Лікування та реабілітація, які розтягнулися на місяці, були настільки потужним імпульсом, що все пережите він зафіксував у щоденнику, який згодом став книгою – особистою та водночас небайдужою й відповідальною.

Цікаво про здоровий спосіб життя на YouTube-каналі LIGA Life

У львівському видавництві репортажної та документальної літератури "Човен" в грудні вийде друком український переклад книги (англомовна прем’єра у США – 9 вересня 2020 року) "Наша недуга. Уроки свободи з лікарняного щоденника".

Це книга, яка застерігає від простих рішень. Кожна система має недоліки. Але попри те, що системи і причини їх патологій бувають різними, є одна засаднича річ, яка буде запобіжником деградації. Цей запобіжник – місце людини в системі. Якщо людина, її гідність, свобода та безпека будуть у центрі (уваги й опіки) – то все інше буде на своєму місці. І це універсальний урок, актуальний і в Україні, і в США.

Тімоті Снайдер – американський історик, письменник, публічний інтелектуал. Професор Єльського університету; фахівець з історії Східної Європи ХХ століття, зокрема історій України, Польщі, Росії. Дослідник націоналізму, тоталітаризму та Голокосту.

LIGA.Life публікує передмову до "Нашої недуги" голови Львівського медіафоруму Юрія Опоки.

***

Поблизу містечка Сейни на польсько-литовсько-білоруському прикордонні є давня садиба родини Чеслава Мілоша — Красноґруда. Нею опікується фундація "Пограниччя" на чолі з письменником і культурологом Кшиштофом Чижевським.

Прекрасна природа, відреставрований маєток ХІХ століття на березі величезного озера, — рай для інтелектуальної праці, культурних обмінів і творчого натхнення.

Я відвідував її декілька разів і завжди потрапляв у місце, де зупиняється час та пришвидшується думка. Можливо, через оригінальну експозицію поезії, представлену в алеї кам’яних скульптур, а можливо, через славетну історію роду колишніх господарів, але Садиба Мілоша мені завжди асоціюється зі словом "ідея".

Для сьогоднішнього господаря і доброчинця Садиби Кшиштофа Чижевського слово "ідея" — наріжний камінь його життя і праці.

Книга, у якій він виклав власну філософію, називається "Малий центр світу. Записки практика ідеї", а розповідаючи про історію Красноґруди, він завжди згадує про первинну ідею — "педагогічну провінцію, де можна заснувати новий тип академії із програмою, що частково відсилала б до "Гри в бісер" Германа Гессе, коли люди з різних дисциплін творять спільну програму, що ґрунтується на мистецтві зведення мостів". Те, що в 1990-х було ідеєю, у 2000-х стало реальністю.

Письменниця Гелен Келлер писала, що ідеї, які не виражаються в діях, — маловартісні.

Очевидно, що у фундації "Пограниччя" теж так думали, тому ідея мультидисциплінарної академії щороку набувала все нових виражень у світі речей. У липні 2016 року до Красноґруди приїхали публічні інтелектуали та інтелектуалки з Литви, США, Польщі та України: Леонідас Донскіс, Тімоті Снайдер, Марсі Шор, Ярослав Грицак, Олена Джеджора та інші.

Кожен привіз кількох докторантів і студентів. Так починався щорічний симпозіум "Читання Іншого" — давня ідея Кшиштофа Чижевського й Тоні Джадта.

Формат симпозіуму був простий: гості поселяються у Садибі Мілоша, отримують корпус вибраних текстів до прочитання і щодня збираються, щоб у вільній і майже не модерованій дискусії обговорити головні ідеї прочитаних текстів.

За столом усі рівні й усі вільні. Не важливо, чи ти професор з Єлю, чи докторант з України, чи студент із Литви. Кожен висловлює те, про що думає, а головним чинником переконливості є аргументи, а не попередній бекґраунд чи наукова кар’єра.

Від 2016-го до 2019 року вдалося провести чотири симпозіуми "Читання Іншого", програму яких будували навколо творчої спадщини Ганни Арендт, Альбера Камю, Тоні Джадта, Лешека Колаковського, Федора Достоєвського, Чеслава Мілоша, Сімони Вейль та Льва Шестова.

У 2019 році Чижевський і Снайдер започаткували нову інтелектуальну традицію. Шостого серпня Тімоті Снайдер прочитав на ґанку Садиби Мілоша у Красноґруді першу лекцію імені Тоні Джадта, на вшанування річниці його смерті.

Тему лекції Снайдер сформулював так: "Що живе, а що мертве в ідеї свободи". Це парафраз назви останнього прижиттєвого есею Тоні Джадта "Що живе, а що мертве в соціальній демократії".

Лекцію Снайдер розбудував навколо структури запланованої книги про свободу, яку він уже майже готову мав у голові. Після виступу Ярослав Грицак зорганізував зустріч з  українськими учасниками симпозіуму, щоб за гарячими слідами проговорити головні тези лекції.

Вже тоді була очевидна "програмна" природа планованої книги. Через п’ять місяців після лекції Снайдер захворів і пережив декілька складних шпиталізацій.

Це виявилося одним із найнебезпечніших випробувань у його житті. Хвороба та її лікування стали настільки потужним імпульсом, що довелося змінити заплановану структуру книги й переоцінити деякі первинні ідеї.

Книга написана про американську медичну систему і про (не)безпеку для людської свободи, яку спричиняє ця система.

