Пінгвіни, білі ночі та потепління. Як живуть українські полярники на станції "Академік Вернадський"

У вільний від роботи час вони ходять у тренажерний зал, вчать англійську, варять крафтове пиво, святкують дні народження та Новий рік. Усе, що й інші, але з одним нюансом — в оточенні снігу та пінгвінів, які вже звикли до присутності людини в Антарктиді. 

Дослідницька станція "Фарадей" розташована на острові Галіндез за 15 тисяч кілометрів від Києва. Ще у 1996 році британці передали цю базу Україні, тоді ж її перейменували на честь видатного вченого Володимира Вернадського. З того часу на станції побували 27 українських антарктичних експедицій (УАЕ), а зараз там живе і працює 28-ма команда полярників. 

Що і як вони досліджують, чим займаються у вільний час та які умови життя в Антарктиді? Про все це LIGA.Life запитала учасників 28-ї Української антарктичної експедиції: системного адміністратора Сергія Салло та метеоролога Дмитра Кричуна.

Яка погода в Антарктиді

Зараз в Антарктиді літо. У цей період середня температура повітря коливається від -1 градуса Цельсія до +2, каже Дмитро Кричун. Хоча стовпчик термометра може підніматися й вище, коли тепла повітряна маса приходить на материк.

"Влітку може бути до +10 градусів Цельсія, але це епізодично, буквально на кілька хвилин чи годину. Максимально було зареєстровано +12", — пояснює вчений. 

За вікном найпівденнішого бару "Фарадей", звідки розмовляє метеоролог, температура повітря близько нуля, погода безвітряна і малохмарна. У літній сезон сонце над Антарктидою майже не заходить, ночі немає. До цього потрібно звикнути, каже Дмитро. 

Зима починається тоді, коли в Україні літо, і триває до кінця серпня. Вона супроводжується сильними вітрами до 20-25 метрів на секунду та хуртовинами по три-чотири дні. Температура повітря опускається до -10-12 градусів Цельсія, але через кліматичні зміни зими в Антарктиді все м’якші, розповідає дослідник: 

Спостереження на станції тривають з 1947 року і з того часу, додає Дмитро Кричун, середньорічна температура повітря зросла майже на чотири градуси. Це швидкі темпи і, як показують попередні зими, тенденція до росту збільшилася. Цьогоріч навіть океан не замерз, як це має бути — лід простояв буквально 10-15 днів, решту часу була чиста вода й айсберги. 

"У липні, в розпал зими, стовпчик термометра навіть піднявся до +7+8 градусів Цельсія. Прийшла якась тепла повітряна маса і на декілька хвилин дала таку високу температуру. Для мене, як для метеоролога, це було неочікувано. Нам навіть британці писали і питали, чи все ми правильно  виміряли. Але все було правильно", — пригадує полярник. 

Що досліджують полярники

Окрім Дмитра у складі 28-ї Української антарктичної експедиції є ще два метеорологи, три геофізики, три біологи, лікар, системний механік, кухар, дизеліст і системний адміністратор. Усього 14 учасників експедиції, які упродовж року забезпечують роботу станції та займаються постійними спостереженнями, збиранням і передаванням дослідницьких даних про Антарктиду. Ця інформація надходить не лише до України, а й до міжнародних наукових баз і є загальнодоступною. 

У кожного із членів команди є свої технічні завдання та напрямки роботи: 

• геокосмічні дослідження, у яких за допомогою спеціальних зондів сканують іоносферу (верхні шари атмосфери з високим вмістом іонів та вільних електронів);
• геофізичні дослідження, у яких вимірюється зміна магнітного поля Землі та вивчаються сейсмічні явища;
• гідрометеорологічні дослідження, у яких регулярно вимірюють параметри погоди, льодовий покрив, ізотопи в атмосферних опадах і озонову діру над Антарктидою (відкриту британцями у 1985 році);
• океанографічні дослідження, в яких вчені вимірюють температуру, солоність і прозорість морської води та вивчають вплив кліматичних змін на гідросферу Антарктики;
• біологічні дослідження живої природи в Антарктиді: пінгвінів, морських котиків, морських слонів, тюленів та інших тварин, а також мохів, щучника і колобантуса, яких можна зустріти влітку;
• медико-фізіологічні дослідження, у яких лікар вивчає фізичний і ментальний стан самих полярників: дає проходити тести, вимірює тиск, робить забір крові, кардіограму та інші дослідження. 

