Відтік студентів. Як втримати і повернути українських абітурієнтів з-за кордону

Станом на березень 2023 року понад пів мільйона українських школярів все ще перебувають за кордоном, зазначають у МОН. З початку повномасштабної війни сотні тисяч дітей були вимушені продовжити навчання в інших країнах, і сьогодні перед майбутніми абітурієнтами постає вибір: вступати до українського чи іноземного університету. 

Рік інтеграції в освітню систему та суспільство іншої країни, відсутність безпечних та комфортних умов навчання в українських вишах — усе це діє не на користь наших університетів. LIGA.Life дізналася, чим загрожує "відтік мізків" і як повернути та утримати українських студентів.

Історія Валерія, 11-класника із Сєвєродонецька

До повномасштабної війни Валерій жив і вчився у Сєвєродонецьку, але після російського вторгнення був змушений виїхати за кордон. Разом із сім’єю хлопець отримав притулок у Бельгії, де майже одразу пішов до німецькомовної школи. Завершувати 10 клас в українському закладі освіти довелося дистанційно.

"Зараз я навчаюся в 11 класі за асинхронною системою. Виконую завдання через платформу Human, здебільшого роблю самостійні, контрольні й ті завдання, які вчителі позначають як обов’язкові. Але це все одно значно менше, ніж загальний потік завдань", — розповідає учень.

Оскільки у Бельгії відвідування школи обов’язкове, Валерій мусить проходити одразу дві програми: українську та місцеву. Але, зазначає хлопець, бельгійські вчителі з розумінням ставляться до подвійного навантаження, тому час від часу відпускають українських школярів з останніх уроків, аби ті мали можливість відвідувати онлайн-заняття. 

Тривалість шкільної освіти у Бельгії — 12 років. Утім з українським атестатом хлопець зможе вступати до університету вже цього року. Разом із батьками він розглядає можливість вступу на англомовну програму в університети Бельгії чи іншої країни ЄС. Майбутній абітурієнт зізнається — думав і про вступ до Львівської політехніки.

"Я розглядав можливість вступу саме до Львова, адже маю там багато друзів та знайомих. Але для вступу в український університет необхідно складати НМТ із трьох предметів, водночас за кордоном є лише іспит з англійської мови та окремі екзамени в університетах", — пояснює хлопець. 

Серед переваг вступу до іноземного вишу Валерій називає:

• попит на європейську освіту в Україні та за кордоном. Диплом іноземного університету здебільшого дозволяє працювати й бути більш конкурентним в інших країнах чи іноземних компаніях;
• навчання англійською мовою не прив’язує до певного місця проживання чи роботи;
• більша зацікавленість у якісному навчальному процесі з боку європейських викладачів;
• досвід життя в іншій країні;
• державна підтримка українських біженців у країнах ЄС.

Виклики для вищої освіти в Україні

За даними Міністерства освіти і науки, у 2022 році загальноосвітні навчальні заклади України видали майже 226 000 свідоцтв про здобуття загальної середньої освіти. На бакалаврат до українських університетів було зараховано понад 172 000 випускників.

Складно визначити, який відсоток українських одинадцятикласників обрав чи планує обрати для себе навчання в іноземних вишах. За словами першого проректора Українського католицького університету Тараса Добка, минулого року кількість заяв на вступ до УКУ на бакалаврат зменшилася. Водночас на 3% проти 2021 року збільшилася кількість цільових абітурієнтів, які вступали з наміром залишитися і навчатися саме в цьому закладі освіти. 

"На зменшення кількості заяв і збільшення кількості цільових вступників могло вплинути введення мотиваційного листа за певною формою. Хоч такий лист майже не впливав на підсумковий бал, це все одно могло частково відсіяти тих абітурієнтів, які не були до кінця вмотивовані навчатися саме в УКУ і не хотіли витрачати свій час і зусилля на написання мотиваційного листа", — пояснює Тарас Добко.

Водночас він припускає, що кількість заяв зменшилася і через виїзд хлопців віком до 18 років на навчання за кордон. За словами першого проректора УКУ, пропорція між дівчатами та хлопцями серед вступників за результатами 2022 року змінилася ще більше на користь дівчат. 

Від майбутньої вступної кампанії Тарас Добко очікує не менше цільових абітурієнтів і загальної кількості заяв на вступ, ніж у 2022 році. Утім, зазначає, ситуація гендерного дисбалансу може погіршитися.

"Переживаємо, що серед вступників буде ще менше хлопців. Зараз чуємо, що окремі батьки збираються посилати синів на навчання за кордон через обмеження виїзду з України після досягнення 18 років", — розповідає він. 

