Як живе Євгенія Аратовська: засновниця та голова проєкту "Україна без сміття"

Євгенія Аратовська – соціальна підприємиця та засновниця громадської організації "Україна без сміття". Вчить українців сортувати побутові відходи, відмовлятися від пластику та розглядати сміття як ресурс для переробки і виготовлення нових речей.

До своєї екодіяльності Євгенія працювала у сфері маркетингу та реклами, спробувала себе в копірайтингу. Проте під час життя за містом зрозуміла, що органічні відходи можуть бути компостом, а неорганічні слід сортувати.

Уважно вивчала закордонну інформацію про екозвички та описувала свій український досвід у Facebook. У 2015 році під її керівництвом з’явилась екоініціатива "Україна без сміття", яка спочатку працювала на волонтерських засадах.

Зараз у рамках проєкту працює велика станція сортування, кур’єрський сервіс вивозу роздільного збору УБС Кур’єр для киян та компаній. Створено безліч колаборацій з відомими брендами та навіть тематичні екозабіги, як NO WASTE RUN, у яких Євгенія бере участь. У найближчих планах – запуск франшизи станцій сортування.

Вона виховує двох дітей – сина Олександра та доньку Варвару.

У інтерв’ю для LIGA.Life Євгенія Аратовська розповіла про свої екозвички, правила батьківства та відсутність тяги до подорожей.

Про зміни в житті під час пандемії

У 2020 році було важко, тому що до пандемії я багато часу приділяла улюбленій роботі. Та з першим локдауном відчула, що маю змістити пріоритети, щоб підтримати дітей та допомогти їм з дистанційним навчанням. Улюблена робота посунулася на другий план.

У 2021 році в цьому вже немає потреби. Діти самі розв’язують свої питання з навчанням. Я пояснюю їм, що треба вчитися самостійно розв’язувати шкільні проблеми і не соромитися зайвий раз звертатися до вчителя по допомогу. 

Зараз другий локдаун, іноді також непросто. Та не маю право скаржитися. Усі труднощі сприймаю, як корисний досвід, коли можна напрацювати звичку готовності до будь-яких викликів. 

Якщо колективний Всесвіт існує, то, почувши мої бідкання, він обуриться і покаже, яке воно – насправді важке життя. 

А моє життя – прекрасне. Вдячна за можливість ходити, гуляти, працювати та бачити родину здоровою. 

Про виховання дітей

Ставити на перше місце роботу – це, звичайно, про егоїзм, і я його контролюю. В родині потрібен баланс, а діти потребують підтримки батьків. Зараз інвестую в дітей максимум уваги та вчу самостійності, наповнюю їх вірою у себе. Так у перспективі отримаю більше вільного часу для роботи. 

Завжди знаходжу час на розмови з дітьми про амбіції, їхнє майбутнє та пояснення, чому вони вчать в школі саме такі предмети і навіщо вони їм. Кажу про виклики, які вони зможуть відчути під час працевлаштування у майбутньому. Наголошую на тому, що мати власну справу – максимальний розвиток своїх амбіцій. 

Син почав активно цікавитись моєю роботою. Запитує про проєкти, чому я їх створюю. Пояснюю, розповідаю деталі. Бачу, що він починає розуміти, чому мама завжди зайнята. А ще – в очах відчуття гордощів, що в нього така крута мама.

Я вірю в продуктивне нудьгування, коли дитина може на самоті замислитися про те, чим цікавим їй зайнятися. Я можу направляти, пропонувати, організовувати певні заняття, створювати можливості, щоб дитина могла впізнати своє покликання.

Моя батьківська позиція – діти не повинні надто залежати від батьків. Вони мають будувати стосунки поза родиною, вміти знайти спільну мову з людьми різних характерів та темпераментів, вміти розрізняти дружбу і зневагу. Завжди рада, коли син ночує у друзів, а донька має свої секрети з подружкою. 

Ми любимо дивитися фільми разом, особливо про майбутнє. Мені важливо обговорити, чи правильно вони розуміють контекст. Наприклад, після перегляду "Інтерстеллар" я пояснила, що це фільм про майбутні кліматичні зміни і про те, що ми взагалі не все знаємо про Всесвіт, який нас оточує.

