Не кажіть цього – зробите гірше: як коректно співчувати людині через смерть її близьких

Лише за офіційними даними ООН, внаслідок російських атак загинуло понад 4700 цивільних, втрати серед ЗСУ не оприлюднюють, та й люди досі помирають не лише через війну – є хвороби, аварії тощо. Чого не варто казати тим, хто переживає втрату, пояснює LIGA.Life психологиня Наталія Пашко, яка веде групи підтримки для людей у скорботі.

Що зробить тільки гірше

Людей, які когось втратили, об'єднує стан вразливості, розгубленості, страху, як на це зреагують інші й одночасно велика потреба бути підтриманими, пояснює психологиня.

Вони підтримують уникання – коли людина замість того, щоб пережити процес горювання, витісняє свої почуття. Що довше людина житиме в ілюзії, що нічого не відбувалося, то складнішими для неї будуть наслідки непережитої втрати. А це – депресія, тривожність і погіршення самопочуття.

Під час війни у людини може бути відстрочена реакція на втрату через неможливість провести ритуали поховання. Коли йдеться про смерть військових, запереченню дійсності сприяє таке звичне для нас висловлення "Герої не вмирають". Тож навіть з ним Наталя радить бути обережними.

"Герої не вмирають – це як неможливість співвіднестися до втрати і проживати її. Це не означає, що процес горювання за військовим не буде відбуватися, тому що "Герої не вмирають". Але важливо не робити оцінок, власних зауважень, коментарів щодо того, як людина прожила або мала прожити життя".

Те саме стосується фраз "як шкода, він був таким молодим, йому би ще жити й жити!",  "добре, що він / вона встигли стати татом / мамою, то вам не так страшно". Сказані ніби з найкращих намірів, вони можуть злити, дратувати близьких померлого, а не заспокоювати. 

"Ой, ти знаєш, а в мене таке було…" – така "підтримка" теж не допоможе. Кожна людина переживає скорботу індивідуально. Тому не варто нав’язувати свій досвід іншим. Це може навпаки дезорієнтувати.

Дев’ять днів, сорок днів, рік – в українській культурі існують часові терміни, коли нібито людині має стати легше. Але час не лікує. Лікують стосунки, підтримка, дозвіл на проживання та звернення за допомогою за потребою.

"Коли працюєш з людьми, які втратили когось, вони кажуть: "Він мене більше не обійме, я з ним більше не поговорю". Скорбота – це більше реакція не на сам факт смерті, а на втрату прив’язаності, можливості взаємодії. Тобто людина раниться через втрату стосунків, і зцілюється через них", – пояснює Наталія Пашко.

Ось чому така важлива підтримка інших. "Всі бояться говорити про втрату, бо в нас немає культури говорити про це. Люди не знають, як підтримувати, як реагувати, ніяковіють через це", – каже Пашко  Від того, наскільки людину правильно підтримають, залежить, як швидко вона оговтається від пережитого і якими будуть для неї наслідки цього досвіду.

Горювання як процес

У перші дні, тижні після смерті близької людини будь-які реакції є нормальними. 

"Інколи говорять: "Здається, я божеволію, зі мною щось не так – всі сидять плачуть, а в мене щось по-іншому", – розповідає Пашко. А після консультацій їй кажуть: "Слава Богу, я розумію, що зі мною все нормально".

Наш організм переживає потужний стрес і його прояви можуть бути різними.

"Це не завжди тільки про почуття смутку, злості. Інколи люди переживають полегшення, якщо, наприклад, людина довго хворіла. І вони потім соромляться своїх почуттів, бо ніби вони якісь не такі. 

До трьох місяців запускаються звичні, природні реакції на горювання. Вони проявляються в емоціях. Наталія пояснює – в цей період важливо стежити за наявністю двох процесів, пов'язаних з переживанням втрати: 

• процес, пов’язаний безпосередньо з втратою. Сум за померлим, думки про нього, емоційні стани;
• процес прийняття тих змін, які ця втрата привнесла. Він спрямований на відновлення. Це повернення до функціонування – ходити на роботу, готувати їжу, відкривати для себе щось нове".

Це модель дуального процесу проживання горювання (Duel process model. Stroebe & Schut, 1991, 2007). За цією моделлю, обидва процеси мають важливе значення для подолання почуття горя.

Ознаками ускладнення є те,  коли людина фіксується тільки на одному з цих процесів. Або поринає у діяльність і заперечує "ні, цього не сталося", або навпаки занадто фіксується на втраті й тільки про це і говорить і відмовляється від будь-якої іншої діяльності. 

У нормі – людина має навчитися перемикатися з одного процесу на інший. Тобто переживати емоції, пов’язані з втратою, але водночас пристосовуватись і звикати до свого нового життя.

"От може бути таке: ви стоїте на кухні, готуєте їсти, а потім раз! Якась пісня, запах, улюблена чашка людини, якої не стало, спогад – і ви раптово знову починаєте горювати. Спрацював тригер. Це нормально. Люди, які поруч, реагуючи правильно на подібне, можуть допомогти навчитися перемикатися на інший процес, і таким чином  допомогти швидше відновитися після втрати", – пояснює психологиня.

Як реагувати на траур і підтримати людину в скорботі

• Запитайте себе – наскільки ви зараз емоційно готові вислухати? Не готові – не зобов’язані це робити. Ви самі визначаєте для себе межі – наскільки можете допомогти.

• Висловіть співчуття -  нехай і в, здавалося б, банальній формі: "Прийми співчуття". Це важливо, тому що так ви даєте людині сигнал: я знаю, що сталося, у твоєму житті відбулися непоправні зміни. Висловлюйте не оцінку, а вдячність. Замість обговорювати, яке людина прожила життя – щиро подякуйте, пригадавши спільні спогади. Або якщо мова йде про загиблих героїв, можна сказати "я завдячую твоєму сину/брату/чоловіку, що він захищав нас, мені прикро, що так сталося". 

• Підтримайте прояв емоцій – навіть фрази на кшталт "Плакати це нормально", "Я помічаю, що в тебе стан розгубленості, це все окей" допоможуть людині прийти до тями.

• Поділіться своїм досвідом, якщо ви до цього готові, але не нав’язуйте свій сценарій. Ви можете сказати: так, я теж втратила близьку людину, але не уявляю, як тобі зараз, як ти це переживаєш. Так ви даєте можливість людині поділитися своєю історією. Це не впихає її в якісь рамки.

• Допоможіть буквально – якщо можете допомогти людині у робочих питаннях або побутових – це буде доречно. Просто Запитайте: "Що я можу зараз для тебе зробити?".

Юлія Дунаєвська, для LIGA.Life