Держава забезпечує усім навіть приватні школи: як працює німецька освіта в пандемію

Руслана Радчук – молекулярний біолог і генетичний інженер рослин. Ще три роки тому була науковою співробітницею Інституту генетики культурних рослин у Гатерслебені, де досліджувала генетичні механізми розвитку насіння пшениці.

Живе у Німеччині з 1996 року. Продовжує працювати науковцем та три роки вчителює у приватній альтернативній школі. В інтерв'ю LIGA.Life Руслана розповіла, як працюють німецькі школи не тільки з досвіду вчителя, а й матері двох дітей.

Про карантин і дистанційну освіту

Німеччина різноманітна і неоднорідна. Тут немає загального Міністерства освіти. Питання вирішують на рівні федеральної землі. Це ніби на рівні кожної окремої області в Україні. У кожної землі – міністерство, яке складає програми, ставить вимоги.

Держава допомагає всім школам – і державним, і приватним (у приватних батьки тільки частково оплачують навчання, у державних воно повністю безкоштовне – Ред.).

Ми отримуємо чіткі розпорядження на поточний час. І вони діють рівно до моменту, поки не приходять нові уточнення. Наприклад, якщо у середу ввечері надійшли, починають діяти у четвер зранку.

Правила чіткі: як має бути організований освітній процес, скільки дітей має бути у класі, треба маски чи ні тощо. Регулярно приходять контролюючі органи і перевіряють, чи дотримується школа правил. Якщо ні, може заплатити величезний штраф.

Для керівництва закладу це питання логістики. Наприклад, клас має йти до їдальні, але має "зникнути" звідти до того, як прийде наступний. Все розписано по хвилинах. Довелося навіть оптимізувати роботу кухні – додали ще одну людину, щоб швидше готувати, сервірувати столи.

За правилами, у школі можна бути без масок, хто хоче – може бути у масках. Але діти цілий день в обмеженому товаристві – не ходять з класу у клас, на перервах не контактують з учнями з інших класів, мають своє місце у дворі.

Якщо завтра з'явиться новий наказ, що треба, наприклад, щоб усі були у масках, то будуть у масках – міністерство для школи закупило все необхідне.

Наприклад, наразі держава дає гроші і можливості, щоб покращити у нашій школі комп'ютерні класи, підготуватися на випадок дистанційної освіти.

Хоча з самого початку процес був хаотичним. Великий локдаун у нас був у березні. Я як біолог його очікувала, але для керівництва школи, де я працюю, це було несподіванкою. У п'ятницю ввечері оголосили, а у понеділок діти вже не вийшли у школу.

У нас навіть не було часу зібрати адреси електронних скриньок у батьків, переконатися, що у кожної дитини є доступ до інтернету з дому. Оскільки школа альтернативна, деякі батьки уникають інтернету вдома, бо не вважають його чимось потрібним там.

Ніхто не знав, як треба організувати освітній процес. Ми експериментували: розсилали матеріали, проводили уроки у зумі. Якщо у дитини немає інтернету, маємо їй надати можливість вчитися, тож навіть роздруковували матеріали та приносили додому у поштову скриньку.

Навантаження було величезне. За моїми відчуттями, ми працювали без вихідних і цілодобово.

Зараз як такого карантину у нас немає, але якщо повториться, кожен вчитель на цей випадок розробляє свої методи навчання. Міністерство дає свої поради, має власні сервери, платформи для цього. Утім, онлайн-освіта вимагає інтерактивності, бо якщо дитина пасивно слухає, то сприймає малу частину інформації. Тому поки дистанційна освіта більше схожа на імітацію навчання.

З мого особистого досвіду: те, що діти самостійно вивчали – вивчили слабо. Вони не можуть виокремити головне і другорядне, не розуміють, на що треба більше звертати увагу.

У Німеччині між першою і другою світовими війнами також була епідемія, яка призвела до локдауну. І зараз познаходили вирізки з газет того часу, де вчителі пишуть свої враження. Вони повністю відповідають тим, які у нас зараз.

Система шкільної освіти у Німеччині

Структура шкільної освіти орієнтована на різні рівні знань. Наприклад, щоб діти могли вступити до університету, мають закінчити гімназію.

