Зміст:
  1. Тебе б’ють? Спочатку – біжи
  2. Куди можна втекти, якщо чоловік – б’є
  3. Боротьба з домашнім насильством – у руках місцевої влади

Маша уже два роки є послом Фонду ООН у галузі народонаселення в Україні, й опікується в тому числі боротьбою з домашнім насильством. 

Долучайтесь до нас на Facebook та беріть участь в дискусіях

Перед місцевими виборами вона записала доволі емоційне відеозвернення  до кандидатів в мери та місцеві ради: "Зараз ви активніше латаєте ями на дорогах, встановлюєте дитячі майданчики та опікуєтеся питаннями гарячої води. Однак в Україні критично не вистачає притулків для жінок. Передивіться свої передвиборчі програми – чи не забули ви часом врахувати цей факт?", – питала кандидатів. 

Місцеві вибори пройшли, голоси досі рахують, і невдовзі новообрані мери та місцеві депутати приступлять до роботи. 

І саме від них залежить, чи буде жінка, яку б’ють чи принижують, мати сміливість про це заявити та куди втекти. 

А це – близько 1 млн жінок на рік, пояснює Маша Єфросиніна в інтерв’ю LIGA.Life.

 

Тебе б’ють? Спочатку – біжи

 

Коли жертва жвиве з аб’юзером, це постійний стрес. А коли ще дитина вдома, жінка не може думати тверезо. Уявіть, як це страшно. Це жахливе приниження, оплльований стан.

Відсутній людський облік, жінки побиті. У більшості випадків це стається через алкоголізм чоловіків. Вони п’ють і зриваються. Це пов’язано з рівнем життя і виховання. 

І на питання, чому терпиш, кажуть: "Мама терпіла, бабця терпіла...". Це норма в маленьких містечках.

Стаються і страшні маніпуляції дітьми. Багато пар живуть без любові, зриваються один на одного і дуже страждають діти.

Доходить до того, що тати б’ють матерів, щоб показати дітям, яка в них погана мама. 

Є дівчатка, згвалтовані своїми вітчимами, дядьками, братами. Їм найскладніше. Бо довести це вкрай важко. Кудись іти розповідати соромно, бо в більшості випадків їм не вірить сама мама. 

До того ж, багато кривдників ще вміють бити так, щоб не було синців і гематом. Тоді жінка не може зняти побої. Зрештою, її самооцінка множиться на нуль. Кривдник робить з жертви безпомічну істоту. 

Довелося чути від однієї жінки, яка переховувалася в притулку з чотирма дітьми – від грудної до 4-річної дитинки – що чоловік запирав її у ванній з дітьми, не давав питної води. Звинувачував, що "нарожала дітей", а він з регілійних причин не хотів контрацептивами користуватися. 

Коли розказуєш ці приклади, хочеться часом додати, що я не обдовбалась. Є абсурдні, страшні випадки, які мозок адекватної сучасної людини не може усвідомити. 

А потім бачиш статистику, що більше 50% жінок повертаються до кривдника! І це вже питання до виховання і ментальності української жінки. Коли занурююся у це глибоко, іноді здається, що це замкнене коло. 

Як врятуватись? Спочатку – бігти. І от для цього потрібен шелтер! (притулок – Ред.) Шелтери для мене – єдиний зрозумілий алгоритм того, що жінка може видихнути і подумати.

 

Куди можна втекти, якщо чоловік – б’є

 

З 2017 року фонд, а я як амбасадор з 2018 року – працюємо, аби відкривати шелтери (притулки – Ред.) по всій Україні. Це житлові приміщення, адресу яких знає тільки поліція і соцслужби, щоб жінку з дітьми не знайшов кривдник. 

Уявіть, що маєте притулок на 6 місяців. І він дозволить вам змінити життя.

Жінка може бути там від місяця до шести – залежно від складності її ситуації. 

Точно скажу, що за місяць, якщо тобі надають серйозну професійну психологічну допомогу, якщо психолог щодня з тобою працює, ти можеш взяти себе в руки, оговтатися і зрозуміти, хто може тобі допомогти: родина, друзі, куми, брати, сестри, сусіди.

Якщо нічого цього немає, можна знайти роботу, хоч якусь: нянею, наприклад. Можна за три місяці закінчити курси манікюру, педикюру, масажу, догляду за рослинами. 

Зараз є уже 10 шелтерів. Це вау, бо раніше їх взагалі не було, але для країни цього дуже мало. 

