Сім'я | Правила батьківства Валерії Безлєпкіної: мами 4 дітей, організаторки підліткового "табору"

Розповідає Валерія Безлєпкіна, копірайтерка, мама чотирьох дітей. Проживає з родиною у Туреччині. 

Четверо дітей навчаються вдома, а також по кілька місяців у них гостюють підлітки з України – діти друзів, знайомих, чи інші охочі, з якими вони подорожують країною, займаються спортом і багато спілкуються.

Батьки і діти

Я була єдиною дитиною в сім'ї, багато часу проводила на самоті, батьки визначали, чим мені займатися, без урахування моїх бажань. 

Наприклад, я  вісім років відвідувала музичну школу, а хотіла займатися спортом. Вже у 12 років батьки вважали мене дорослою. З моїми дітьми все навпаки. 

У нас багато спільних справ і захоплень, я намагаюся підтримувати інтереси дитини (наскільки  можу робити це), приділяю багато уваги розвитку в дітях самостійності, але даю їм можливість бути дітьми, а не дорослими.

У мене немає графіку, де було би розписано – цю годину проводжу з дітьми, тут готую обід, а в ці години – працюю. Я вже 15 років працюю віддалено, вдома. 

Діти також навчаються вдома. У мене немає певного часу, виокремленого для роботи. Буває, що вона займає декілька годин,  а буває, що і  набагато більше.

Більшу частину завдань намагаюся виконувати одночасно з чимось ще, фоном.

Про поділ батьківських обов’язків

У нас немає суворих сімейних правил. Намагаємося про все домовлятися. Також немає поділу обов’язків з чоловіком. 

Оскільки діти навчаються вдома, ділимо з чоловіком деякі шкільні предмети. Чоловік викладає молодшим дітям математику та англійську, а я – українську,  російську та природознавство. 

В іншому ми взаємозамінні. Наприклад, приготування їжі та інших домашніх справ – це ми з чоловіком робимо досить швидко й одночасно з іншими справами, адже ніщо не заважає, наприклад, одночасно пояснювати урок і готувати рагу.

З дорослішанням кордони стають більш м'якими й поступово нівелюються в нашій сім'ї.  

Якщо у родині або за її межами виникають конфліктні ситуації, намагаємося вирішити все бесідами. Багато розмовляємо і всі разом, і окремо з кожною дитиною. Обговорюємо багато ситуацій – приклади беремо як в навколишньому житті, так і в кіно, яке разом дивимося. 

Намагаюся навчити дітей визначати й фіксувати свої емоції та, за можливості, ними керувати.

Щодо гаджетів, комп'ютерні ігри у нас допускаються тільки у неділю, в інші дні я прошу старших дітей не захоплюватися телефонами (втім,  вони не мають на це часу), а у менших гаджетів у вільному доступі немає.

Про табу у батьківстві

Що старшою стаю, то рідше використовую слово "ніколи".

У нашій родині немає покарань, ми навчилися знаходити з дітьми спільну мову і домовлятися. Я йду на компроміси будь-якого рівня. 

Коли стає складно, я згадую себе в підлітковому віці. Це дуже допомагає не ставати снобом або ханжею стосовно дітей.

Я не вчилася бути мамою, не читала книг про батьківство. Вважаю, що дитина не повинна розвиватися за графіками якихось книг. 

У мене четверо дітей, і всі вони різні – емоційно і фізично. Навряд чи якісь ведучі курсів можуть знати про них більше, ніж ми з чоловіком. Я намагаюся бути уважною до дітей, поважати їх і вчу  з увагою ставитися до мене та інших людей. 

Про освіту і розвиток

У дітей багато різноманітних занять, чимось вони займаються довго, якісь курси  швидко закінчуються і змінюються іншими. 

Вони займалися футболом, карате, тхеквондо, дзюдо, баскетболом, шахами. Зараз двоє займаються плаванням, середній професійно займається тріатлоном. Хтось малює, хтось програмує, займається 3D-моделюванням, розв'язує олімпіадні задачі з фізики, відвідує групи з психології.

У нас є бібліотека та величезна колекція настільних ігор, тому діти ніколи не нудьгують.

Займаюся освітою дітей вдома уже 10 років, з першого класу старшого сина. У молодшій школі ми з чоловіком викладаємо дітям усі предмети, в середній – частину дисциплін опановують з обраними нами вчителями (дистанційно), а частину діти вивчають самі. Якщо щось дається нелегко – запитують у нас. 

У старшій школі допомагаю за запитом, контролюю зовсім небагато.

Наші діти навчаються вдома, тому що ми з чоловіком вважаємо, що так більш продуктивно для нашої сім'ї. Атестацію проходять раз на семестр в українській дистанційній школі за звичайною шкільною програмою. Додатково покращують знання на різноманітних курсах, поглиблено вивчаючи то одні, то інші предмети.

Власне "я" у батьківстві

У мене ніколи не виникало відчуття, що я втрачаю себе у батьківстві. Мені подобається моє життя і те, чим займаюся. Люблю свою роботу, місце, де ми живемо – це Анталія, Туреччина. 

Ми багато їздимо по країні, милуємося красою природи й вивчаємо античні міста. Я займаюся бігом і фітнесом, мрію навчитися добре плавати, поглядаю в бік боксу. У житті стільки цікавого, і мені подобається, що багато що з цього я пізнаю разом з дітьми, щось удвох з чоловіком або з друзями, а бігаю, наприклад, сама.

Ми живемо біля моря, і спочатку до нас приїжджали в гості мої хрещеники, потім деякі діти друзів, а потім все це спонтанно переросло в якийсь проєкт. Ми називаємо це "табором", але насправді до нас просто приїжджають підлітки від 12 до 17 років і гостюють по кілька місяців. 

Влітку це вісім осіб плюс наші діти (більше немає спальних місць). 

В інші сезони не так багато гостей. Ми разом плаваємо у морі, займаємося спортом, багато спілкуємося, граємо в настілки, ходимо пішки або їздимо на велосипедах. 

За можливості намагаємося показати дітям красу нашої місцевості, вивчаємо пам'ятки та подорожуємо. Проєкт некомерційний, нам просто подобається проводити час з підлітками, а їм, схоже, подобається у нас гостювати.

Я хотіла би, щоб мої діти виросли великодушними та сильними людьми. Ціную в людях щедрість, щирість і доброту. Не втомлююся повторювати, що важливо розвивати своє тіло, інтелект, силу волі та емоційність. Трудитися повинні і душа, і тіло. Іншим батькам побажала би робити те, що любите і жити там, де вам добре.

Яна Міланова

журналістка LIGA.Life