RU
Поради

Огляд | Самі в місті. Чому дітям корисно гуляти самостійно та як їх навчити оминати небезпеки

8 хвилин
 - Фото
Колаж Дарина Дмитренко / LIGA.net
30.08.2022, 07:00

Як підготувати дітей до самостійного пересування містом і вберегти від потенційних загроз там – поради від психологів, ДСНС, поліції

1 вересня для українських дітей стартує новий навчальний рік у воєнних реаліях. Якщо, скажімо, у прифронтовому Миколаєві освітній процес відбуватиметься онлайн, то у Києві, в Чернівцях чи у Львові школи частково відчинять двері для учнів. До звичних батьківських страхів додадуться ще й переживання за малечу під час повітряних тривог.

Львівський Музей Міста за підтримки ЗМІН.Фундації запустив проєкт "Йди погуляй", де психологи, дослідники дитинства та правоохоронці пояснювали, як підготувати дітлахів до потенційних загроз під час мандрівок великим містом. Для LIGA.Life проєкт зробив конспект порад експертів, які допоможуть батькам підготувати дитину до самостійного пересування великим містом.

У чому користь самостійних прогулянок містом

Самостійні прогулянки впливають на дитячу впевненість, пояснює дослідниця дитинства з ГО "Географії дитинства" Юлія Соболь. Вона розповідає, що "вільне плавання" містом змушує дітей ухвалювати безліч дрібних рішень: 

  • о котрій годині вийти;

  • яку куртку одягнути;

  • чи прихопити з собою шапку;

  • в який трамвай сісти; 

  • коли оплатити проїзд. 

Усе це вчить брати на себе відповідальність. А відтак — почуватися впевненіше. Якщо ж батьки постійно супроводжують дитину у громадському транспорті чи підвозять автівкою, вони позбавляють її цієї свободи і можливостей здобути нові навички.

Психотерапевтка центру здоров'я і розвитку "Коло сім'ї" Христина Гринчишин каже: "Кожен дорослий легко згадає, коли вперше поїхав сам чи з друзями на морозиво. Ми відчували себе дуже дорослими. І згодом, коли, наприклад, нам треба було поїхати на співбесіду в інший кінець міста, ми вже знали, як це робити".

Юлія Соболь одним із корисних факторів розвитку дитини називає фланерство. Тобто вештання вулицями, коли гуляєш без обмежень по часу, без певної мети. А просто споглядаєш місто, себе у ньому, взаємодієш із випадковими об'єктами і людьми, які трапляються на шляху. 

Христина Гринчишин пояснює: "Ми все рідше взаємодіємо зі своїм містом без певної мети. Менше спілкуємося зі сусідами. Сила спільноти слабшає". Тому варто дати своїм синам і донькам можливість пізнати себе у місті, розвинути просторову орієнтацію.

Як змінився вік, коли діти починають досліджувати простір поза домом 

"Моє дитинство припало на 90-ті. І тоді нашим завданням було просто вижити, — з іронічною посмішкою згадує керівниця Центру гідності дитини УКУ Христина Шабат. — Ми гасали по закинутих довгобудах, бавилися іржавою арматурою. І нікому в голову не спадала думка: чи є в дитини щеплення від правця. Якщо ж ти на велосипеді повернув на небезпечну вулицю, то можна було вибратися звідти вже без двоколісного". 

У 90-х роках українці масово переїжджали з села в місто. Христина припускає, що у нових умовах вони зберегли старі моделі поведінки.

У сільській місцевості люди зазвичай добре знайомі зі всіма сусідами, територія доволі обмежена, трафік транспорту не надто активний. Тож дітей відпускають самостійно гуляти вже у віці 3-4 років. 

Переїхавши у місто, дорослі спершу зберігали таку тенденцію. Однак ситуація змінилася. Батьки наважуються відпустити малечу погуляти біля дому щонайменше у віці 6-7 років. Самостійно ж пересуватися містом дозволяють з 10-12 років.