Я зустрічаюся з жінками, які пройшли через шелтер. Багато з них почали робити щось зі своєю ситуацією: заховалися в батьків, подали на розлучення, почали збирати довідки, знімати побої, не боятися, що скажуть люди.

Маємо сотні випадків нового шлюбу, нової дитини, нової роботи. 

Дівчата кар’єри почали будувати: виробляти кондитерку, відкрили квіткову крамницю, шиють, мотають, валяють, продають через Instagram. Є випадки, коли дівчата познайомилася в шелтері, об’єнали зусилля і відкрили магазин випічки, наприклад.

Підписуйтесь на LIGA.Life в Facebook: тільки корисна інформація для українських родин

Цьогоріч шелтери заповнюються швидше, ніж у попередні роки. Бачимо, що збільшилася кількість дзвінків про домашнє насильство. 

Влада каже, що це збільшення випадків. Але я думаю, що це збільшення не насильства, а віри. Жінки починають вірити, що їм можуть допомогти, бо ми постійно говоримо про домашнє насильство.

Мені не поворухнеться язик сказати, що в нас хороша система. У нас попа. Але не безпросвітна.

Є закон, і при правильній боротьбі можна добитися того, що насильника покарають. 

Були дівчата, які втікали з родин через насильство, ховалися на вулицях. Поліція їх підбирала і з людських емоцій привозила до притулків. Тому дуже багато залежить від людського фактору. 

І ще дуже багато залежить від самих жінок, які не пишуть заяв, бо не вірять ні поліції, ні тому, що їм можуть допомогти. 

Тому ідеально, якщо місто допомагає покроково і в шелтері жінка отримає юридичну консультацію. Бачила таке у Львові і на Сході, де багато дівчат переховуються від чоловіків, які повернулися з АТО і в яких страшний ПТРС. 

Боротьба з домашнім насильством – у руках місцевої влади

 

З 2020 року всі шелтери перейшли у розпорядження міських рад. У нас – децентралізація.

У вересні з’явився указ Президента, що на всіх рівнях влади проблема домашнього насильства має стояти в ряду з основними соціальними проблемами. 

Я їздила містами і бачила передвиборчу гонку, голова йшла обертом від кількості облич на білбордах. Усміхнені обиччя обіцяли щось нове, але ніхто не казав про домашнє насильство, що не вистачає притулку для постраждалих.

Тоді я увімкнула камеру і записала звернення. Зараз новообрані політики на місцях всядуться по свої кріслах і почнуть планувати роботу. 

Підписуйтесь на LIGA.Life в Telegram: тільки корисна інформація для українських родин

Тому тепер, коли вже не треба доводити, що проблема домашнього насильства існує, буду переформатовувати свою роботу, щоб працювати саме з містами. Буду спонукати їх не ховати цю тему в глухий кут, звідки ми її роками діставали.

Маю прекрасні приклади існуючих шелтерів, об’їхала всі притулки в Україні. 

Знаю, яким має бути ідеальний алгоритм роботи. Це об’єднана праця усіх департаментів соціальної безпеки: поліції, соцслужб з мобільними бригадами, а також кошти, які виділяє місто, щоб все вищезазначене працювало, включаючи притулки. 

Шелтер зазвичай – будівля, яку надає місто. Вона може бути муніципальна – старенькі садочки чи школи, виведені з експлуатації, наприклад. Там роблять простий ремонт. Усі притулки витглядають як тризірковий чистий хостел.

І далі вже з жінками працюють фахівці. Це не про великі гроші, а про систему праці. Бачила її у Харкові, Кривому Розі, Вінниці. 

Я б на місті мерів створювала департамент соціальної роботи – контролюючий орган при мерії. Він має займатися тим, що "подружить" усіх – поліцію, соцслужби, медичну сферу. Бо щоб жінка зі своєї квартири, де зазнала насильства, і потім потрапила в притулок, це ціла купа служб.

Підписуйтесь на LIGA.Life в Instagram: тільки корисна інформація для українських родин

Поліція не може просто взяти жінку і привезти в притулок. Перед тим має бути медобстеження. У Дніпрі, наприклад міськрада домовилася з лікарнею, і там 24/7 будь-яку жінку може оглянути лікар, щоб її допустили до притулку. 

Соцслужби теж має контролювати місто. Наприклад, жінка не пише заяву на кривдника і поліція безпомічна. Тоді соцслужба може приходити до них додому щодня чи кожні 2-3 дні, щоб жінка таки осміліла написати заяву.

Наразі нереально, щоб шелтери були у кожній ОТГ, але надзвичайно потрібно, аби сховок був хоча б у кожному місті.