Під час першого локдауну я читала їм книжки на ніч. Зараз відійшла від цього. Певний час син читав донці. Робить він це цікаво і смішно, як справжній актор, змінюючи голос в різних ролях. Зараз донька читає сама.

Також подобається з ними гуляти на природі. У цей час вони дихають свіжим повітрям, досліджують довкілля, а не смартфони.

На дні народження здебільшого даруємо їм свято, а не речі. Йдемо в піцерію, наприклад. Вони навіть не згадують про щось матеріальне, більше цінують проведений час разом. 

Про планування

Я  роблю декілька справ одночасно. Привчена до цього з дитинства. Наприклад, поки готую вечерю, білизна переться. Поєднання допомагає зробити за короткий проміжок часу багато справ.

Перш ніж братися за завдання, аналізую, чи зможу це контролювати. Дуже ціную використаний час та якість виконання роботи.

Здатність робити більше, ніж від мене очікують, допомагає швидше досягати успіху. На початку "України без сміття" над стратегією і її реалізацією в нас працювало, як я кажу, "2,5 людини", але всі уявляли, що в нас щонайменше працює штат з 20 працівників!

В УБС спочатку робила все: працювала копірайтеркою, вела соціальні мережі, домовлялася про співпраці, читала лекції і навіть створювала інфографіки.

Зараз планую щодня 2-3 основні справи. Якщо з’являються інші завдання, які нетермінові і не пов’язані з основними, відмовляюсь або делегую команді.

Усі справи записую в блокнот або пишу в нотатки в телефоні. Обожнюю викреслювати виконані справи. Нещодавно на одній із лекцій з сортування психологиня пояснила, що наш мозок дуже любить викреслення справ. Так ми відчуваємо задоволення і рух вперед. 

Про щоденний графік

Прокидаюсь о 7:30-8:00. Вмиваюся, чищу зуби, готую сніданок. Кличу до столу дітей. Снідаємо зазвичай вівсянкою на воді, чаєм та сирниками чи млинцями. Страви мають бути максимально простими. 

Поснідавши, діти йдуть прибирати в кімнаті та готуватися до навчального дня. Я в цей час допиваю чай. Каву вдома не п’ю. Це для мене окреме задоволення. Не хочу перетворювати його у доступну буденність.

Далі перевіряю розклад та усі повідомлення на пошті та в месенджері. Планую день та реалізую усі справи.

Зараз команда УБС працює дистанційно. Не наражаємо одне одного на небезпеку. Наради та інтерв’ю проходять в Zoom або Skype.

Планую відеодзвінки на першу половину тижня, бо після вихідних відчуваю себе свіжою та зібраною. У п’ятницю важко зібрати думки докупи.

Також протягом робочого дня можу поїхати на станцію сортування або на ділову зустріч, подивитися нове приміщення під склад. 

Після вечері люблю почитати книгу або зробити ритуали догляду за собою. Також можемо з дітьми прогулятися на свіжому повітрі.

Про дозвілля

Читання – моє хобі та велике задоволення. Проте іноді виникає думка: у мене так багато книжок, а читаю їх повільно. Виняток – книги, на які потрібно написати рецензію, чи неймовірно цікаві історії. У такому разі можу прочитати їх за два дні. 

Раз на тиждень відвідую масаж, двічі на тиждень – тренування з тренером.

Беру участь в забігові No WASTE RUN. Щоб добре підготуватися, планую регулярно бігати з дітьми в Ботанічному саду. Біг – це динамічна медитація. Під час пробіжки обнуляються думки. Часто виникають гарні ідеї. 

Увесь інший позаробочий час розслабляюсь: готую, зустрічаюсь з друзями, їжджу дивитися на воду, особливо люблю море.

Про харчування

Дотримуюсь інтуїтивного харчування. Краще недоїм, ніж переїм. Це тривалий час було проблемою, тому що їла надто мало і незбалансовано. Через роботу забувала, коли востаннє їла. Це негативно впливає на працездатність, якість шкіри та волосся.

Нещодавно почала працювати над харчуванням, щоб досягти збалансованого, але водночас інтуїтивного раціону. Наприклад, йду на ринок обирати продукти і думаю, чого мені хочеться, а чого – ні, прислухаюсь до бажань свого організму.