"У метеорологів робота поділена так: один займається озонометричними вимірюваннями, визначає товщину озонового шару, яка постійно змінюється, відслідковує ці дані й направляє їх на вивчення до міжнародних центрів, а інші два — рештою досліджень. Я і ще один мій колега працюємо добу через добу", — пояснює Дмитро Кричун.

Його звичайний робочий день починається з того, що полярник приходить на своє робоче місце, приймає попередню зміну і відправляє телеграму до міжнародного центру збору даних. Що три години дослідник проводить метеоспостереження та вимірює параметри погоди: температуру повітря, вологість, швидкість і напрям вітру, хмарність тощо. За цими даними Всесвітня метеорологічна організація потім робить прогнози. Так триває цілодобово. 

Щодня зранку метеорологи ходять на гідропост і вимірюють температуру води, припливи, відпливи, рівень снігу та кількість опадів. Раз на тиждень проводять океанографічні дослідження: пливуть на човнах Zodiac у певну точку, занурюють зонд і разом із глибиною встановлюють температуру, солоність і прозорість води. 

Раз на місяць вимірюють ізотопи в атмосферних опадах для організації МАГАТЕ, а також проводять гляціологічні дослідження. Це коли метеоролог виходить на купол місцевого льодовика і за допомогою георадара сканує його профіль, визначає товщину. 

Усі ці роботи потрібно проводити в будь-яку погоду, каже Дмитро. Якщо за прогнозом буде сильний вітер, хуртовина чи погана видимість, то решта науковців можуть відкласти свої дослідження на інший час. Однак для метеорологів усе інакше:

"Бувало таке, що по три-чотири дні ніхто не виходив зі станції, тому що був сильний вітер і хуртовина. Але для метеоролога немає поганої погоди. Може вітер збивати з ніг, снігу бути по пояс, утім ти все одно маєш вийти та зняти виміри. Ще важливо слідкувати за приладами і датчиками, щоб вони не обмерзли і справно працювали. Тож все одно доводиться виходити й обчищати їх, аби зібрати необхідні дані". 

Як тримають зв’язок зі світом

Крім зимової антарктичної експедиції, яка перебуває тут упродовж року, влітку на станцію "Академік Вернадський" прибуває сезонна команда науковців. Вони займаються власними дослідженнями, наприклад, вивчають мохи, запускають кулі для радіозондування атмосфери, досліджують забруднення атмосфери, наприклад силіконом. Цьогоріч сезонна команда втретє прибула на "Ноосфері" — науково-дослідному судні-криголамі, який у 2021 році Україна придбала у Британської антарктичної служби. 

Разом із науковцями на станцію прибула сезонна ремонтно-будівельна команда. До відправлення з Антарктиди вони виконуватимуть роботи з модернізації причалу для човнів, водопостачання та інших систем.

"Має з’явитися ще заземлення. Для мене це дуже важливо, бо воно необхідне для серверної шафи, яку я збираю. Нарешті в Антарктиді вона буде нормальна, бо зараз сервери валяються просто на поличках, усе зроблене "на колінці"", — розповідає Сергій Салло, системний адміністратор на станції. 

Його першочергове завдання полягає у тому, щоб уся команда мала зв’язок і не відчувала розриву в 15 тисяч кілометрів. Ще Сергій обслуговує техніку та підтримує цілодобове передавання наукових даних на континент. 

Якщо у 2019 році учасники антарктичної експедиції мали ліміт на використання інтернету, то зараз усе інакше, каже сисадмін. В українських полярників аж три канали зв’язку: Starlink, резервний супутниковий і ще один резервний, дуже старий канал із тарифікацією близько десяти доларів за мегабайт. Тому навіть у разі сильних штормів без зв’язку не залишаться. 

"Зараз інфраструктура на станції змінилася, обмежень стало менше, технології новіші, а зв’язок кардинально інший. Якщо раніше був геостаціонарний супутник, який розташовувався на екваторі, і все було дорого, то зараз зі Starlink у нас ніяких обмежень немає. Інфраструктура побудована таким чином, що канал балансується між усіма і, скільки б не було підключень, у всіх рівномірно буде зв’язок", — пояснює спеціаліст. 

Чим займаються у вільний час

Сергій Салло розповідає: життя айтішника в Антарктиді не дуже відрізняється від того, що було в Україні, особливо з нинішнім зв’язком. Такий же комп’ютер, така ж дистанційна робота, заняття англійською тричі на тиждень і спортзал за розкладом. Із дозвілля у барі "Фарадей" є ще більярд, дартс і настільні ігри. Зокрема, оригінальна британська монополія, за якою можна сидіти весь день, але зазвичай ніхто із команди стільки не витримує. Ще кілька гітар, бібліотека і найголовніше — світ за вікном. 

