Історії

Книга | Мемуари Вілла Сміта: боягуз, репер і доларовий мільйонер. Короткий переказ

13 хвилин
Мемуари Вілла Сміта: боягуз, репер і доларовий мільйонер. Короткий переказ  - Фото
Фото з Інстаграму Вілла Сміта
21.12.2021, 14:00

21 грудня в Україні виходить український переклад мемуарів голлівудського актора Вілла Сміта. LIGA.Life уже прочитала всю книгу

Книга: "Will"

Автори: Вілл Сміт та автор бестселлерів Марк Менсон

Видавництво: Bookchef

LIGA.Life вибрала низку цитати з книжки, які частково розкривають справжнього, як каже сам актор, Вілла Сміта.

***

Люди знають лише одну версію Вілла Сміта – ту, що розгулює червоними доріжками, їздить у швидкісних автомобілях, фільмується у касових блокбастерах, носить стильну зачіску, одружується з гарними дівчатами та грає біцепсами. Утім є й ще одна його версія – я справжній.

Про боягуза з дитинства

Я завжди вважав себе боягузом. Багато моїх дитячих споганів так чи інак пов’язані з певними страхами: я боявся інших дітей, боявся здатися слабким, боявся осоромитися, боявся принижень.

Та найбільше я боявся свого тата. Одного разу, коли мені було дев’ять, батько вдарив маму по голові так сильно, що вона впала. Я бачив, як вона спльовує кров.

Та мить у батьківській спальні вплинула на мене набагато дужче, ніж будь-який інший випадок з мого подальшого життя. Саме завдяки їй я став тим, ким є сьогодні. Усе, чого я відтоді досягнув, – нагороди та відзнаки, світло прожекторів і слава, усі мої кінострічки та ролі, – частково було спробою вибачитися перед мамою за те, що того дня я нічого не вдіяв. За те, що тоді підвів її. За те, що не захистив її від батькової люті. За те, що був боягузом.

Особистість, знайома вам під іменем "Вілл Сміт", винищувач прибульців, кінозірка світового масштабу, – це всього лише образ. Продуманий до дрібниць і відшліфований до досконалості образ, за яким я ховаюся від світу. За яким я ховаю боягуза.

***

Проваливши місію, солдат мав починати спочатку доти, доки не завершить її. А невиконання наказу загрожувало йому трибуналом – у нашому разі це був шкіряний пасок по голій дупі. "Знімай штани, – говорив тато. – Я хочу відлупцювати тебе, а не твій одяг".

Для татусіо все в житті було питанням життя або смерті. Світ був жорстким, непривітним місцем, і він прагнув підготувати своїх дітей до нього, навчити їх виживати. У всіх нас з самого дитинства вселяли страх: саме так виховували (й дотепер виховують) дітей у багатьох афро-американських сім’ях.

Страх допомагає виживати – лише так, на думку батьків, дитина буде захищеною. Вселити у неї страх означає продемонструвати їй найвищу батьківську любов.

Татусіо був надзвичайною людиною. Я поклонявся йому, як багато інших синів своїм татусям, але водночас боявся його до смерті – для мене він був одночасно і фонтаном радості, і джерелом невимовного болю.

***

Коли мені було одинадцять, тато вирішив, що в його майстерні потрібно звести нову стіну. Планували її чималою – майже 6 м заввишки і так само завтовшки. Наймати будівельників він не захотів, натомість доручив проєкт будівництва мені та моєму молодшому братові Гаррі, вважаючи, що це стане для нас добрим уроком. Щодня впродовж майже року ми з братом після уроків простували до татової майстерні й цеглина за цеглиною зводили нову стіну. Ми працювали на вихідних, на свята, на літніх канікулах. 

Поки ми закінчували, тато стояв поряд з цигаркою в зубах і спостерігав. Поклавши останню цеглину, ми з Гаррі переглянулися. Тато кинув недопалок на землю і тихо промовив: "А тепер лишень спробуйте мені сказати, що ви чогось не можете". 

***
Постійний страх, який я відчував у дитинстві, зробив мене надзвичайно чутливим до кожної дрібниці у моєму оточенні. У мене розвинулася дивовижна інтуїція, і я навчився відчувати емоції довкілля набагато глибше, ніж діти мого віку. Я відразу ж відчував гнів людей, їхню радість і смуток.

Від уміння розпізнавати ці емоції залежала моя безпека. Я вловлював інтонацію у голосі тата, підтекст у запитанні матері, тривогу у погляді сестри. Невдовзі я відшліфував це вміння до досконалості, адже неправильно розтлумачений погляд чи слово вмить могли перетворитися на сліди від паска на дупі чи від маминого ляпаса на щоці.

