку у кожного".

Але найголовніше, на думку Вадима, – ізраїльська система оповіщення. Вона побудована так, що якщо у тебе в районі лунає сирена, то ракета летить саме у твій район. "Якщо чую сирену у нас – це не може означати, що ракети полетить до Ашдода. Іноді чую вибухи, а сирени немає, бо це у сусідньому районі вибухають ракети", – пояснює чоловік.

"Чому в Україні, найімовірніше, так масово ігнорують сирени? Бо вона звучить довго, і ніхто не знає, куди летить. Може, у бік Києва, а впаде у Броварах чи у Ворзелі. Водночас звучить по всьому Києву та області", – каже Вадим. Він переконаний: якщо в Україні побудувати систему оповіщення, яка чітко дивиться, куди летить ракета, – люди поводитимуться інакше. "Умовно: звучить у Білій Церкві – це Біла Церква. Якщо у Броварах – Бровари. На Подолі – Поділ".

- А вам не страшно жити в місті поблизу Сектору Гази? – уточнюю у Фрідкіна.

- Страшно було, коли в 2000 році почалася друга інтифада шахідів (у цьому сенсі – терористи-смертники, – Прим. ред.). Коли просто заходили в автобуси, у кафе, підривали себе, одразу 30-40 трупів було. Коли в автобусах їздила охорона та кожного перевіряли, це було по всій країні – від півночі до півдня. Це набагато страшніше, ніж коли летять ракети. А так звикли, живемо.