Україна презентує фільм "Памфір" у Каннах: шість історій про війну від акторів

21 травня на Каннському кінофестивалі – прем'єра повнометражного ігрового фільму українського режисера Дмитра Сухолиткого-Собчука "Памфір". 

Вона відбудеться у паралельній програмі 75-го Каннського кінофестивалю – "Двотижневик режисерів". До переліку цієї програми потрапили лише 23 фільми з усього світу. 

Українські актори, які знімались у "Памфірі", могли б відчути усією командою атмосферу "Канн", але плани на червону доріжку змінила Росія.

Олександр Яцентюк: допомога Бучі та Ірпеню

Головний герой Памфір – добрий сім'янин, який вже кілька років на заробітках в Польщі. Має темне минуле і змушений знову повернутися в злочинний світ, коли мова йде про борг родини.

Без темного контрабандного минулого, але зі схожим характером – актор Олександр Яцентюк. 

Коли з Бучі та Ірпеня українська армія вибила російських солдатів, актор разом з друзями поїхав їх відновлювати. 

"Ми розбирали завали, прибирали на вулицях. Не впевнений, що можна пояснити відчуття після побаченого. Це інший вимір. Йдеш містом і на деяких вулицях неможливо знайти нічого вцілілого", – розповідає Олександр.

Соломія Кирилова: хліб для нужденних та ІРМОС в Литві та Латвії

Її героїня – дружина Олена – спокійна, ніжна та сильна духом. Таке поєднання стало викликом для Соломії, яка, каже, у житті вона більш експресивна. 

З початку вторгнення сидіти на місці вона не змогла. У перші дні повномасштабного вторгнення знаходила та координувала волонтерів для закупівлі медикаментів на Київ та Схід. 

"Брат у Львові отримував від друзів та спонсорів із закордону, передавав мені все на Київ, я вже розподіляла все окремим особам, враховуючи запити та потреби", – каже Соломія.

А потім знайшла справу по душі – пекла хліб. Спочатку – звичайний дріжджовий, потім експериментували з томатами, смаженою цибулею та іншими овочами. 

"Намагалися робити різне, щоб людям було смачно. Щодня хліб забирали в метро, лікарні, тероборону, а потім почало налагоджуватися постачання, тому віддавали в Чернігів", – згадує акторка.

Також вона в команді 10-15 людей у ресторані готувала близько 1500 комплексних обідів. 

"Я так швидко і багато за той день шинкувала капусту, що мозоль ще півтора місяця не сходив", – каже Соломія. 

Знайшлося у волонтерстві й місце для творчості. Львівський академічний муніципальний театральний, художньо-дослідницький та освітній центр "СЛОВО І ГОЛОС", з яким Соломія зараз співпрацює, виступав у Литві та Латвії. Вони співали в церквах та будинках культури ІРМОС – давні духовні напіви України. Так колектив зібрав кошти на авто для українських воїнів.

"Найважче було морально покинути Київ. Це був 48-й день вторгнення. І ніби їду за кордон із корисною справою, але наче від себе шматок відриваєш. Увесь час в Литві рахувала дні до повернення в столицю", – згадує Соломія. 

Станіслав Потяк: виготовлення ліжників

Розбишака та головний позитив дитячої компанії – таким у фільмі буде Назар – син Памфіра. На відміну від свого героя, 15-річний Станіслав Потяк дорослим не псує нерви, а допомагає.

"Моя мама виготовляє ліжники й передає людям, кому треба, щоб вони не мерзли. Ліжники – це вироби з овечої вовни", – розповідає Станіслав. 

У Карпатах спокійно, додає він. Саме тому сюди приїжджають родини з усієї України, в безпеку. Тут допомагають переселенцям цілими селами.

"Закрутки приносимо, запаси овочеві, фруктові, молочні продукти, м'ясо – хто чим займається, тим і ділиться", – каже Станіслав. 

Іван Шаран: ілюстрації на продаж

Брат Памфіра – Віктор – займається контрабандою цигарок. За словами актора Івана Шарана, герой тільки стає на цей злочинний шлях. Але амбіцій вистачає – хоче бути на вищих позиціях у схемах замість того, щоб заробляти "гроші правильно". Щоправда, не знає, з чого почати…

Через вторгнення Росії в Україну розгубленим був і актор Іван. 