Висновки, однак, стосуються не лише американців. Вони є універсальними. Від моменту, коли Снайдер представляв концепт майбутньої книги під час лекції 2019 року і до моменту виходу книги у вересні 2020-го — Тімоті буквально прожив ідеї та думки, які описує.

Така небезпечна й персональна "верифікація теорії" дала йому змогу суттєво змінити фокус книги. Тепер його ідея свободи розгортається і вдосконалюється у лікарняній палаті, він її записує у лікарняний щоденник.

Відвертість і актуальність — хоч і явні, проте не найважливіші риси цієї праці. Щоб актуалізувати її для українського читача, наведу лише чотири аргументи, чому нам потрібно читати "Нашу недугу".

Свобода у небезпеці. Професор Єлю Тімоті Снайдер видав свій щоденник про лікування у США
Тімоті Снайдер Наша недуга Ілюстрація видавництва Човен

Перший аргумент стосується медичної тематики.

Кожна інституція і система, яка є цінністю в собі, неминуче стає на шлях дегуманізації. Якщо людину виносять за дужки і трактують лише як ресурс — це закінчується трагедією.

Кому як не українцям знати про найрізноманітніші знелюднені системи, із якими ми боремося і які не руйнуються навіть під тиском революцій.

Зіпсована система справедливості або недореформована українська медична система — це різні епізоди важкої української недуги.

Приклад недосконалої американської медичної системи є стимулом, щоб усвідомити всю складність викликів, які постали перед нами.

Адже якщо американцям складно побудувати добру медицину, то що казати іншим. А ще це пересторога від простих рішень і рецептів.

Кожна система має недоліки: державна, змішана і приватна. Кожна може стати на загрозливий шлях відтворення себе, а інших трактувати як ресурс для власного відтворення.

Але попри те, що системи і причини патологій бувають різними, є одна засаднича річ, яка буде запобіжником деградації. Це — місце людини в системі.

Якщо людина, її гідність, свобода й безпека будуть у центрі (уваги й опіки) — то все інше буде на своєму місці. І це універсальний урок, актуальний і в Україні, і в США.

Другий аргумент — еволюційний. Стосується еволюції автора та предмета його дослідження.

Тімоті Снайдер спеціалізується на історії Центрально-Східної Європи. Він починав із досліджень про національні ідентичності білорусів, литовців, поляків й українців. Визнання і впізнаваність, зокрема в Україні, йому принесли популярні книги про тоталітарні режими й геноциди, що виморили мільйони жителів Східної Європи в першій половині ХХ століття.

У США його найперше знають як автора книги "Про тиранію", яка 2017 року стала бестселером.

Якщо прочитаємо останні 4 книги Снайдера: "Чорна земля", "Про тиранію", "Шлях до несвободи", "Наша недуга", побачимо декілька спільних, авторських акцентів, які важливо відзначити:

  • навіть історичні книги Снайдера написані про сьогодення.
  • сюжет найчастіше побудований на дихотомії людина – система (або обставини).
  • всі вони мають утилітарний, прикладний компонент.
  • всі вони про ідею свободи або несвободи.

Фактично Тімоті під різними ракурсами та на різних рівнях досліджує причини занепаду й умови збереження свободи.

Кожна його книга, написана за останніх 10 років, — це лабораторія свободи, котру він досліджував на макро-, мезо- й мікрорівнях.

Щоб написати "Нашу недугу", автор здійснив колосальну внутрішньоперсональну роботу. Книги, перелічені вище, не лише об’єднані єдиною темою, а й фіксують рух автора в бік соціальної філософії. У цьому сенсі "Наша недуга" є етапною книгою, у якій історик поступається місцем соціальному мислителю.

Третій аргумент — методологічно-стилістичний.

Стиль і спосіб аргументації Снайдера заслуговують окремої уваги. Прекрасний приклад американської традиції письма публічних інтелектуалів, які доступно та живо пишуть про складні й абстрактні теми.

На позір книга — персональний щоденник, проте уважний читач побачить свідомо запроектовану працю, яка розділ за розділом, теза за тезою розкриває окреслену проблематику.

Окремі розділи, наче піраміди, починаються з персональних спогадів і роздумів та закінчуються аргументацією головної тези розділу.

Чудово виражений авторський метод Снайдера — вміння синтезувати уроки минулого і трансформувати їх у рецепти сьогодення.

У книзі "Про тиранію" він синтезував уроки диктатур ХХ століття, у "Нашій недузі" — пропрацював власний досвід, успішно його концептуалізував і надав універсального контексту.

Четвертий аргумент стосується інтелектуальної відваги, небайдужості й відповідальності.

Центральноєвропейська інтелектуальна традиція передбачає, що публічний інтелектуал повинен бути занурений в суспільні дебати, мати власну позицію і чітко її артикулювати.

Тімоті Снайдер у цьому сенсі дуже центральноєвропейський мислитель.

Згаданий на початку Чеслав Мілош кілька років жив у Франції і добре знав французьких інтелектуалів. В одній зі своїх праць він критикував французів за надмірну відірваність і загальність їхніх ідей. Мілошу, який до Парижа переїхав із Варшави, у французьких концептах бракувало конкретності і прикладної природи.

Тімоті Снайдер віртуозно долає пастку, у яку потрапляло багато людей, роздумуючи про такий абстрактний концепт як "свобода". Він не лише пише про те, "хто винен", головний акцент він ставить на питанні "що робити".