Дещо схожа ситуація зі вступною кампанією в Київській школі економіки. Вперше набір на бакалаврські програми навчальний заклад розпочав у 2021 році. Того року зарахували 97 вступників. У 2022 році, зазначає перший проректор КШЕ Єгор Стадний, можна було б очікувати більший набір, якби не повномасштабна війна. За результатами вступної кампанії-2022, до навчального закладу на бакалаврат зарахували 88 осіб. 

За його словами, 20% минулорічних вступників на бакалаврські програми — це люди, що подавали заяви з-за кордону. З початком навчального року одні з них одразу повернулися до України, а інші долучалися до пар онлайн, спостерігали за навчальним процесом своїх одногрупників на кампусі в Києві та дізнавалися їхні враження. Для декого це і стало мотивацією повернутися згодом.  

Дистанційна освіта в Україні: за і проти

Дистанційна освіта в Україні триває майже три роки. Спершу два роки пандемії COVID-19, далі повномасштабна війна. За цей час більшість університетів встигли налагодити онлайн-процеси, та не всі в захваті від такого формату. 

Приміром, третьокурсник Київського національного університету ім. Тараса Шевченка Іван скаржиться, що за всі студентські роки жодного разу не навчався повністю офлайн. Три роки дистанційного навчання, на думку хлопця, не сприяють якісній підготовці фахівця з біології, тож восени 2022 року студент вирішив взяти участь у програмі Erasmus+ та поїхав на навчання у Близькосхідний технічний університет Анкари (Туреччина). 

"Для цього рішення було багато причин. По-перше, я завжди мріяв пожити і повчитися за кордоном, а Erasmus — це саме така можливість, яка дозволяє не кидати навчання в рідному університеті. По-друге, мені не подобається дистанційне навчання в Україні. Я вважаю, що це просто не має сенсу на моїй спеціальності. Тож коли з’явилася можливість, я вирішив виїхати до Туреччини", — розповідає він.

Студмістечко, нові знайомства, безкоштовний транспорт кампусом, цілодобовий вільний доступ до ресурсів бібліотеки та інтернету, смачна їжа і веселі вмотивовані студенти — навчання в Туреччині показало хлопцеві інше студентське життя, тому після завершення програми він подався на новий навчальний семестр у Вроцлавський університет (Польща). Хлопець зізнається, що ніколи не розглядав можливості вступу за кордон, а після закінчення бойових дій планує повернутися до України. Утім, на наступний навчальний рік планів поки не будує. 

Деякі українські університети також виступають проти дистанційної освіти. Зокрема, в УКУ діє політика навчання наживо. За правилами університету, студенти можуть виконувати частину навчальної програми дистанційно лише за наявності медичних причин або за умови навчання за обміном в іноземному виші протягом щонайбільше одного року. Причому це стосується не першокурсників, а студентів старших курсів. 

"Ми не впевнені, що онлайн навчання в українських вишах може істотно вплинути на рішення молодих людей повернутися до України. На жаль, немає надійних досліджень, як виглядало онлайн навчання в наших університетах протягом першого року повномасштабної війни. Але те, що доводиться чути, не вселяє оптимізму", — зазначає Тарас Добко.

За його словами, багато студентів просто перестали вважати освіту своїм першим пріоритетом і віддають перевагу роботі. Тож можливість дистанційного навчання, вважає перший проректор УКУ, навряд чи змінить ситуацію у випадку з відтоком студентів під час війни. 

До того ж Тарас Добко стверджує, що навчання безпосередньо в кампусі університету — це не лише здобуття знань, але й прокачування навичок та формування життєвих позицій. Зрештою, це про приналежність до спільноти, яку неможливо здобути онлайн, перебуваючи за кордоном. 

Водночас перший проректор Київської школи економіки Єгор Стадний вважає, що не варто повністю відмовляти вступникам у можливості дистанційного навчання. 

"Нас і потенційних вступників за кордоном зв’язує зараз дуже тоненька мотузочка. Ми не можемо її ані наростити, ані смикнути, бо вона просто-напросто розірветься. Коли ми кажемо, що абітурієнти не можуть вступати до нас і вчитися дистанційно, то одразу цей зв’язок обриваємо. У довгостроковій перспективі це гратиме не на нашу користь", — пояснює він.

Створення умов для якісного дистанційного навчання коштує дорого. За словами Єгора Стадного, облаштування кампусу мультимедійними системами, гарнітурами та безперебійним живленням і інтернетом може закінчитися цінником у понад 100 000 гривень за аудиторію. Такі потенційні витрати можуть зупиняти деякі університети.

Як повернути та утримати студентів?

Перший проректор Українського католицького університету Тарас Добко каже, що заклад поки не проводить спеціальної рекрутингової кампанії серед молодих українців за кордоном. Він не вірить, що зараз вдасться повернути студентів, які вже виїхали через війну.