"Ми приїхали на станцію в березні-квітні, й перше, що мені впало в око, — це сніг та пінгвіни. Це те, що найбільше вразило. І друге — це усвідомлення того, куди тебе закинуло. Ти стоїш не березі океана і думаєш: "Оце мене занесло"", — пригадує полярник. 

Вперше про можливість працювати на станції "Академік Вернадський" чоловік дізнався в соцмережах. Один із айтішників розповів у спільноті системних адміністраторів про своє життя в Антарктиді — і Сергій вирішив спробувати теж. Надсилав заявки на участь в експедиціях багато разів і нарешті його взяли. Каже, з того часу жодного разу про своє рішення не пошкодував.

Однак психологічно перебувати в ізоляції важко, додає системний адміністратор станції: 

За психологічним станом учасників експедиції слідкує лікар. Якщо він бачить якісь зміни у поведінці, то намагається або сам поспілкуватися, або радить звернутися до психолога. Ситуацію полегшує зв’язок і можливість подзвонити рідним.

"Із мамою я зараз спілкуюся навіть більше, ніж удома, коли ми жили в одному місті. Є інтернет, є можливість зв’язку, тому для наших сучасних експедицій усе простіше. Це раніше командам було дуже важко, бо комунікації взагалі або майже не було. Максимум — якісь листи поштою, яка ходила рідко і коштувала дорого". 

Що роблять, щоб не вигоріти і не згоріти

На станції "Академік Вернадський" є кілька традицій, які залишилися ще від британців. Вони стосуються протипожежної безпеки та підтримки емоційного стану. 

Один день хтось із членів команди виконує обов’язки чергового. Що дві години ця людина робить обхід, аби перевірити основні системи життєзабезпечення: холодильники, системи постачання та очищення води тощо. Це допомагає вчасно виявити несправність і повідомити про неї відповідальному спеціалісту. Якщо проблеми із живленням — звертаються до механіка, якщо з дизель-генератором — до дизеліста.

"Раз на дві години черговий робить обхід по станції, щоб перевірити, чи все в порядку, чи нічого не димить і не тліє. Тому що станція повністю дерев’яна і є ризики", — пояснює Сергій. 

На щастя, на "Академіку Вернадському" не було пожеж. Але план дій на випадок небезпеки є — якщо щось піде не так, полярники в теорії зможуть перечекати на резервній базі. Це приміщення стоїть окремо і вогонь до нього ніяк не дістанеться. 

Нічний черговий проводить обхід щогодини, а ще додатково виконує функцію будильника. Оскільки учасники експедиції живуть у кімнатах по чотири людини і мають різні графіки, а звукоізоляції немає, то, щоб не розбудити одне одного, вони пишуть на дошці, коли їм потрібно прокинутися — нічний черговий це читає і тихенько будить людину в потрібний час. 

Інша традиція, яку українці перейняли від британців, — раз на тиждень красиво вдягатися і влаштовувати святкову вечерю. Однак, зазначає Сергій Салло, це роблять, коли на станції залишаються лише зимівники. Зараз же на "Академіку Вернадському" перебуває додатково 15 сезонників — загалом це 29 людей.

"Щосуботи, коли на станції тільки зимівники, ми красиво вдягаємося, а наш кухар готує святковий стіл. Його стравам позаздрить навіть мішленівський ресторан. Тож ми одягаємося, як на Новий рік чи День народження, і відзначаємо кінець тижня", — розповідає полярник. 

Хто хоче, може випити алкоголь: шампанське, привезене до Нового року, або крафтове пиво, яке полярники виготовляють самостійно. 

"Минулого року "Сільпо" подарувало нам пивоварню і хміль. До того ж ми не з’їдаємо всі запаси: хтось п’є чай або каву без цукру, наприклад. Тому ресурсів для пивоваріння вдосталь. Усе, як у домашніх умовах в Україні: потрібен тиждень, щоб реагенти спрацювали і пішло бродіння", — пояснює Сергій.

Метеоролог Дмитро Кричун додає: крім суботніх свят на станції відзначають дні народження, Новий рік, Різдво, Великдень, День Конституції, День Незалежності та інші українські свята. На Новий рік ялинку встановлюють і прикрашають у барі "Фарадей". Цьогоріч "Ноосферою" на станцію привезли іграшки, розписані вручну українською майстринею. 

