Що одягали українці на Різдво 100 років тому: багатошаровість, унісекс, ресайкл — фото

Традиційний український одяг, особливо святковий, був не лише засобом вираження смаку чи статусу, а й важливим елементом культурної ідентичності. Капсульний гардероб, багатошаровість, унісекс, ресайкл – сучасні тренди, які українці використовували у своїх нарядах ще століття тому.

Багатошаровість і символіка: яким був святковий гардероб українців на Різдво

Популярна інфлюенсерка Людмила Луцук (lyudashollywooda) у своєму Instagram зазначає, що святковий одяг українців XIX століття був не лише способом продемонструвати рівень добробуту, а й знаком приналежності до громади.

— Кожен елемент святкового вбрання мав символічне значення. У той час 88% українського населення вдягалося у традиційні наряди. Принцип народного вбрання полягав у багатошаровості, коли кожен шар частково відкривав попередній, — говорить блогерка Людмила Луцук.

Сорочка – це основа. Її мали всі, навіть найменші діти. За словами Людмили Луцук, традиційна сорочка була довгою, з особливим кроєм та орнаментами, що мали оберегову функцію.

Другим елементом був пояс, його виготовляли з вовни, шовку чи бавовни, інколи додаючи металеві нитки. Чоловічі пояси могли бути зі шкіри, але гуцули носили й такі.

Плечовий одяг, як-от камізельки, жилетки, кептарі, керсетки могли бути як жіночими, так і чоловічими. Їх шили з домотканого полотна або купованих тканин.

Жінка могла мати кілька буденних і святкових сорочок, плахту, спідниці, які гармонійно поєднувалися між собою.

— Все було настільки продумано, що кожен регіон, кожне селище мало свою колірну гаму, свої традиції та, найголовніше, свою техніку вишивання. Тобто, звертаючи увагу на те, як вдягнені жінка або чоловік, люди розрізняли, з якого вони регіону чи селища, — додає інфлюенсерка Людмила Луцук.

Найдорожчим елементом був кожух. Його шили зі шкіри й обробляли хутром. Коли кожух втрачав свій колір, його фарбували настоянкою з кори дуба або іншими травами, продовжуючи термін служби. На Різдво кожух одягали хутром назовні, що робило його більш святковим.

— Українська культура завжди залишалася екологічною, оскільки використовували лише місцеві матеріали. Дуже важливо пам'ятати традиції наших предків і насамперед пам'ятайте, що мода циклічна і вже тоді українське суспільство одягалося красиво, — підкреслила Людмила Луцук.

Святкове вбрання у творі Миколи Гоголя "Ніч перед Різдвом"

Настав ранок. Уся церква ще до схід сонця була повна людей. Літні жінки у білих намітках, у білих сукняних свитках, побожно хрестились біля самого входу церковного. Дворянки в зелених і жовтих кофтах, а деякі навіть у синіх кунтушах із золотими позаду вусиками, стояли поперед них. Дівчата, у яких на головах намотана була ціла крамниця стрічок, а на шиї намиста, хрестів та дукачів, намагалися протовпитися ще ближче до іконостасу. Та попереду всіх стояли дворяни і прості селяни з вусами, з чубами, з товстими в’язами і щойно виголеними підборіддями, здебільшого все в кобеняках, з-під яких виставлялася біла, а в декого й синя свитка. На всіх обличчях, куди не поглянь, видно було свято, — М.Гоголь "Ніч перед Різдвом", переклад М. Рильський.

Відома етнографка Оксана Косміна, яка 40 років вивчає українську матеріальну культуру та історію національного костюма, зазначає у коментарі для Liga.Life, що у творах Миколи Гоголя часто підкреслювалася роль святкового одягу у створенні атмосфери Різдва.

— На Різдво люди одягали найкраще. Це були святкові сорочки, пояси, жилетки, кожухи. Особливу увагу приділяли головним уборам — молоді дівчата зав’язували стрічки чи одягали барвисті хустки, а заміжні жінки — очіпки. Чоловіки вдягали святкові свити, широкі червоні пояси й високі чоботи. Саме таке вбрання, на думку Гоголя, відображало колорит української культури та створювало святкову, урочисту атмосферу у церкві, куди люди йшли на святкову службу, — пояснює Оксана Косміна.

Деталі традиційного святкового одягу

Жіночий одяг:

1. Сорочка – обов’язково довга, вишита орнаментами на грудях, рукавах і комірі.

2. Плахта – виткана з вовни зі смугами червоного, синього чи зеленого кольорів.

3. Фартух – оздоблений мереживом або вишивкою.

4. Кожухи – теплі хутряні кожухи з вишивкою чи кольоровими вставками.

5. Головні убори – молоді дівчата носили стрічки чи вінки, заміжні жінки – очіпки або хустки.

Чоловічий одяг:

1. Сорочка – довга, вишита здебільшого на комірі й манжетах.

2. Штани – полотняні (суконні).

3. Свита – верхній одяг зі стрічками чи шнурами.

4. Чоботи – високі, інколи червоні, зі шкіри.

5. Шапка – із хутром або з дорогої тканини.

Традиції, які варто пам’ятати

Святковий одяг українців минулих століть – це не лише історія, а й джерело натхнення для сучасної моди. Традиційний одяг не лише був прикрасою, а й відображав статус, регіон походження та звичаї громади.

Обговорення теми у соцмережах підтверджує, що пам’ять про ці традиції досі жива. Так, коментатори на сторінці Оксани Косміної у Facebook пригадали таке:

• Моя бабуся казала, що яка б бідність не була, а святкова одежа мала бути. Якщо треба було кудись іти "на вихід", то одягали все не затрапезне, а на великі релігійні свята, як Різдво, Великдень і Храм, то обов'язково нову хустку, фартух і хоча б спідницю.
• Так 100 років тому, особливо на свято до церкви мав бути пишний народний стрій. Подекуди по селах і досі так ведеться – особливо стосовно діточок. На великі свята обов’язково вдягали найкраще.
• У середині 19 століття люди намагалися придбати новий одяг або поремонтувати старий: наприклад, кожух обшити новим сукном. Ще відомий український етнограф і фольклорист Матвій Номис писав, що господар купував жінці до Різдва новий очіпок, а собі смушкову шапку. Хто багатший, той уже міг нового кожуха чи шубу справити.

Мода, як і історія, циклічна. Вивчення традицій дозволяє глибше зрозуміти свою культуру й надихатися нею навіть у сучасному житті.