Юлія Соболь каже: "Це притаманна риса пострадянського суспільства — шукати якомога більше можливостей для своїх дітей. Ми вкладаємо в них багато грошового і часового ресурсу. І перевантажуємо їх цим. У багатьох країнах є такий підхід, що позакласні заняття мають бути в радіусі пішої доступності дитини. А у нас це працює так: ми обираємо найкращі заняття для дитини і возимо її туди". 

Інспекторка патрульної поліції Марія Гримак підкреслює: "За Законом України "Про охорону дитинства",

дитина віком до 10 років не має права перебувати на вулиці без супроводу дорослого

Від 10 до 16 років може перебувати, але із 6 години ранку до 10 години вечора".

Як підготувати дитину до першої самостійної прогулянки

1. Переконайтеся, що дитина морально готова до подорожі. 

Якщо помічаєте страх або дитина відверто про це каже, мандрівку слід перенести. Однак продовжувати тренуватися. Христина Гринчишин пояснює:

"Єдиний спосіб подолати страх  —  зіштовхуватися з ним. Але в дозованих порціях".

"Тобто, щоби подолати страх павуків або собак, ми не будемо давати дитині погладити величезного собаку. Але будемо починати з картинок або з відео маленьких цуциків". 

2. Відправляйте малечу "у вільний заплив" поступово. 

Розпочати можна із походу по молоко чи хліб у магазин у вашому дворі. Далі —  прогулянка рідним кварталом. Тоді — поїздка в інший район міста у спортивну секцію чи на морозиво з друзями.

Якщо ж вам відпустити дитину саму на вулицю заважає не побоювання сина чи доньки, а власний страх, то психологиня радить озвучити і прийняти цю тривогу. Визначити мотивацію для себе: яка користь буде із цих мандрівок для дитини. Важливо не "заразити" малечу своєю тривогою. Спокійні батьки —  спокійні діти.  

Для більшої певності кілька разів здолайте маршрут разом.

3. Розкажіть дитині про альтернативні способи добирання. 

Наприклад, що робити, коли потрібний трамвай не приїхав або зламався на півдорозі.

4. Проговоріть небезпеки, з якими може зіштовхнутися ваша дитина, і способи їхнього вирішення. 

Але не перенавантажуйте дитячий мозок зайвою інформацією. Гринчишин радить: "Говоріть лише про ті небезпеки, які є найбільш реалістичними у вашому середовищі. Наприклад, якщо ви живете поруч зі складним перехрестям, то це реальна загроза, з якою ви зіштовхуєтеся щодня. Тож про неї варто говорити. Але якщо ймовірність ризикованої ситуації 1%, то не вартує переповнювати мозок дитини всіма небезпеками на світі. Бо вона буде з ними стикатися поступово. І вже тоді запитувати вас". 

5. Чітко обговоріть алгоритм дій на випадку, якщо дитина загубиться. 

Перший крок — зателефонувати батькам, які зорієнтують на місцевості та підкажуть, що робити далі. Якщо вони не беруть слухавку, можна скористатися навігатором. 

6. Про всяк випадок, нехай ваш син/донька напам'ять завчать номер когось із рідних. 

Якщо гаджет розрядиться, вони зможуть попросити когось із перехожих перетелефонувати вам. Однак звертатися варто не до першого, хто потрапив на очі. 

Краще підійти до людини у формі: поліцейського, рятувальника, охоронця в магазині, провізора в аптеці тощо.

Щоби перестрахуватися, напишіть свій телефон на звичайному листку паперу і покладіть дитині у кишеню верхнього одягу. Звучить несучасно? Але не буде зайвим, якщо дитина через стрес забуде потрібний номер.

Як підготувати дитину до самостійної поїздки громадським транспортом

Спершу здолайте дорогу разом із дитиною. Детально поясніть, де чекати потрібну маршрутку. Чи існує альтернатива, якщо саме цей номер автобуса не приїде. Де і коли оплачувати проїзд, скільки це коштує. Де виходити. І що робити, якщо пропустив/ла зупинку.

Далі можете проїхатися з дитиною "як тінь". Він/вона повинні самостійно ухвалювати кожне рішення під час подорожі. А ви лише спостерігаєте і страхуєте.