На щастя, не маю тяги до тістечок чи інших шкідливих продуктів. Я – фанат зелені та овочів. Улюблена страва – рис із рибою. Також люблю канапку з сиром та чорним бездріжджовим хлібом або салат в лаваші. Дуже смачно.

У 25 років я свідомо відмовилась від м’яса. Минуло 16 років. Отримую білок із риби, бобових, яєць та сиру, творогу. 

Діти їдять м’ясо. Тому що остаточно не впевнена в тому, як вегетаріанство може вплинути на їхній розвиток. Тому не наполягаю на відмові. Готую щось дієтичне, наприклад, філе індички.

Нещодавно провела експеримент і відмовилась від цукру. Виявилось, що я незалежна від нього, час минув без страждань. Думаю, що тістечка купувала виключно з естетичних міркувань. Коли йду пити каву, не можу втриматись перед красивою вітриною з десертами. Але після безцукрового детоксу це вже в минулому.

Про екологічні звички

Ношу з собою у наплічнику торбинку або авоську. Для овочів, фруктів чи бобових – спеціальні мішечки-"некульки". Вони допомагають уникати пакетів. 

У кав’ярнях користуюсь або посудом, або багаторазовою чашкою. Також беру її з собою. Соломинкою не користуюсь.

Кава – напій для прохолодних сезонів, тому влітку чашка замінюється металевою пляшкою з водою. Вона допомагає мені контролювати водний баланс. Коли закінчується вода, йду в кафе і наповнюю пляшку чистою водою знову. 

Контейнери з собою не ношу, не вистачає місця в рюкзаку. Якщо йду на закупи і готую список продуктів, тоді можу взяти і багаторазові контейнери. Але якщо забула, то не купуватиму товари в одноразовій тарі. 

І дітей до цього привчаю. У магазині вони ніколи не вимагають: "Хочу оце. Купи!".

Діти нічого не викидають в смітник. Я їм показую на власному досвіді, як потрібно промити пляшку з йогурту, просушити, зняти обгортку та стиснути. 

Про побут

Обов’язки дітей – прибирати раз на тиждень у своїй кімнаті, за собою після їжі. Розвішують білизну для сушіння, а потім знімають та розкладають. 

Раніше у мене було багато вільного часу, подобалось готувати. Зараз все залежить від навантаження на роботі. Віддаю перевагу діловим справам, ніж побутовим. 

У мене є хатня помічниця, яка інколи допомагає і робить генеральні прибирання.

Раніше думала, що жінки люблять доглядати за довкіллям, тому що обожнюють прибирати. Але мене вчасно виправили.

Так і я – не ляжу спати, поки речі навколо розкидані. Люблю затишок, і коли все на своїх полицях.

Про відпочинок

Завжди є спокуса продовжити робочий тиждень і попрацювати на вихідних. Проте роблю це обережно. У суботу та неділю потрібно відновлювати сили. Якщо не робити паузу, відчуватиму виснаження. Це своєрідна техніка безпеки для організму. 

Лежачий відпочинок – не для мене. Пам’ятаю, що після трьох днів в Туреччині мені стало нудно. Поїли, поспали, знову їмо і спимо. Мені подобається гуляти вулицями міста, дивитися, як живуть люди, які цікаві крамниці є. 

Колись замислилася над тим, чому мені нецікаво подорожувати. Деякі люди бувають сильно залежні від подорожей, постійно прагнуть нових вражень, зміни оточення, фізично страждають, якщо не вдається вибратися в іншу країну. Можливо, їм не дуже цікаво бути з собою і вони хочуть заповнити внутрішню порожнечу враженнями? 

Мені подобалося проводити час, доглядаючи за рослинами, які я висадила. Хотіла бачити, як вони ростуть і дають плоди. 

Зараз також немає особливої тяги до подорожей. Вражень вистачає в Києві. Іноді думаю, що чудово було би поїхати в Португалію чи Грецію. Щоб спробувати національну їжу. Але впевнена, що через три дні я знову захочу на роботу.

Припускаю, що такий настрій завжди може змінитися. Можливо, колись я теж стану залежною від подорожей.