"Я перший тиждень не міг нічого робити, взагалі не говорив. Не знав, що робити", – згадує Шаран.

Спочатку долучився до гумдопомоги, далі займався розселенням у Львові, а потім знадобилася освіта в художній школі та навички фотошопу. 

Іван малював картини, виставляв у соцмережах. Його запросила команда українських художників доєднатися до аукціону на різних платформах, гроші з яких йдуть на підтримку України.

"Я роблю колаж – поєдную документальні фотографії та вирізки з друкованих ЗМІ. Спочатку малював саркастичні картинки на політичні теми – про Росію. Потім взяв тему "Розстріляного відродження" і зображував представників цього часу.

Останні картинки були пов'язані з княгинею Ольгою, сестрою Либідь та українською мольфаркою", – каже Іван.

Наприклад, колекцію з мінімалістичних робіт, в якій 10 картинок, там можуть купити за $1000 – 2000. 

Повернувся Іван і до вистав. Каже, мистецтво зараз, як ніколи, має спонукати думати. 

Олена Хохлаткіна: гроші на ЗСУ та вистави

Мама у виконанні Хохлаткіної – це зібраний образ жінок із Гуцульщини. Вона і поле оре, і тваринам їсти не забуває дати, і вдома прибрати, і підтримкою для родини залишається. Любляча мати та сильна жінка, не боїться випробувань. 

Якщо в кіно випробування прописані сценаристами, то Олені доля підготувала не менш захопливий "фільм". Це вже друга втеча від війни за вісім років. І зовсім інші емоції, розповідає Олена. 

У 2014 році "русский мир" прийшов до Донецька, де вона жила разом з родиною вже 14 років. Тоді акторка втратила квартиру – перше власне житло, яке театральній родині вдалося купити.

"У 2000 році ми переїхали з Херсону, а актор на новому місці – це постійно треба доводити, що ти вартий серйозних ролей. Ми нарешті купили квартиру, бо зазвичай гуртожитки були. Минуло 14 років – треба вимушено  їхати з Донецька… Мій син був ще підлітком.

Дуже важливо було багато з ним спілкуватися, витягувати з того стану. Але тоді все ж таки була надія, що ми повернемося швидко", – згадує Олена.

Довелося починати все наново. Минуло вісім років – і знову "спас русский мир". Тепер росіяни прийшли на Херсонщину, звідки Олена родом. Знову втрата – тепер будинок її мами. Зараз вона живе в Олени на підконтрольній Україні території. В окупації залишилися родичі та знайомі. 

Якщо 2014 році Олена продовжувала спілкування зі своїми старенькими тітками з окупованої частини Донеччини, то у 2022-му відрізала ці стосунки.

"Вони підтримали ту сторону. Мені не потрібні поруч люди, які проти України", – каже Хохлаткіна.

Від початку великої війни Олена долучається до фінансових зборів для ЗСУ. У соцмережах постійно знайомі збирають на машини, тепловізори, спорядження військових – не проходить повз.

І повертається до роботи в театрі й проб у кіно.

Мирослав Маковійчук: заняття для дітей-переселенців

Його герой "батько" лише здається законсервованим, каже Маковійчук. Насправді він обожнює родину, проте намагається не показувати почуттів. 

Сам Мирослав свої почуття не ховає, і в рідному місті займається з дітьми-переселенцями.

"З понеділка по п'ятницю у нас орігамі, читання, театральні уроки, фільми показуємо. По три години на день. Коли діти до нас тільки приходять, такі перелякані. Один хлопчик ховався увесь час, а потім розслабився, почав підходити, просити допомогти, навчити його, вже реагує із зацікавленням. Це була вже зовсім інша дитина", – розповідає Мирослав.

Щоправда, допомога дітям з'явилася не одразу. Спочатку актор збирався йти у військкомат: "Своєчасно зупинився. Мені 64 роки. Досвіду не маю. Що я там буду робити? Не дай Боже, ще через мене молоді хлопці будуть гинути. Я й водити не вмію. Тому лишився в тилу", – розповідає Мирослав.

Після Каннського фестивалю прем'єри "Памфіра" заплановані у Північній та Південній Америці, Африці, Азії. У 2022 році планується показ стрічки й в Україні.