Підписуйтесь на LIGA.Life в Facebook: тільки корисна інформація для українських родин

Про бурхливу фантазію

Я багато базікав. Не уявляєте скільки. У мене була бурхлива, яскрава уява. Я жив у своєму уявному фантастичному світі набагато довше, ніж інші діти. У той час, коли багато моїх однолітків бавилися солдатиками й іграшковими пістолетами, я створював в уяві нові дивовижні виміри, у які пірнав з головою.

Я був худорлявим і геть не спортивним. Мої кінцівки, здавалося, живуть своїм окремим життям. Через свою надто бурхливу уяву я часто брехав. Усе це перетворило мене на легку здобич і можливість для моїх однолітків самоствердитися. Мене штовхали і били, мені влаштовували бойкоти, на мене плювали – я був незмінним об’єктом усіх можливих шкільних знущань.

 

Як народжувався шоумен


Саме наша реакція на страхи й визначає те, якою людиною ми стаємо. Я вирішив бути смішним.

Моєю тактикою було догоджання. Я прагнув заспокоїти тата, бо ми будемо в безпеці доти, допоки він усміхатиметься. У родині я був шоуменом. Мені хотілося, щоб усім було легко, радісно й весело. І хоча через роки ця психологічна реакція зробила мене успішним актором і виконавцем, тоді моєму 9-річному мозку здавалося, що в такій поведінці татусіо винен саме я. Я мав зробити всіх щасливими й задоволеними. Саме тоді й народився справжній шоумен. 

***

Мама була моїм найвідданішим глядачем. Здавалося, вона й сама не завжди усвідомлювала, що підштовхувала мою фантазію до польоту. "Ну ж бо, Вілле, скажи щось смішне! А тепер щось розумне! А зараз знову смішне!".

Комедія – це продовження інтелекту. Складно бути по-справжньому смішним, якщо тобі бракує інтелекту. 

Про захоплення репом

Моє захоплення набирало обертів. Оскільки я й до того вже дуже любив базікати та виступати перед публікою, тепер я став просто одержимим репом: цілими днями складав подумки віршовані рядки, мугикаючи їх собі під носа, а моїм натхненням було абсолютно все, що я бачив довкола.

***

Як і в багатьох дітлахів, які намагаються наслідувати своїх кумирів, у моїх віршах теж була купа лайливих слів і пласких, вульгарних жартів. Одного разу я випадково залишив розгорнутий зошит з тими віршами на кухні. Джіджі (бабуся. – Ред.) побачила їх і прочитала. Вона не сказала мені жодного слова, але на внутрішньому боці обкладинки я знайшов від неї послання:

"Любий Вілларде! По-справжньому розумним людям не потрібні такі слова, щоб висловлювати свої думки. Бог благословив тебе неабияким талантом. Переконайся, що ти користуєшся цим даром на благо інших…".

Відтоді у своїх віршах я не використав жодного лайливого слова. За це мене роками жорстко критикували.

***

Я походжу з родини середнього класу, і через це початок моєї кар’єри репера ознаменовано жорсткою критикою. Я не був гангстером, не штовхав наркотики – я виріс у тихому районі, у повній сім’ї, до чотирнадцяти років ходив до католицької школи, де навчалися переважно білошкірі.

У моєї мами була вища освіта, а тато, попри всі його недоліки, завжди дбав про сім’ю і готовий був віддати дітям останню сорочку. Історія мого життя істотно відрізнялася від того, про що співали у своїх піснях перші чорношкірі хіп-хопери. Для них я був чимось на зразок самозванця – мене називали "пупсиком", "тюхтієм", "розмазнею", "татковим репером", і ця критика завдавала мені неабиякого болю.

Про "трикутник" дорослих

Згадуючи найважливіших у моєму житті дорослих, я уявляю щось на зразок трикутника. Першою стороною була дисципліна. Її уособлював батько. Він показав мені цінність праці та навчив бути невідступним.

"Помри, але не здавайся", – таким був принцип татового життя, який він прищепив і мені. 

Другою стороною трикутника була освіта, яку особлювала мама. Вона була переконана, що знання – єдиний можливий шлях до успіху. "Говори лише те, у чому тямиш, а інакше помовч". – було одне з її улюблених висловлювань.

І третьою стороною була Джіджі (бабуся. – Ред.), яка для мене означала любов.

Саме на цих трьох китах – дисципліні, освіті та любові – я намагався будувати все своє подальше життя.

