Як говорити з дітьми про РФ і росіян? 6 порад батькам від психологині Катерини Гольцберг

Як пояснити дитині, чим є Росія? А росіяни? А якщо там живе родич, він – ворог? А якщо там мама / тато / бабуся на заробітках роками, як бути? 

В Україні восьмий рік триває гібридна війна з Росією, гібридна настільки, що українські діти та підлітки спокійно спілкуються з однолітками в Росії в комп'ютерних онлайн-іграх, наприклад. 

Паралельно з цим, між дітьми можуть відбуватися конфлікти та навіть бійки через поляризацію поглядів. Бо комусь батьки сказали, що Росія і росіяни – суцільне зло, а в когось батьки мають у РФ друзів і близьких. Ще в частині сімей з дітьми намагаються цю тему взагалі не чіпати. 

А дарма, переконує дитяча і сімейна психологиня Катерина Гольцберг: "Важливо обговорювати з дітьми, що відбувається. Не можемо не говорити, з огляду на спілкування наших дітей і на те, скільки поруч з нами постраждалих від війни, сімей загиблих". 

Чи варто батькам ініціювати розмови, ким для нас є Росія?

Якщо наративи вже цікавлять дитину, батьки обов’язково мають з нею про це поговорити, зауважує Гольцберг. Якщо дитина інтересу поки не виявляє, важливо не налякати: "Але поговорити радила б також, щоб дитина могла спиратися на ваш досвід і на вашу правду. Адже розмови про Росію зараз ведуть всюди". 

З дітьми віком від восьми років, які можуть усвідомлено задавати батькам зустрічні запитання, психологиня радить у цих розмовах фокусуватися на історичному контексті. 

"Починати, наприклад, з Київської Русі, як вона зародилася, що Київ виник раніше за Москву. Говорити про засади формування радянської держави, про репресії", – розповідає Гольцберг. 

Пояснювати, як і чому Україна опинилася в такій ситуації, що цьому передувало. Розповідати, що саме засади радянської держави були такими, що все підпорядковувалося центру в Москві. Це була навмисна, штучно створена ситуація, щоб легше було керувати радянськими республіками. Попри те, що минуло 30 років після розпаду СРСР, це досі має певні наслідки для нас, пояснює психологиня.

Розмовляючи з дітьми меншого віку, важливо все спрощувати: "З цим можуть допомогти казки, фольклор. Можна вигадати історію з повчальним кінцем, щоб допомогти дитині зробити висновок".

Гольцберг звертає увагу, що про Голодомор, його вплив на сьогодення та відповідальність Росії вже говорять. Втім, за словами психологині, на шкільних уроках історії багато історичних подій досі вивчають, не аналізуючи їхній вплив на сучасну картину світу: "Але коли діти читають, наприклад, "Тигролови" про родину Сірків в Тайзі, варто пояснювати, чому так сталося". 

У розмовах з дітьми про сучасну Росію також важливо згадувати джерела, підкреслює вона.

Якщо дитина запитує: "Росія – ворог, значить, всі росіяни – вороги?" – пояснювати дитині, що не маємо узагальнювати. Кожну людину розглядаємо окремо крізь призму її поглядів і переконань.  

"Немає такої формули: всі росіяни – вороги, тому що Росія – ворог. Росія, як держава на даний час для нас, українців, дійсно є ворогом. Але не всі росіяни підтримують цю ворожість, не всі можуть мати сили для спротиву всередині держави. Зараз ми ж розуміємо, що фашист і німець – не одне і те саме. Але колись вони дорівнювали один одному", – пояснює психологиня.

Як говорити про росіян?

Важливо добирати слова, щоб не розпалювати ксенофобію, вважає Катерина Гольцберг.

"Не казати: "Всі росіяни – погані". Бо розуміємо, що є переважна більшість, але є окремі мислячі люди, які не підтримують свою владу", – каже вона.

На думку психологині, важливо пояснювати, що добрі і погані люди є скрізь: "Моя найближча подруга взагалі з Уралу, але підтримує Україну. Знаю росіян, які співчувають Україні і на своєму рівні борються за те, щоб правда доходила до інших". 

Пояснювати також, що пропаганда щодня невпинно працює, інформаційні атаки можуть впливати на людей та заражати певною ідеєю. Як було, наприклад, з ідеєю комунізму в радянській державі. Хтось намагався розмірковувати та відсторонювався, а хтось – підтримував, розповідає Гольцберг. "Тому, можливо, маємо навіть трохи співчувати людям, яких у Росії обманюють", – міркує психологиня.

Як говорити з дітьми про мешканців окупованих територій? 

Обговорюючи з дітьми людей, які залишилися на окупованих територіях, батькам важливо насамперед визначитися з власними переконаннями, підкреслює фахівчиня. "Якщо батьки для себе ще не визначилися, вороги ці люди чи ні, краще не підіймати питання в розмові з дітьми", – наголошує вона. 

Ба більше, важливо не втратити здорового глузду в тому, як ми це пояснюємо: "Ми можемо відчувати біль за те, що там залишилися люди, які не підтримують Україну. Це може бути для нас певним маркером, що вони роблять свій вибір. Все-таки ми прагнемо миру як держава. Але маємо розуміти, що, ставлячись до людей ворожо, навряд будемо виглядати кращими  за росіян".

Гольцберг звертає увагу, що батьки можуть нав'язувати дітям свою ворожу позицію. Ба більше, іноді підлітки відчувають спротив такій позиції: "Я зустрічала підлітків, які виявляють співчуття до тих, хто залишився на окупованих територіях".

