Як фермер-ветеран зібрав урожай спаржі, після того як вивіз цивільних від війни

За першою освітою – металург, за другою – психолог. За професією – торговець на ринку та голова автогаражного кооперативу в Донецьку. Та ще з 90-х років Юрій Гулей мріяв про агробізнес. Мрія стала реальністю у 2014 році.

Юрій мусив залишити рідний Донецьк через контрольованих Росією бойовиків. У місті він популяризував українську мову та брав участь у місцевому Майдані. 

"Мене називали націоналістом та бандерівцем. Довелося вивезти родину в безпечніше місце. Запропонували очолити молочне фермерство в селі Уніж на Франківщині. Так переїзд підштовхнув мене нарешті зайнятися фермерством".

У інтерв’ю LIGA.Life Юрій розповів про перші кроки в агробізнесі, заснування проєкту "Біла спаржа", економічні поразки та роботу плантації під час війни.

Аспарагус на підвіконні

На фермі в Унежі вирощували велику рогату худобу для молока, з якого виготовляли сир. Продукцію продавали у Києві та Львові. 

Саме в Унежі громадське формування "Українська резервістська армія" проводило табори для своїх членів. Так люди, які не мали військової освіти, вчилися тримати зброю та надавати першу медичну допомогу. 

"У 90-х роках служба в армії була небезпечною. Батьки не хотіли мені такої долі, тому я отримав "білий квиток". Та після Майдану, анексії Криму та окупації Донбасу я зрозумів, що без базових навичок поводження зі зброєю та меддопомоги не обійтися", – пояснює Юрій.

Та зацікавленість агробізнесом не вщухала навіть там. 

"Командир може підтвердити: я вирощував спаржу на підвіконні у військовій частині! Це була наївна та напівбожевільна ідея. Купив насіння, ґрунт, поставив на підвіконня та чекав, поки будуть врожаї".

У 2018 році Юрій звільнився зі служби. Будувати військову кар’єру у 41 роки вже запізно. Ситуація на фронті на той момент була стабільною. Гострої загрози не було. Та й спосіб життя військового був йому не до душі. Тому він вирішив нарешті втілити власний агропроєкт.

Перші кроки в агробізнесі

"Придбав хатинку під Ржищевом на Київщині. До неї прилягала невеличка ділянка – 0,15 га. Спочатку посадив 2000 саджанців дерева гінкго білоба. Його листя використовували для виготовлення чаю або добували з них флавоноїди для медпрепаратів", – розповідає Юрій.

Проте для бізнесу цієї кількості замало. Більше для власного споживання.

"Чому саме спаржа? Це перший овоч, який лізе з ґрунту весною. Він нішевий і не дуже популярний в Україні. Хоча в Європі – один з головних овочів. Ба більше, в українських реаліях, щоб працювати в агробізнесі, потрібно сіяти 100 000 га кукурудзи та пшениці. Та мене цікавило дрібне фермерство, яке практично нерозвинуте. А спаржа, як культура, ідеально підходить для такої ніші", – пояснює власник "Білої спаржі".

У сумі на плантацію гінкго та спаржі Юрій витратив приблизно$3000. Інвестиція не окупилася. За його словами, на це є декілька причин:

• брак досвіду в підприємництві;

• брак агротехнічної освіти;

• відсутність вітчизняного ринку спаржі, який тільки зароджувався;

• маленький термін придатності спаржі – до 10 днів за належних умов зберігання;

• коротка тривалість врожаю – 40 днів наприкінці весни.

Ба більше, агропроєкт був не єдиним заняттям Юрія. У той час він очолював охорону медзакладів Києва в складі Муніципальної охорони. Робота давала соцзахист, зарплатню та можливість поєднувати її з роботою на землі. 

6 га спаржі

Зібравши перший врожай, Юрій почав шукати інвесторів. Ними стали друзі та знайомі, які запропонували відкрити плантацію в селищі Семиполки неподалік Броварів. 

"У Семиполках найнижчий радіаційний фон та найбільший рівень кисню в Київській області. Ба більше, плантація розташована у відкритому полі, де немає нічого. А я вважав, що у мене може вийти тільки там, де до мене нічого не було", – розповідає підприємець.