Перший великий реп-успіх

Вілл любив брати участь у реп-батлах, коли репери "перестрілювались" начитками-імпровізаціями, вигравав той, хто найбільше сподобався публіці.

***

Була ще одна причина, з якої я жодного разу не програвав у реп-батлах. Мене виховували в атмосфері жорсткої дисципліни та невтомної праці, тому я постійно репетирував.

У той час, як мої однолітки захоплювалися травичкою та прогулювали уроки, я годинами складав вірші й записував їх до свого зошита, а потім стояв перед дзеркалом і репетирував, намагаючись зробити так, щоб вираз мого обличчя і мова тіла гармонізували.

Я посилював інтонацію, грався з голосом, і завдяки цьому мої речетативи перетворювалися на справжні виступи. На кожній перерві, до та після уроків я постійно шукав собі опонентів. Вступав у батли з будь-ким і будь-де – у їдальні, на баскетбольному майданчику, на стоянці на паркуванні… Я нарешті відчув у собі внутрішню силу. 

Щоб почуватися впевнено і в безпеці, у вас має бути якась сфера, у якій ви почуваєтеся впевненим.

Усім нам хочеться подобатися самому собі, але багато з нас навіть не усвідомлює, яких зусиль це потребує.

***

Захоплення переростало у щось більше. Настільки більше, що Вілл вирішив не іти до коледжу. Мама вимагала продовження навчання. Зрештою, батьки вирішили дати сину рік – якщо "вигорить" з музикою – ОК, ні – він вступає і вчиться. 

Коли Сміту було 17, їхня з партнером Джеффом пісня зазвучала з радіоприймачів. Тоді, у себе вдома, 17-річний Вілл став знаменитістю.

Перед першим туром Вілла бабуся сказала йому:

"Не забувай, любчику, будь добрим до всіх, хто траплятиметься на твоєму шляху вгору. Бо, можливо, ти зустрінеш їх знову, коли спускатимешся".

***
Наш дебютним альбом став золотим, розійшовся тиражем понад 500 000 копій.

Другий альбом тричі став платиновим і розійшовся тиражем понад 3 млн примірників.

Ми стали першими в історії реперами, яких відзначили премією "Греммі".

У 20 років я став усесвітньо відомим репером, володарем премії "Греммі" і мільйонером. 

Коли ти у 20 років стаєш репером-мільйонером, до твого кола спілкування можуть входити лише інші репери, професійні спортсмени та наркоторговці.

Про те, як відчуття "боягуза" не зникали

Моя кохана мені зрадила, і це ще раз доводило мені та моїй нездоровій самооцінці, що я – шматок лайна. Якби я був достатньо хорошим, Мелані не зрадила б. Я підвів її, розчарував. Мені хотілося позбутися цього болю. Та оскільки ліків проти розбитого серця не існує, я вдався до "народних" засобів – компульсивного шопінгу та хаотичних статевих зв’язків. 

***

"Фішка" грошей, сексу й успіху полягає у тому, що коли в тебе їх немає, цим ти виправдовуєш усі свої нещастя – мовляв, якби я був багатий, успішний і сексуальний, ото було б щастя! Така позиція нездорова, але в тебе є хоча б надія на виправдання. Проте якщо разом із грошима, успіхом і сексом щастя до тебе так і не прийшло, тебе починає гризти жахлива думка: напевне, проблема всередині мене. Утім, цю маячню я швидко відкинув. Річ не в мені! Просто мені потрібно ще більше грошей, ще більше сексу та ще більше слави.

Від падіння до злету

Третій альбом провалився, оскільки Вілл з командою розкошували і не думали про скрупульозну роботу. Їхня кар'єра зірок хіп-хопу йшла на спад, а тут ще й...

Я не платив податків. Ні, я про них не забув – просто не платив. У січні 1990-го дядько Сем вирішив, що я вже вдосталь нарозважався. Мій борг перед податковою становив майже 3 млн доларів. Довелося попрощастися з усіма своїми автомобілями. Потім з молотка пішли й мотоцикли. За ними – стереосистеми, які я купував за шалені гроші, а продав за копійки. Та остаточне рішення мене приголомшило: податкова інспекція, адвокат і бухгалтер одноголосно погодилися, що мені доведеться продати особняк разом з усім начинням, навіть більярдним столом.

Зрештою, Вілл вирішує переїхати до Лос-Анджелеса.

***

Просто поживу там. Наш альбом проговорів, тож… може, в актори подамся… 

У світі хіп-хопу я був знаменитим, але в Голлівуді виявився ніким.