Початкова програма налаштована так, щоб якомога більше людей змогли її опанувати. Для сильних дітей це легка програма. Але мета, яку ставить початкова школа – це навчити читати, писати і рахувати. Це треба, щоб через чотири роки вони вийшли з однаковим багажем знань.

Після початкової школи сама школа, або разом з батьками, може вирішити, куди дитина йде далі. Якщо дитина за початкову школу пройшла певний рівень і отримала сертифікат, їй дають направлення у гімназію.

Але якщо рівень недостатній, або ж дитина не збирається у майбутньому вступати до вишу, то може навчатися у школі нижчого рівня.

Коли діти потрапляють у середню школу (не гімназію) з 5 по 10 клас, програма налаштована на середнячка. У цей період у програмі з математики багато прикладних задач. Наприклад, порахувати площу, об'єм, креслити графіки і розуміти їх. Програма має рівно стільки інформації, щоб середній учень зміг її опанувати.

Для дітей, які потрапляють на вищий рівень навчання, програма набагато складніша. Але головне, що дитина може отримати сертифікат, закінчивши будь-який рівень складності школи і вона матиме достатньо знань, щоб отримати професію. Перехід з однієї школи в іншу можливий, але потрібно добрати бали, якщо це школа вищого рангу.

Навчання у гімназії – так звана абітур-програма, де вчаться дуже сильні учні. Інколи їм вже 18+ років.

Мої діти спочатку відвідували звичайну державну школу. Син потім перейшов у гімназію. Я була мамою, яка вчила з дитиною уроки, змушувала багато писати, читати і він збунтувався, почав протестувати, поки не махнула рукою: "Роби, як знаєш". І він прекрасно впорався і отримав достатньо якісну освіту, щоб зараз почуватися щасливою людиною.

Коли син вчився у гімназії, я зрозуміла, що там майже не займаються мотивацією дітей. Звичайна німецька школа має велике урвище між учнем і вчителем. Вчитель пішов, відчитав, поставив абсолютно чесну оцінку і якщо дитина не встигає – за неї не борються. Не встигаєш – є інші школи для твого рівня знань. З гімназії можна потрапити ще на чотири рівні нижче.

З донькою було по-іншому. Я вирішила, що вона піде у спецшколу, де немає домашніх завдань. Результат був плачевним. Рівень знань, який отримала донька, взагалі не відповідав наступному кроку. Тож довелося за кілька місяців допрацьовувати все з дитиною, вводити її у страшенний стрес і наздоганяти держпрограму. Вона впоралася і єдина з цієї школи перейшла на вищий рівень навчання.

Є у Німеччині альтернативні, Монтессорі або християнські школи, окремі школи для дітей з вадами, під яких адаптують шкільну програму та загальні інтегративні школи, які приймають усіх учнів, у тому числі з важкими фізичними та психологічними вадами. У такій я працюю.

Вважаю, що українські програми теж треба змінювати, робити їх більш логічними і такими, що зможуть опанувати діти з різним рівнем знань. Мені нещодавно привезли українські підручники з математики. Це кошмар. Вони важко написані, абстрактні, не прикладні. Там забагато непотрібної інформації, вона неструктурована. Якби взяти німецький підручник з математики і інтегрувати його в українську систему – було б набагато менше проблем. Вони гарно структуровані, кожен крок пояснений.

Як працює альтернативна приватна школа

У нас демократичні стосунки і у педколективі, і з дітьми. Наприклад, з дітьми звертаємося один до одного на "ти". Батьки інтегровані у навчальний процес. Це була ініціатива батьків створити такий навчальний заклад, який був би альтернативою державному і саме таким, яким вони собі уявляють.

Це входить у план розвитку школи – кожен має вкластися.

Двері учительської постійно відкриті для батьків та дітей. З точки зору інших вчителів у нас бардак, бо будь-який з батьків може зайти у будь-який час і попросити розповісти, що відбувається з його дитиною. Це можна зробити навіть у карантинні часи.

Ректорат нашої школи намагається зробити таку логістику, щоб навчання проходило у маленьких групах, щоб діти більше спілкувалися між собою, робили щось разом, багато часу були на подвір'ї, багато гралися, організовують театральні постановки.

