Що в холодильнику Жені Кулеби: засновниці "Місто-сад", депутатки, дружини керівника МЗС
Женя Кулеба – засновниця і керівниця громадської організації "Місто-сад", з 2020 року депутатка Київради. Дружина міністра закордонних справ. Як дипломатка, Женя проживала з сім’єю у Відні, а також три роки у Франції, що вплинуло і на їхні харчові звички.
Женя – шанувальниця сиру і оселедця, любить мумі-тролів і не любить готувати складні страви, тому довіряє цю справу чоловікові – Дмитру.
Для LIGA.Life Женя відкрила дверцята свого холодильника, розповіла, чим вони смакують на вихідних та якими подарунками обмінюються з друзями-дипломатами. А один із найкращих подарунків, за її словами, – той, який можна з'їсти.
Завжди у нас є яйця, тому що зранку це основний продукт.
Їх ми не купуємо, привозить мама з села з Чернігівської області, де залишився будинок бабусі.
Взагалі, зараз режим харчування у нас жахливий. Сніданок – зазвичай яєчня і сосиски, але і на сосиски іноді не вистачає часу.
Або якщо ти подумав заздалегідь, то це може бути круасан з джемом – класичний сніданок, до якого ми звикли у Франції. І не тому що так роблять там усі, а це справді дуже смачно. Навіть багет просто з вершковим маслом і джемом (сильно люблю абрикосовий).
А коли згадую, що треба вести здоровий спосіб життя, запарюю на сніданок кіноа, льон, висівки і додаю мед. Правда, це буває рідко.
А так готує, в основному, чоловік. Він любить це і мені хочеться віддати йому цю його любов, щоб він нею займався.
Вдома ми не обідаємо, діти їдять у школі.
А щодо вечері – стараємося щось їсти дуже легке, з міркувань здоров’я. Але часто це закінчується тим, що ми не маємо з чоловіком протягом дня як пообідати, приходимо додому і починаємо їсти все, що є в холодильнику.
Тому тут є поличка з тим, що можна з’їсти одразу, називається "поличка з різним".
Тут завжди є сосиски. Шукаю такі, де пише, що це можна дітям. Завжди є якась ковбаса – цього разу закарпатська. Тут є оселедець. Дуже його люблю: і маринований, і сирий запечений.
В холодильнику завжди є зелень.
До м’яса їмо кінзу, до яєчні чи омлету шпинат. Ще дуже люблю шавлію, вона тут завжди є, додаю навіть у воду – дуже подобається її дивний запах.
Дмитро теж використовує ці всі трави. І пророщені.
Люба наша любить зелений горошок, його також і заморожуємо.
Французи зберігають зелень в спеціальних боксах з фільтром з вугілля, я не знаю, що він робить, але через це зелень довго тримається свіжою.
Також використовуємо провоскований папір – це замість харчової плівки. Стараємося дотримуватися принципів сталого розвитку: сортуємо і здаємо відходи, в магазин ходимо зі своїми торбинками. Правда, не вдається компостувати органіку, бо в Києві немає можливості швидко утилізувати вміст компостеру.
Що стосується легкої їжі – у нас є набір різних соусів.
Є завжди Ерош Пішта, її дуже любить Дмитро. Це така угорська дуже гостра спеція.
Ми її їмо, дуже щасливі, а потім нам стає погано і ми обіцяємо, що ніколи більше не їстимемо. Але проходить час, забуваємо і знову їмо та щасливі. Вона з м’ясом дуже смакує.
Або щось до пасти – чи песто, чи анчоуси, оливки. І якщо в тебе є сир – ти завжди можеш приготувати швидко їжу.
Що стосується сиру – є ціла сирно-джемова поличка. Дуже люблю сир.
Завжди є коробочка сиру, який крім мене нікому не можна відкривати.
Для сиру мені потрібен хліб зранку. Сир, хліб і джем.