"У такому віці на рішення молодих людей відчутно впливають батьки. І зараз ми чуємо, що вони, навпаки, намагатимуться вислати своїх синів на навчання за кордон, доки їм ще не виповнилося 18 років. Тим більше вони навряд чи погодяться на їхнє повернення до України. Також є сумніви, що батьки погодяться на повернення своїх дочок, поки в Україні не покращиться ситуація з безпекою", — стверджує Добко.

На його думку, невизначеність ситуації в країні і перебільшена стурбованість на відстані не допомагає батькам, які перебувають за кордоном, наважитися на такий крок. Тож університет намагається працювати з тими, чиї діти ще не виїхали. 

"Ми намагаємося пояснювати, що навчання в Україні на бакалавраті є кращою опцією, ніж виїжджати за кордон. Бо навчання на бакалавраті — це також про дорослішання молодої людини, пошук нею свого покликання і власного "я", внутрішнє зростання і побудову соціальних мереж — одним словом, про цілісний людський розвиток. І це найкраще робити вдома, а не на чужині", — зазначає перший проректор УКУ. 

За словами Єгора Стадного із КШЕ, найбільш оптимальним шляхом для повернення української молоді стануть не заклики повертатися, а пропозиція якісної, безпечної та комфортної вищої освіти. Зокрема, йдеться про можливість навчання наживо у приміщенні з укриттям, до якого студенти спускатимуться під час повітряної тривоги. 

"Ми для себе поставили планку, щоб усі наші студенти мали змогу вчитися в укритті під час повітряної тривоги, і влітку 2022 року переоблаштували -1 поверх під повноцінні аудиторії з мультимедійним оснащенням, аудіо, проєкторами, мікрофонами, кондиціонуванням, вентиляцією, доступом до інтернету та опаленням. Це стало важливим фактором у поверненні людей", — розповідає він.

На думку Єгора Стадного, під час спроб повернути українських студентів з-за кордону важливо пам’ятати про такі складові:

• Якість освіти, безпека і комфорт навчального середовища з боку університету;
• Мотивація абітурієнтів та їхніх батьків. 

Причому на мотивацію неможливо вплинути забороною виїзду чи ультиматумами про відрахування в разі перебування за кордоном. На думку першого проректора Київської школи економіки, у самої дитини та її батьків має бути бажання повернутися до України. Без цього ані висока якість навчання, ані безпечне і комфортне середовище не працюватимуть.

"Подивімося правді в очі: ситуація не ставатиме кращою. У людей за кордоном завжди складається враження, що в Україні все значно гірше. Така картинка створюється через медіа і дистанційне спілкування й однозначно не сприяє поверненню. Заборона на виїзд також не принесе позитивного результату. Щойно кордони відкриють, люди намагатимуться виїхати. Тому нам потрібно тримати з ними зв’язок, створювати якісні та безпечні умови навчання. Якщо ми пропонуватимемо той самий рівень, який можна знайти в університетах Берліна, Лондона чи Варшави, то не програємо", — каже він. 

Усе це схоже на ситуацію з пересадкою на залізничній платформі. Студент приїжджає на одному потязі і виходить на вокзал, де одночасно подається кілька поїздів: польський, німецький, італійський, британський та український. 

"Їдуть вони приблизно в однаковому напрямку, але в одному поїзді можуть траплятися негаразди, він може зупинитися серед поля чи щось може статися, а в іншому такого не буває. Наше завдання — зробити так, аби в українському усе працювало добре", — пояснює Єгор Стадний. 

На його думку, момент "пересадки" зі школи в університет є вирішальним, адже після цього починається інтеграція студентів у середовище, яке вони обрали. Якщо абітурієнт вирішив вступити до іноземного вишу, то з великою ймовірністю його буде складно повернути до України. Тож момент переходу від середньої до вищої освіти є найкращою можливістю вплинути на це рішення зараз або закласти фундамент для майбутнього повернення. 

Якщо якість, безпека і комфорт навчання залежать від університету, то вплинути на мотивацію вступників та їхніх батьків досить складно. У такому випадку, зазначає Єгор Стадний, молодь, яка виїхала за кордон, має відчувати приналежність до України та української спільноти. 

"Якщо людина зростала з почуттям приналежності, якщо вона знає мову, культуру, свою спільноту, відчуває тут порівняну безпеку і вірить, що може привнести щось хороше і світле, то вона хотітиме зростати тут. Значно гірше, коли молода людина виростає у простого споживача і її не хвилює, де вона буде. Нам потрібно чіплятися за цих соціально відповідальних індивідів, винагороджувати їхню поведінку, пропонувати їм можливості тут, в Україні", — пояснює він.