У нас насичене шкільне життя, щоб якось врівноважити сучасне технологізоване – телефони, гаджети, комп'ютери. Не можна заборонити дитям користуватися соцмережами, але їм треба запропонувати щось натомість.

У класі можна ходити босим. Коли діти самі поприбирають, вони й мені кажуть роззуватися. Посеред двору школи є велика пісочниця з купою атракціонів, діти там закопуються по шию або лежать як на пляжі. Після того вони як чортенята, й щоразу перед уроком їх треба буквально витрушувати.

У нас 13-річна програма навчання, більш розтягнута і домашніх завдань як таких не задають. Проте коли я починала викладати, поставила умову: з математики обов'язково потрібні домашні завдання. Мозок підлітка стирає швидко те, що не використовує. Тому у підлітковому віці так важливе постійне повторення.

Спочатку був протест батьків. Але коли діти написали перший тест з гарними результатами, всі змирилися. Я надсилаю дітям домашнє завдання з відповідями та розв'язком. На уроці кожна хвилина на вагу золота, і пів уроку розбирати домашнє завдання, яке пів класу не зробило, не цікаво. Тому даю домашні завдання з відповідями, а потім розбираємо незрозумілі пункти.

Коли дитина пише від руки, а не в надрукованих клітинках ставить цифри, то і запам'ятовує краще. У нас у класі – звичайна дошка. Для математики це єдиний важливий інструмент, бо щоб учні прослідкували хід думок, треба його показати, розписати, а не продемонструвати картинки.

Сучасної техніки у нас теж немає – тільки зошити, підручники, ручки. У програмі є заняття з рахування в Excel, тому раз на рік я даю повний воркшоп. Цілий тиждень ми працюємо з Excel, щоб досягти потрібного рівня.

Про мотивацію дітей ходити в школу

У нашій школі переймаються питанням мотивації дітей, це найважче у роботі вчителя. Кожен шукає свої підходи. У Німеччині є велика проблема, коли діти перестають ходити у школу, бо просто не хочуть. Особливо це розповсюджено у великих містах.

У нас було кілька таких учнів. Від них особливих знань не вимагали і раділи, що вони взагалі сюди ходять. Вважали, якщо дитина не пропустила жодного уроку, то ми вже чогось досягли. Мова не про так звані неблагополучні сім'ї. У нас приватна школа, тобто в родини є певний рівень достатку. Питання у тому, що коли дитина входить у підлітковий вік, з нею потрібно працювати – у тому числі психологам.

В Україні ще є якийсь примус, більш авторитарне виховання, яке призводить до інших проблем. А у Німеччині як такого примусу немає. І всі розуміють, що дитина, яка не закінчила школу, все одно зможе собі влаштувати життя, знайти роботу, бо після середнього шкільного рівня можна отримати професію.

Тож навчанням і прогулюванням школи не особливо переймаються. Якщо дитина мотивована, її дуже легко вчити, якщо ні – це війна за увагу.

Про шкільні традиції

Дрескоду у жодній німецькій школі немає. Батьки і діти цьому страшенно раді.

Це зручно.

Утім, кожна німецька школа має свої традиції. У нашій школі – шкільна газета. Школярі мають редколегію, яка змінюється щороку.

Газету продають на місцевих базарах – там багато інформації про школу – беруть інтерв'ю в учителів, пишуть про шкільні події.

Школи мають свої символи. Наприклад, у школі, де вчилися мої діти, це був листок дерева гінкго. У них у дворі їх багато росте. Діти отримували значки з символом гінкго або саджанці. Це традиція.

У нашій школі символ – соняшник. Коли діти вперше приходять у школу, їм його дарують. Покидають школу – також отримують соняшник.

Типова німецька традиція – щорічні краєзнавчі виїзди класом. Щороку клас має виїхати на п'ять днів в інше місто, побувати на екскурсіях. Вся німецька інфраструктура під це налаштована.

Є готелі для молоді, деякі групи ночують у місцевих школах, туристичні фірми навіть готують спецпакети подорожей. Такі подорожі обов'язкові. Діти страшенно це люблять, це згуртовує класи.