Пояснення

Свята | Цукерки й подарунки в інтернати: як, намагаючись допомогти, роблять гірше дітям

7 хвилин
Цукерки й подарунки в інтернати: як, намагаючись допомогти, роблять гірше дітям - Фото
Ілюстрація – depositphotos.com
16.12.2021, 17:00

"Принесіть на завтра 100 / 200 грн на подарунки дітям з інтернатів"... Розпочався передсвятково-новорічний період.

Отже, в українських інтернатах стартує коловорот "добрих тьоть і дядь", які згадують про близько 100 000 тамтешніх дітей. 

Згадують зазвичай раз на рік замість того, аби нарешті провести реформу і допомогти цим дітям на все життя. За даними досліджень, лише близько 15-18% випускників інтернатів успішно соціалізуються та знаходять собі місце у житті. Решта – позбавлені навичок для життя та виживання у реальному світі – повертаються до біологічних родин і ведуть те саме життя, від якого їх мала врятувати інтернатна система. Або потрапляють до ще складніших обставин. 

Святкові ранки, вогники на ялинках, і, звісно, подарунки усміхненим дітям, – експерти пояснюють, що криється за красивою картинкою.

1. Це вбиває формування прив’язаності у дітей до трьох років.

Коли до інтернату на свята їде один дорослий один раз на рік, важливо розуміти, що таких самих чужих дорослих, які так само їдуть до чужих дітей, – багато, пояснює Дар’я Касьянова, національна директорка з розвитку програм "СОС Дитячі Містечка Україна", голова правління "Української мережі за права дитини".

"У дитини має сформуватися прив’язаність – це відчуття безпеки, вміння любити, брати та віддавати, розуміти, що тебе люблять. Вона формується до 11 місяців, іноді трохи довше. Так чи інакше прив’язаність може сформуватися щонайбільше до 5-6 людей. Переважно у сім’ї це близькі родичі: мама й тато, брат і сестра, бабуся та дідусь. Тобто люди, яких дитина бачить часто, спілкується з ними регулярно, довіряє їм, – пояснює Касьянова. – Навіть у сім’ї можуть траплятися кризи розвитку у дитини, коли, наприклад, вона в певний період не хоче йти на руки до бабусі, а хоче постійно бути з мамою. А коли багато чужих дорослих їдуть до чужих дітей, у дитини ця базова безпека не формується". 

У самому інтернаті навколо дітей є багато дорослих: на 40 дітей може працювати, скажімо, 120 працівників установи. Яка прив’язаність? Її вже немає, каже експертка: "Додамо сюди купу дорослих, які на свята приїжджають до інтернатів, хочуть потримати дітей на ручках, передати подарунки, покатати у візочках, подивитися на їхній розпорядок дня, – це травма для дітей. Травма саме прив’язаності. Ми часто працюємо з дітьми, які цієї прив’язаності не мають. Вони спокійно йдуть на руки до будь-яких чужинців, стають жертвами сексуального та іншого насильства. Вони не вміють розбиратися у власних почуттях, емоціях, відповідно, не вміють розпізнавати мотиви та почуття інших людей".

2. Діти 3+ роки чекають на "маму і тата", а отримують – одноразові пакунки.

Діти старші трьох років чекають на маму й тата, пояснює Касьянова: "Коли багато дорослих, які приїжджають до інтернату, будь-яка дитина, навіть якщо їй уже 15 років, сподівається, що людина – та сама, яка забере її звідси. Дитина завжди на це чекає. А цього не відбувається". 

3. Ніхто не запитує дітей, чи хочуть вони влаштовувати концерт перед чужими дорослими.

Дитина вдома може сказати батькам: "Я не маю настрою йти на святковий концерт до садочку або школи, не хочу виступати".

А у дитбудинку, якщо хочеш подарунок – іди й танцюй у костюмі білки, читай віршика тощо, каже Касьянова: "Виходить, з дитинства ми вчимо дітей маніпулювати дорослими".

В інтернатах до цих візитів дітей готують незалежно від того, як вони почуваються, чи мають бажання брати участь у концертах, ранках, пояснює Альона Лук’янчук, клінічна психологиня, психотерапевтка, спеціалістка із травми. Каже, так їх призвичаюють випрошувати щось гарне для себе. Випрошувати матеріальні блага своїм виглядом.