Однак найбільше свято в Антарктиді — День зимового сонцестояння: 

У літній сезон на яхтах і кораблях часто припливають іноземні туристи. Полярники показують їм свій побут, проводять екскурсію старою британською базою F, пригощають у барі "Фарадей", розказують про українську культуру і традиції. Зокрема, продають сувеніри з українською символікою, а виручені кошти передають на допомогу "бойовим пінгвінам" — українським полярникам, які зараз у лавах ЗСУ.

Чим харчуються полярники

Частина традицій на станції "Академік Вернадський" прив’язана до кухні та прийомів їжі. Наприклад, усі учасники команди обідають і вечеряють разом. Після вечері частина людей прибирають за усіма, а на наступний день міняються. 

Щонеділі кухар відпочиває, в цей день його замінює один із членів експедиції. Він готує щось на всю команду або розігріває те, що залишилося після суботи.

"Я якось готував піцу і котлети по-київськи. Звісно, з допомогою кухаря, який мене навчив і підказував", — пригадує Сергій Салло. 

Оскільки у кожного свій графік роботи і життя, то снідають хто як хоче. На ранок можна приготувати бутерброди з маслом, сирною та ковбасною нарізкою, яку кухар завбачливо залишає в холодильнику, підсмажити тости або перекусити вчорашньою котлетою чи борщем. 

Усе індивідуально, каже айтішник. Однак, за статистикою, в середньому за рік експедиції полярники набирають до 10 кілограмів ваги: 

"У нас кухар дуже класно готує: багато борщів, супів, каші, обов’язково м’ясо, морепродукти — все це в нього прекрасно виходить. Можу сказати, що мій раціон змінився кардинально. Не знаю, як мені жити, коли повернуся в Україну, бо я так гарно готувати не вмію, а кожен день їсти у ресторанах — це занадто". 

Обов’язкових продуктів у раціоні полярників немає. Усі потрібні вітаміни та мікроелементи лікар дає у пігулках. Однак є одне правило: перед виходом у море необхідно поїсти, щоб бути ситим і мати достатньо енергії для вироблення тепла. 

Чому пінгвіни насправді — боягузи

У 1991 році в іспанському місті Мадрид прийняли Протокол про охорону довкілля Антарктики. Через десять років цей документ ратифікувала Україна. Він передбачає, що будь-яка діяльність людини в межах Антарктики (материк Антарктида та води Атлантичного, Індійського і Тихого океанів, які межують із ним) не повинна впливати на навколишнє середовище та екосистеми. 

На практиці це означає жодного втручання в живу та неживу природу регіону, де людина — лише гість. Туристам, які приїжджають сюди, заборонено смітити, наближатися чи турбувати тварин. Дозволено лише дивитися і максимум — знімати, але з зумом.

Ці правила не змінюються, хоча сама природа зазнає величезних трансформацій, каже Сергій: 

"Скажімо, 15 років тому на острові Галіндез, де ми перебуваємо, було кілька пінгвінів Аделі й більше нічого. Зараз тут чотири тисячі пінгвінів Дженту, які заполонили Галіндез і витіснили Аделі на інші острови. Тобто природа бере своє і змінюється, але ці зміни відбуваються в природних умовах без втручання людини".

Зараз, розповідає Дмитро Кричун, пінгвіни абсолютно всюди. Але українські полярники намагаються їх не турбувати і не ображати.

"Ти просто виходиш із ґанку, і буквально під ногами їхні гнізда. Або, наприклад, щоб добратися до опадоміру, мені потрібно піднятися сходинками. Під тими сходинками сидить пінгвін, я його обережно переступаю, але він завжди кричить на мене і шипить, бо сидить на гніздах і оберігає майбутніх дитинчат", — ділиться метеоролог. 

Він додає: у реальності пінгвіни не такі милі істоти, яких ми звикли бачити на знімках. Так, вони смішно ходять, збирають камінці для своїх гнізд і висиджують пташенят. Але це ще досить галасливі птахи, які залишають після себе багато їдкого посліду і неприємний запах. 

"У дитячих мультфільмах ти дивишся і думаєш: "О, пінгвінятка такі добрі й милі". Але це ще ті боягузи. Вони можуть свого підштовхнути у воду тільки для того, щоб перевірити, чи немає там хижака. Або коли я протягую якийсь провід, вони підходять туди і спостерігають: це щось небезпечне чи ні. Хтось один робить перший крок, всі дивляться — і лише тоді йдуть", — розповідає Сергій Салло. 

Зрештою, підсумовує він, дикий світ зовсім не такий, яким ми його собі уявляємо. Але природа цікава, і завдання людини — не нашкодити і не знищити її.