Кожну репліку Едді Мерфі я знав напам’ять. Він був моїм кумиром.

Про злет і першу роль "Принца з Беверлі Гіллс"

- Так, народе, увага! – закричав Квінсі. – Зараз у нас буде прослуховування! Розсувайте меблі. 

Я подумав: "Ого, круто! Прослуховування прямо на вечірці. Оце вищий пілотаж. Цікаво, кого прослуховуватимуть?".

- Дайте Віллу копію сценарію! – до мене почало доходити. 

Драфт угоди змусили готувати юриста просто під час вечірки в лімузині.

***

За голлівудськими мірками швидкість, з якою ми написали сюжет, підібрали акторів, уклали угоди, створили декорації, зафільмували й змонтували матеріал та випустили першу серію в ефір, була безпрецедентною. Вечірка була 14 березня 1990 року, а 10 вересня глядачі познайомилися з "Принцом із Беверлі Гіллс".

Про "фішки" актора

 

Чого він хоче? Це, напевно, найважливіше питання, яке має поставити кожен актор про свого майбутнього персонажа. Бажання людини – портал до сутності її особистості. 

Я мріяв робити те, що Едді Мерфі. І ось так я вперше сказав це вголос: "Хочу стати найвідомішою кінозіркою на планеті".

Поступово я створив для себе власну формулу кінозірки, яку назвав "Три С" – ти маєш бути Сильним, Смішним і Сексуальним. В основі цих трьох С – наші найглибші прагнення. Сміх – це радість, щастя й позитив. Сила символізує безпеку і фізичне виживання. А сексуальність – це любов.

***

Вілл з другом Джей Елом вивчали стрічки і скрупульозно вибирали ролі, щоб досягти Віллової мети.

- Якщо ти справді хочеш стати найбільшою кінозіркою у світі, не берися за цю стрічку.

- Джею… це величезні гроші, чувак.

- Том Круз не погодився б.

І Сміт відмовився.

Про "Поганих хлопців"

 

Усі присутні відчували в сценарії потенціал, але чогось бракувало. Репліки, що ідеально підходили б Дані Карві й Джону Ловітцу, із наших з Мартіном вуст лунали вимушено, незграбно й нереалістично. Дон Сімпсон підійшов до смітника, жбурнув туди сценарій і голосно заявив: 

- Це лайно собаче, і ми цього не зніматимемо.

І пішов геть. Спершу може здатися, що коли впливовий голлівудський продюсер за три тижні до зйомок викидає сценарій у смітник, для двох молодих акторів і режимера, який іще не зняв жодного фільму, це має бути тривожним знаком. 

Та насправді все було навпаки. Майкл доти знімав лише відеокліпи. Йому завжди бракувало грошей і часу та постійно доводилося імпровізувати. Ми з Мартіном прийшли з ситкомів, у процесі знімання яких теж повсякчас вигадували свої репліки. Сценарії нам вручали за 5 хв до зйомок, тому доводилося вмикати фантазію і почуття гумору. Викинувши той сценарій, Дон у певному розумінні розв’язав нам руки.

Ми сприйняли це як виклик. Дон і Джеррі запросили до співпраці найталановитіших голлівудських сценаристів, а ми з Мартіном залучили найліпших коміків із телебачення. Удень ми знімали, а вечорами придумували сцени на завтра. Між Мартіном і мною була така хімія, що Майкл зрештою взагалі припинив перейматися діалогами й цілком довірився нам. 

Як стати найвідомішим актором: порада Шварценеггера

У травні 1996 року в Сіднеї три найвідоміші на планеті кінозірки – Арнольд Шварценеггер, Сильвестр Сталлона та Брюс Вілліс – започаткували ресторан "Планета Голлівуд". На урочисте відкриття запросили й мене. 

Я набрався нахабства, підійшов і перервав їхню розмову.

- А можна запитання? Я хочу стати таким, як ви. Хочу бути найкрутішою кінозіркою на планеті. І певен, що ніхто у світі ліпше за вас трьох не знає, як це зробити.

А тепер уявіть голос Арнольда:

- Ти не кінозірка, якщо твої фільми успішні лише в Америці. Ти не кінозірка, якщо тебе не знають у кожному куточку планети. Ти маєш поїхати до кожної країни, потиснути кожну руку, поцілувати кожну дитину. Уяви себе політиком, який балотується на посаду найвідомішої кінозірки на світі.

Брюс і Слай з ним погодилися.