А джем тут і малиновий, і яблучний, і улюблений з мірабель. Це такий сорт сливи, якою славиться Ельзас. І він як гібрид між сливою, абрикосою, якимись райськими яблучками – я дуже люблю цей джем.
Також завжди є якісь подаровані конфітюри. Ми їх, зазвичай, відкриваємо, коли до доньки приходять на ночівлю друзі.
Це така французька історія: там всі приходять один до одного на ночівлю. І це не просто забава, а частина французького виховання.
Вважається, коли дитина прийшла на ночівлю в іншу родину – вона побачила, як влаштоване інше сімейне життя, стосунки, побут, як родина проводить час. І ти таким чином розширюєш свій світогляд.
На сирно-джемовій поличці є і масло вершкове.
Колеги-дипломати з Тунісу навчили нас їсти фініки як тістечко – розрізаєш фінік і додаєш шматочок вершкового масла. І це надзвичайно смачно з кавою.
Люблю шампанське. І це зазвичай подарунок, який я завжди рада отримати. Для мене це така окраса холодильника. Не часто п’ю, але приємно знати, що воно є.
Взагалі, що стосується вибору вина – ми просто знаємо, що ми любимо. У Франції багато пробували і привозили те, яке сподобалося.
Я люблю шампанське і насичене червоне, Дмитро – теж насичене червоне. І ще кальвадос.
В холодильнику часто з’являється багато того, що хтось подарував.
От в такому посуді домашній хумус від дружини посла в Об’єднаних Арабських Еміратах.
Ця історія наштовхнула на думку, що добре було б презентувати Україну у світі також і в подачі продукту, а не просто смачним медом, наприклад.
А з України якраз, зазвичай, просять передати мед.
Сало – це класика, але не для молоді, а для старших людей.
Наші друзі дипломати з Великобританії якось спробували хрін з буряком і тепер просять передавати його, як є можливість.
Також популярністю користуються сушені гриби. Це пов’язано навіть не з тим, що це щось особливе наше, бо сушені гриби є і в французькій, і в італійській кухнях, в багатьох.
Але білі сушені гриби у Франції – це на вагу золота, це дуже дорого. І коли люди бачать трилітрову банку сушених грибів, для них це скарб.
На когось враження справляє велика банка ікри червоної, а на європейців сушені гриби. Мені здається, це розкіш по-українськи.
А таку розкіш – банку шафрану – подарувала мені дружина дипломата. Шафран – дуже дорога спеція, яка зазвичай продається маленькими порціями. Це для мене скарб.
Додаємо його, зазвичай, в маринад до м'яса.
Ми часто щось маринуємо, бо багато працюємо.
Маринована риба чи м’ясо – це питання смаку і швидкості. Коли в тебе щось десь замариноване, це не так швидко псується, але швидко готується.
Тут і виручають спеції. У нас є як базові набори з усього світу (італійські, турецькі), так і окремі. Є угорська паприка, її теж використовуємо до м’яса, можу додати в салат.
Дуже люблю червоний перець – теж усюди даю, він не гострий, але створює дуже гарний аромат.
Взагалі, сама купую тільки лавровий лист і сіль, а все інше – це подарунки від дипломатів, які звозяться з усього світу.
У нас на кухні справа навіть не в спеціях. Тут багато речей, які не просто про їжу, а більше про спогади.
Ця солонка з мумі-мамою мені дуже подобається. Взагалі люблю мумі-тролів. І я дуже боюся розбити її, бо це буде велика втрата.
Продукти ми скупляємо, зазвичай, на вихідних. Але якщо мова йде про м’ясо на вихідні, то в четвер у нас є вже стейки. Дмитро їх десь купує, не знаю де.
Не можу приховувати, що ми любимо м’ясо. На вихідних смажимо стейки десь на природі і це для нас не просто їжа.
Приготування стейків – це щось для родини, коли ви разом готуєте, їсте без поспіху, коментуєте ступінь просмаження.