Ну а далі можете відпускати мандрівника у "вільне плавання". Але коли дістанеться пункту призначення, хай обов'язково вам зателефонує.

Навчіть дитину користуватися віртуальними помічниками: програмами, які відстежують рух транспорту, Google-картами тощо. 

Детально обговоріть, що робити, якщо малеча загубиться — трамвай змінив маршрут, зламався чи автобус не зупинився у знайомому місці. Насамперед вкладіть у голову дитини, що це звичайна ситуація, а не кінець світу. Головне — не панікувати, а діяти за правилами, які ви разом встановили.

Як діяти, якщо на вулиці дитину заскочила повітряна тривога

Якщо повітряна тривога пролунала під час уроків, вчитель супроводжує клас до заздалегідь підготовленого укриття із запасом їжі, води та облаштованим туалетом. 

А якщо сирена заскочила дитину дорогою додому чи на гурток? Речник ДСНС у Львівській області Віталій Туровцев радить  навчити дітей кількох непорушних правил.

  1. Чуєте сирену — прямуєте в бомбосховище. Укриття в ідеалі мають бути промаркованими. Також захисні споруди можна відшукати за допомогою онлайн-карт.

  2. Якщо бомбосховища поблизу нема або ж воно зачинене, дитина може звернутися у найближчий офіс чи магазин. І попросити там заховатися за правилом "двох стін".

  3. Якщо лунає сигнал тривоги, а дитина перебуває на відкритому просторі (у лісі, в парку чи в полі на околиці міста), їй варто знайти заглиблення і якомога сильніше притиснутися до землі. "Дія уламків така, що вони розлітаються вверх, а не летять по землі", — пояснює Туровцев.

Як дитині спілкуватися із незнайомцями на вулиці

Більшість із опитаних командою львівського Музею Міста дітлахів вважають, що лиходії виглядають приблизно однаково: темний одяг, похмуре обличчя, загрозлива міміка. Поясніть малечі, що насправді люди зі злими намірами можуть мати привабливу зовнішність. Тож судити з одягу чи обличчя не варто.

Дитину має насторожити, якщо незнайомий дорослий запитує у неї, наприклад, як знайти певну вулицю чи зупинку. Таку інформацію можна легко знайти за допомогою смартфона.

Інспекторка патрульної поліції Марія Гримак наголошує: "Дорослі мають спілкуватися з дорослими, діти — з дітьми.

Це ненормально і нелогічно, коли незнайомий дорослий підходить до малечі і просить про допомогу.

Навіть якщо це, скажімо, людина у поліцейській формі".

Проте пам'ятайте, що викрадачі дітей часто діють в тандемі з іншими неповнолітніми, щоби приспати пильність потерпілого.

Якщо малеча все ж потрапила у небезпеку, в ідеалі їй слід негайно зателефонувати 102. Якщо не вдається, поліцейські радять гучно кричати: "Це не мій тато/мама", "Мене викрадають!", "Допоможіть!". Робити це треба чітко, розбірливо, без плачу. Щоби перехожі почули і зрозуміли, що цій дитині потрібна допомога.

Навчіть сина/доньку оберігати свої кордони. Але не перенавантажуйте ще не зміцнілу нервову систему надмірними пересторогами.

Шабат наголошує:

"Завдання батьків — не показати дитині, що світ небезпечний і всіх треба боятися. А пояснити, що в неї є свої межі і їх треба вміти ставити".

Тобто, додає експертка, у маленькому віці ми говоримо про елементарні речі: це є твоє тіло, ніхто не має права його торкатися. А не "весь світ небезпечний, тебе згвалтують за першим поворотом". 

Головне, пам'ятайте: найдієвішим є власний приклад. А правила мають бути непорушними. Йти в укриття слід під час кожної повітряної тривоги. А ременем безпеки користуватися під час кожної поїздки автомобілем. Винятків бути не може. Лише так безпекові алгоритми будуть працювати і оберігати життя та здоров'я ваших дітей.

Марічка Кулачковська, для LIGA.Life

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter.

Коментарі

Останні новини