 ***

Дедалі частіше я помічав, з якою огидою актори розповідають про подорожі, рекламні тури та спілкування з пресою. І це здалося мені божевіллям. Зробивши прості підрахунки, ми виявили: фільм, який, наприклад, в Іспанії зібрав 10 млн доларів, міг би легко зібрати 15-25 млн, якби актори поїхали туди й улаштували там гучну прем’єру, запросивши журналістів та шанувальників. А ще ліпше буде, якщо актори кілька слів вивчать тамтешньою мовою і скажуть їх на камеру. Помноживши це, приміром, на 30 країн, отримаємо потенційне зростання загальних касових зборів з 250 млн доларів аж до 500 млн.

***

Я хотів дізнатися всі таємниці кінозірок. Придившивсь до своїх колег, я знайшов ще одне потенційне джерело знань, яких потребував. Це був Том Круз. Я почав практично стежити за ним під час рекламних турів. Приїжджаючи до кожної наступної країни, я просив тамтешніх представників кінокомпаній дізнатися графік Тома й пообіцяв собі, що в кожній локації проводитиму з шанувальниками й журналістами на дві години більше, ніж він. До Круза мені було недострибнути, бо він або кіборг, або має шістьох двійників. У Парижі, Лондоні, Токіо він проводив на червоних доріжках по 4,5 год, а в Берліні взагалі не йшов звідти, допоки не давав автограф кожному охочому. 

Вілле, тобі телефонує Стівен Спілберг

 

- Є ще один (сценарій до фільму. – Ред.), – заявив Джей Ел, стоячи у дверях. – Я у захваті. Тут є все: чудовий сценарій, крутий режисер і продюсер Стівен Спілберг. Проте є одне "але". Пропоную, щоб ти сам прочитав сценарій. 

Cпочатку Сміт відмовився від гри у майбутніх "Люди в чорному" – не хотів ще одного фільму про іншопланетян, щоб не асоціюватися з чимось однотипним. Але Спілберг його переконав.

***

Лише у США за перші три дні прокату стрічка зібрала 51 млн доларів. Фільм став найкасовішим у понад 40 країнах світу, зібравши 250 млн доларів у американському прокаті й майже 600 млн – у світовому. Тепер можна було впевнено стверджувати: я став найбільшою кінозіркою на планеті.

***

За роки своєї кар’єри мені вдалося поспілкуватися з багатьма творчими людьми – художниками, музикантами, новаторами, спортсменами, мислителями, письменниками, підприємцями й просто мрійниками. Але практично в кожного з них у той чи той період поставала дилема.

Чи є спосіб реалізуватися в кар’єрі, не нехтуючи водночас сім’єю і стосунками? У мене є відповідь: мрія завжди має бути на першому місці.

Мені мої мрії допомагали виживати. У найтемніші часи вони рятували мені життя й показували шлях у майбутнє. Я уявляв чудові, світлі дні, й це підтримувало в мені вогонь надії. У мене була мета, її я вважав квитком у ліпше життя. Єдиний шлях до любові та щастя проходив через здійснення моїх мрій.

Про роль Мухаммеда Алі

Ні. У жодному разі. Без варіантів. Саме такою була моя реакція на те, що Майкл Манн хоче запропонувати мені роль у спортивній драмі про Мухаммеда Алі. Я не хотів бути дурнем, який своєю незграбною грою спаплюжить його славетну спадщину.

- Мухаммед Алі хоче поговорити з тобою особисто.

- Не хочу, щоб мене грав хтось інший, – сказав Алі. – Я дуже багатьом акторам відмовив. Був би вдячний, якби мою історію світу розповів саме ти.

- Починаємо тренування. У нас є лише рік, і зволікати не можна жодного дня (сказав тренер Сміту).

Першого тижня я думав, що помру від виснаження. Після 30-хвилинного тренування ніг мене почало хитати, і я влігся прямо на рингу.

- Ану підводься, ледарю!

***

Майкл Манн навіть запросив на знімальний майданчик нейробіолога, який розповів мені про побудову в мозку "нових нейронних шляхів". Науковець створив для мене 20-хвилинний відеоролик із "нарізкою" фірмових ударів Алі та його роботи ногами. Це відео я переглядав двічі на день, сидячи у цілковитій темряві, аж поки ті рухи закарбувалися на моїй підкірці, наче наскельні малюнки.

***

Ніщо не могло мене зупинити. Кожний мій фільм був хітом, я став найкасовішим кіноактором за всю історію Голлівуду. А мені ще й сорока не було.

Ірина Андрейців
Ірина Андрейців
редакторка LIGA.Life
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter.

Коментарі

Останні новини