Проте виявилось, що аспарагус для Семиполок – знайома культура. SMM-менеджер "Білої спаржі" знайшла вирізку з газети часів Російської імперії: "Каждый день 15 подвод отправляется на ж/д станцию Семиполки. Чтобы на следующий день к царскому столу доставить спаржу". 

Але після приходу комуністів до влади вирощування спаржі занепало.

У 2021 році Юрій висадив 6 га спаржі. Інвестиція – в середньому $57 000. Один га спаржі коштує $8000-11 000. Плантацією займався не лише Юрій, але його брат та тракторист. На збір врожаю залучали додаткових працівників.

Війна, оточення, бізнес-поразка

Селище Семиполки розташоване на Чернігівській трасі, де вели активні бойові дії з перших днів повномасштабного вторгнення. 

25 лютого Юрій прийшов за місцем прописки у Кагарлицький військкомат. За спиною – два з половиною роки служби в ЗСУ, робота в Муніципальній охороні Києва та наказ про присвоєння офіцерського звання після закінчення військової кафедри Національного університету оборони України. 

"У військкоматі мене записали в оперативний резерв. Та мене це не зупинило. Вступив у лави місцевої ТрО. Нас ніхто не збирав, задачі не роздавав, а ситуація ставала з кожним днем гострішою. Вивіз родину на захід, а сам повернувся в Семиполки. Тут моя земля і мій найважливіший проєкт", – додає Юрій.

Місцеві жителі організували власну тероборону, яка активно взаємодіяла з ЗСУ і Нацгвардією. Їхня головна задача – евакуація мирного населення. Оскільки траса була заблокована, потрібно було шукати альтернативні шляхи. 

"У той момент я не знав, чи буду цього року збирати врожай. Тому всі сили сконцентрував на допомозі людям. Ми з братом та місцевим конюхом розробили маршрут евакуації лісом. Загалом за півтора місяця оточення нам вдалося вивезти 3000 людей".

Після відступу росіян Юрій повернувся до врожаю. Адже прийшов час сапати землю та різати спаржу. 

"Ці події не вплинули на збір врожаю. Наслідки війни ми відчули під час реалізації аспарагуса. Це непопулярний продукт, тим паче під час війни. Люди, які продавали нашу спаржу, казали: "Юро, твої постійні клієнти поїхали з Києва". Тож зараз доводиться продавати продукт через соцмережі, так би мовити, face-to-face", – додає підприємець.

Ще один спосіб реалізації – постачання в ресторани. Проте через війну багато закладів призупинили роботу, тому попит на спаржу зменшився.

"У супермаркетах нашу продукцію не знайти. Адже ми доволі молодий проєкт, а спаржа виходить на плато своєї врожайності на третій-четвертий рік. Ба більше, у нас недостатньо об’ємів для представлення в продуктових магазинах".

У порівнянні з минулим роком, ціна на спаржу виросла лише на 9% – 250 грн/кг, від 2 кг – 225 грн.

"Проте ціна не корелює з собівартістю. Адже зараз виросли ціни на пальне та й знайти його нелегко. Ми переживаємо чималі збитки, і з економічної точки зору цього року проєкт пережив поразку. Як мінімум, ми запланували врожай кількістю 400 000, а реалізували лише 100 000. Війна зруйнувала весь маленький ринок", – підсумовує Юрій.

Попри це, бізнес надіслав чверть врожаю військовим на передову. 

Плани

"Цього року ми точно не висаджуватимемо спаржу. Закінчиться збір – почнеться вегетація. Рослині потрібен догляд, волога, добрива, препарати проти грибків та комах. Це величезний шмат роботи".

Також в планах "Білої спаржі" збільшення площі плантації вдвічі, "захоплення" столичного ринку та розширення асортименту. Адже наразі врожай – лише зелена спаржа. Біла складає лише дві грядки й вирощується для власного споживання, не для продажів.

"Біла спаржа на третину дорожча і складніша у вирощуванні. Вона потребує відповідного догляду та витрат. Але наступного року плануємо все ж таки виправдати назву нашого бізнесу – посадити білий аспарагус", – додає Юрій.