4. Дітей привчають, що життя – "одноразове".

Коли люди привозять до інтернату подарунки, вони призвичаюють дітей до одноразовості, пояснює Андрій Пінчук, прийомний батько, засновник дитячого будинку сімейного типу, директор Благодійної установи "Іоаннів центр", керівник Благодійного фонду "Помагаєм".

За його словами, діти звикають до того, що нікому не можна вірити. Що життя – одноразове: "Приїхали спонсори, ти одягнувся у костюмчик, виступив, отримав подарунок. Головне – показати щось тут і зараз. Так дитина, яку впродовж 10-15 років привчали до такої схеми, дорослішає і виходить у світ, де все не так. Сіра дійсність, де ти нікому не потрібен. І найголовніше – ти нічого не вмієш, і залишаєшся сам на сам зі своїми проблемами".

"Благодійники приїжджають, вивантажують подарунки. І у дітей складається враження, що це все падає з неба. Що для того, аби щось отримати, не потрібно нічого робити. Є такий термін – навчена безпорадність, або психологія споживання", – додає Лук'янчук. 

І так виходить, що, зростаючи в таких умовах, до реального світу дитина виходить непідготованою, продовжує Ліна Дешвар, яка опікується проблемами дітей у системі інтернатів і сама росла в ній: "Вона лише знає, що потрібно вдягнутися на свято у білу сорочечку, прочитати віршика, і щось за це отримати. Але у світі так не працює".  

5. Засипаючи інтернати подарунками, реальні потреби дітей часто не враховують.

Ліна Дешвар виокремлює три проблеми "паломництва" до інтернатів у новорічні свята:

1) це породжує у дитини споживацьке ставлення;

2) заважає соціалізації дитини;

3) часто люди роблять подарунки дітям у дитбудинках, так ставлячи собі "плюсик у карму", не враховуючи реальні потреби дітей. Наприклад, дітям з інвалідністю часто не можна вживати певних продуктів: солодощів, цитрусових тощо, а саме їх переважно і везуть до інтернатів. 

"Великий бізнес, який корпоративно допомагає інтернатам, часто не враховує, що ці заклади утримує держава. Крім того, багато волонтерів вважає, що у дітей в інтернатах не буває свят. Це – міф, свята бувають регулярно. Також держава виділяє кошти на подарунки. Наприклад, коли я була в інтернаті: 3 грудня (державний), потім – День Святого Миколая, далі – ранок, ще – подарунки на 31 грудня та Різдво, 7 січня, а ще – 14 грудня. Крім того, ще багато подарунків нам привозили спонсори. Так було щонайменше 14 подарунків. Навіщо?", – питає Дешвар.

6. Така навала подарунків і гостей шкодить здоров’ю.

Благодійники привозят дітям багато фруктів, цитрусових, солодощів тощо. Вихователям доводиться все це буквально ховати від дітей, оскільки від кількості з’їденого їх може елементарно посипати, каже Андрій Пінчук.

А ще, розповідає він, траплялося, коли спонсори кажуть: "Ні, хай діти з’їдять усе, що ми привезли, перед нами".

"Це страшна картинка, хворобливе небажання розуміти, що доброю справою можна поранити – і навіть убити", – додає Пінчук.

7. Не факт, що подаровані презенти дійсно отримають діти.

В одному з інтернатів жили дівчата, які дуже мріяли про ляльок Barbie, розповідає Ліна Дешвар. Тоді їм було по 12 років. Великий бізнес, який ніколи не бачив цих дітей, здійснив їхню мрію – подарував цих ляльок. Але так сталося, що дівчатка з молодшої групи перейшли до старшої, а ляльки як були запечатаними у коробках, так і залишилися на шафах. 

"Коли я порушила цю тему, вихователі відповіли, що ляльок лишили, "аби їх не поламали". Дівчатка були на колісних кріслах. Тобто вони навіть не могли дотягнутися до тих шаф, щоби взяти своїх ляльок", – каже активістка.