Звичайно, їмо і рибу. Особливо діти.
В холодильнику є завжди те, на чому смажать.
Ми, звісно, запікаємо їжу, але знаємо, що смажена теж смачна.
Цим займається Дмитро. Він смажить або на топленому маслі, або на кокосовому, або теж додає кокосові вершки.
А оливкову олію намагаємося додавати тільки в салати і споживати в свіжому вигляді.
У Франції ми звикли їсти гірчицю. І до м’яса і навіть просто з хлібом.
А з хлібом у мене окрема історія.Я його люблю і так собі думаю, що можу їсти його лише зранку. Але не маю можливості звечора купити свіжий на ранок.
Тому купую хліб на вихідних і заморожую, на жаль. Це та ціна, яку ти маєш платити. Хоча, звичайно, хотілося б їсти тільки свіжі продукти.
Люблю висівковий хліб, мені подобається і смак, і також заспокоюю себе, що це корисно.
Ніколи нічого не випікаю. Рада, що мама Дмитра пече дуже смачні терті пироги. І тільки тоді їм домашню випічку. Буває також чимось пригощають.
А якщо чогось дуже хочеться з’їсти – це буде хліб з вершковим маслом, оселедець. Іноді – торт медовий, класичний.
Або картопляне пюре. Мені його хочеться щодня. Але у нас в холодильнику немає картоплі, бо тоді картопляне пюре буде щодня.
Натомість в холодильнику завжди є сезонні фрукти. Цього разу тут і груші опинилися, бо довго зберігаються.
Що стосується овочів, є помідори, огірки. Часто буває морква, буряк. Але такі продукти я прошу маму або привозити з села, або купую на базарі.
Дмитро також купує цибулю шалот. Для мене вона на смак не дуже відрізняється від звичайної. Але йому більше смакує шалот.
З круп, в основному, споживаємо гречку і рис. І багато пасти їмо.
Гречку у нас всі люблять. Дмитро навіть готує салат із нею: відварює крупу, додає помідори, бальзамічний оцет, кінзу, авокадо і це смачно виходить. Він собі вільно експериментує.
Також використовую манку для запіканок з сиру. Її ще живучи у Франції купили, вирішила не викидати при переїзді.
Морозилку ми зробили окремо, бо усвідомлювали, що нам треба багато морозива.
Тут у нас є качка сільська, десь з Полтавської області. Качку теж готує Дмитро.
Є морозиво і сир. Багато з Закарпаття: бринза, вурда.
Навіть майонез є заморожений. Я можу таке з’їсти, чесно.
Табу у нас на кухні немає. Просто є речі, які ти просто не хочеш їсти і ти їх не їси – та ж сама мівіна.
В морозилці є багато сала, яке ми ніколи не їмо. Прям прикол якийсь – нас часто пригощають салом і воно просто лежить тут постійно. Треба комусь подарувати.
Також є качина грудинка. Це те, що ми просимо привезти з Франції.
З життя у Франції сумуємо взагалі за магією базару. В Києві теж вона є, ходжу на Житній.
Але у Франції вона інакша. Там ти можеш купувати морепродукти свіжі, свіжий сир. А потім приходиш додому і влаштовуєш королівський сніданок – це щось, що зазвичай не їдять так. Це може бути полуниця взимку.
І от я скоріше сумую за тими звичками і традиціями, за людьми, які роз’їхалися по всьому світу.
У нас з ними дуже дружні стосунки. Ми взагалі дуже відкриті люди і любимо дружити.
І у нас такий дружній обмін по-справжньому корисних подарунків. Бо кориснішого ніж те, що ти можеш з’їсти чи випити, мені здається, немає. Ще книжка, звичайно.
У мене немає дому.
Біткоїн знову скоротився вдвічі – що це означає?
З доменного цеху на фронт, з фронту — назад на завод. Як ветеран-металург опанував нову професію