Тому, говорячи з дітьми про мешканців окупованих територій, батьки не мають жорстко засуджувати цих людей. Але можуть пояснювати дітям свою позицію та чому вони, наприклад, так не вчинили б: "Говорити, що вони в такій ситуації обрали б Україну, бо не вважають за можливе жити на своїй території під окупацією".

Психологиня також вважає, що в таких розмовах батькам не варто використовувати слово "москаль": "Це образливе слово, таке ж як хохол. Недарма навіть фейсбук за них банить. Знаю, що більшість дописувачів казатимуть "москалі – вони і є москалі". Але ми зараз кажемо про дітей. Ми, звичайно, відчуваємо розпач, злість, нам хочеться знецінити людей якимись словами. Але якщо хочемо ростити дітей в толерантному суспільстві, маємо навчитися навіть свою ненависть пояснювати адекватними словами".

Як пояснити дитині, чому сім’я має родичів у Росії?

Це питання також добре пояснювати через історичний контекст, вважає Гольцберг. Розповідати про Радянський Союз, який був великою державою, тому люди селилися не за ознакою етнічної близькості, а де була робота. "Ми не можемо переклеслити те, що було. Тому родичі можуть жити і в Росії. Це не означає, що вони – наші вороги", – каже вона.  

Найголовніше – відповісти собі на питання, чи добре мені спілкуватися з цими людьми, чи не відчуваю від них фізичну та психологічну загрозу. Після цього можемо припиняти спілкування чи ні, пояснює Гольцберг. 

"Скануємо людину на ворожість особисто до нас чи до нашої країни. Схожі погляди об'єднують людей більше, ніж родинні зв'язки", – переконана психологиня. 

Експертка наголошує: маємо право не спілкуватися з людьми, які до нас ставляться вороже. Навіть якщо це наші родичі. І про це теж можемо говорити з дітьми.

Як пояснити дитині, чому під час війни люди їдуть на заробітки в Росію?

Важливо пояснити, що не завжди можемо впливати на рішення іншої людини. Економічна ситуація в кожного своя. Ми не можемо віддати іншій людині свої гроші зі словами "не їдь". Якщо людина не хоче нас чути – це її вибір та моральні якості, розповідає Катерина Гольцберг. 

Зі свого боку, можемо схвалювати або не схвалювати її вчинок. І просто не спілкуватися з людьми, які нам неприємні. Це нормально, зауважує вона. "Люди так і роблять. Відрізають від себе навіть близьких друзів, які не поділяють їхні патріотичні погляди та їздять в Росію", – додає психологиня.

Якщо дорослі припинили спілкування з таким родичем чи знайомим, важливо не приховувати від дитини, чому так сталося, і не обманювати. Гольцберг підтримує чесні розмови з дітьми. 

"Все, що приховуємо від дітей, обернеться розчаруванням для нас самих. Діти не довірятимуть нам, адже вважатимуть, що можемо їх обманювати й у чомусь більшому", – пояснює вона. 

Якщо дитина під впливом інтернет-фейків почала повторювати пропагандистський наратив "ми же браття"? 

Психологиня радить щоразу, коли у дитини виникає це запитання, спокійно та наполегливо пояснювати: "Ми не браття, але всі ми – люди. Маємо поважати один одного, кордони країн один одного та вибір один одного". 

Дітям важливо щоразу нагадувати, що говорити можна що завгодно. Але моральні якості людини звіряємо тільки за її діями. "Якщо людина говорить одне, а потім приходить до нас зі зброєю – ось це найважливіше. Маємо не втрачати пильність, не вірити словам, а оцінювати вчинки", – каже вона. 

Психологиня нагадує, що інтернет – це джерело багатьох неприємних фейків. Тому потрібен "батьківський контроль" (запобіжник не тільки проти російської пропаганди). Але найважливіше – з малечку навчати дитину інформаційної гігієни. 

Батькам важливо для початку обговорювати з дитиною кожну побачену нею інформацію. Щоб дитина вчилася самостійно розпізнавати інформаційне сміття. "Адже ми не можемо вберегти дитину, якщо весь час за нею стежимо. Але можемо вберегти, якщо навчили бути обережною та повідомляти нам, коли натрапить на щось небезпечне чи шкідливе", – пояснює Гольцберг.

Якщо ваша дитина у розпачі, бо її найкращий друг не вважає РФ ворогом, варто насамперед, допомогти дитині з'ясувати, на чому ґрунтується їхня дружба, зауважує психологиня. 

"Не слід ототожнювати друга і Росію. Якщо дружба ґрунтується на чомусь хорошому та доброму, можемо її продовжити. Якщо у нас є ключові суперечки, можливо, не варто цього робити", – додає вона.

Важливо пам'ятати про інфогігієну для всієї родини. Влаштовувати інформаційний детокс, оминаючи телевізійні шоу чи ютуб-канали, які поширюють фейки. Дивитися новини вибірково та обирати надійні джерела інформації, яким можна довіряти. 

"Не можу радити не дивитися новини при дітях, бо все одно все почують та про все дізнаються (в школі хтось повідомить тощо). Втім, важливо обговорювати побачене: "Чують, наприклад, діти про обстріл. Ми маємо пояснити, що відбулося, де правдива інформація, а де домисли та "переспіви", – розповідає психологиня.

Краще обговорювати, ніж забороняти слухати, переконана Катерина Гольцберг.

Підписуйтесь на LIGA.Tech у Facebook: головні новини про технології