За її словами, часто в інтернатах, особливо психоневрологічних, трапляються подібні порушення прав дитини: "Декілька років тому ми з активістами реалізовували проєкт зі здійснення мрій для дітей в інтернатів, отримали перелік мрій від одного з закладів, придбали подарунки. А згодом з’ясувалося, що ці "дитячі мрії" писали під диктовку працівників інтернату. Тобто це керівництво закладу вирішило коштом волонтерів придбати те, що вважали за необхідне для інтернату. З’ясувалося це, коли один хлопчик почав плакати, і сказав, що не мріяв про домашній кінотеатр. Він хотів комп’ютер. Ми його придбали. Разом із хлопчиком поїхали до магазину – де, до речі, він був уперше в житті. Мало вірю в ініціативи благодійних фондів на кшталт "здійсни тисячу мрій", особливо, коли йдеться про дітей в інтернатах. Тому що часто такі ініціативи є маніпуляцією навіть не з боку цих благодійників, а саме з боку працівників інтернатів".

8. Це – замилювання реальних проблем дітей.

Поїздки на свята до інтернатних закладів – це може бути такий крок, щоби просто "замилити" проблему, аби не помічати її. "Я їду до дитячого будинку, я привезу дітям подарунки, солодощі, іграшки. Я – молодець". Але в глобальному розумінні ситуації ми не зробили нічого хорошого для дітей. Система не змінилася, все лишилося так, як було. 

Що ж потрібно дітям в інтернатах?

Дитина потребує індивідуальної уваги, одноголосно кажуть усі експерти, опитані для матеріалу. 

Волонтери, які відвідують інтернати, мають робити це регулярно, принаймні раз на два тижні, а не приїжджати, скажімо, чотири рази на рік, розповідає Ліна Дешвар: "Найважливішою для дитини в інтернаті завжди є увага, присутність значущої людини, яку вона знає, довіряє. Майже 12 млрд грн на рік держава виділяє на інтернатну систему, тож спонсорам не потрібно вкладати кошти, скажімо, в будівлю. Набагато важливішими є інвестиції в дитину – в її здоров’я (наприклад, стоматологічні проблеми), освіту (оплатити курси, які потрібні саме цій дитині). Тобто – не підживлювати інтернатну систему, а інвестувати в конкретну дитину". 

За її словами, щороку близько 6-7 000 випускників залишають різні школи-інтернати. Можна вкласти кошти в їхню освіту. Наприклад, дитина хоче успішно скласти ЗНО, але вагається щодо знань у математиці? Оплатіть репетитора. 

"Це ще й сприятиме соціалізації дитини, бо вона їздитиме на навчанні, залишатиме інтернат, дивитиметься на іншу обстановку, пізнаватиме світ. Світ, до якого з інтернату виходять нікому не потрібні люди", – пояснює активістка.

"Був у мене знайомий хлопчик, Єгор. Я намагався підтримувати його у дитбудинку, – пригадує Пінчук. – Він був обдарованим, чудово малював. Після виходу з інтернату повісився. Я не стверджую, що Єгор повісився через подаровані мандарини. Але для дитини важливо потрапити до сім’ї. Якби Єгор потрапив у родину, впевнений, що його життя так страшно би не закінчилося. Якщо хочете допомогти дитині в інтернатній системі, допоможіть в її соціалізації".

Тут існують декілька механізмів, перераховує експерт:

  • Стати близьким дорослим: допомагати дитині, навідувати її, стати наставником. 

  • Підтримувати благодійні організації, які системно допомагають долати сирітство: підтримують випускників дитбудинків, інтернатів, навчають та підтримують наставників, прийомних батьків.

  • Підтримати родину, яка потрапила до складних життєвих обставин. Бо найкраще, що можна зробити для дитини – запобігти її потраплянню до інтернату.

  • Ще більш відповідальний крок – взяти дитину до сім’ї, тобто стати прийомним батьком. Далі – усиновити дитину.

  • Оплатити для дитини навчальні курси. Хоче бути перукарем, стати автослюсарем, опанувати ще якусь процесію, спеціальність? Чудово. 

  • Але не встановлювати нові вікна в інтернаті, не купувати пральну машину. Дитині потрібно вирватися звідти. 

"Дитина в інтернаті – це наслідок того, що держава не спромоглася захистити дитину ще у родині", – каже Ліна.

Марина Курапцева, журналістка

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter.

Коментарі

Останні новини