LIGA.Life започаткувала рубрику "Про що мова" з молодим редактором та перекладачем Олександром Стукалом. Усі мовні запитання експерту можна поставити, надіславши їх на спеціальну скриньку [email protected]. Відповіді на найцікавіші запитання публікуватимемо щовівторка.

Долучайтесь до нас на Facebook та беріть участь в дискусіях

Вітаю вас із сьомим випуском нашої мовно-дорадчої рубрики "Про що мова". Тут я відповідаю на запитання, які ви надсилаєте на редакційну пошту, намагаючись розібратися в тонкощах української мови. Якщо хочете отримати відповідь, не соромтеся питати!

Сьогоднішні дві теми стосуватимуться віддієслівних іменників на -ання/ення (паковання, знімання, зупинення) й усюдисущого канцеляриту, що неймовірно обтяжує й ускладнює мову зайвими конструкціями, без яких так просто обійтися.

Що за -ання?

Усе почалося відносно нещодавно й досить непомітно — приблизно так само, як народжуються словесні меми. Спершу ти помічаєш нові елементи де-не-де (й навіть не пригадуєш, де саме), потім натрапляєш на них у соцмережах і вже точно знаєш, у кого й у якому контексті, а потім вони стають частиною програмних локалізацій і офіційних текстів. Це не понти, це позиція, як співав Сергій Вікторович Жадан. Природні, живі й короткі слова зупинка, зйомка, монтаж, оцінка почали здаватися недостатньо українськими, й новітні мовотворці вигадали їм довші заміни. Замість зупинки (руху, процесу) тепер багато де зупинення, замість зйомки — знімання, замість монтажу — монтування, замість перетину — перетинання, а замість упаковки — паковання.

Нещодавно перекладач Олекса Негребецький написав про це гнівний пост, назвавши там одного з рушіїв цієї "реформи" — спеціаліста з термінології, який входить до термінологічної комісії Української нафтогазової академії. Втім, я не думаю, що якби в суспільстві не було запиту на "реформи" і одкровення такого типу, вони б так активно приживались і поширювалися. Отже, запит є.

Припускаю, що тут, як і багато де, свою роль відіграв панічний страх "русифікованості": якщо в російській мові певне слово звучить так само, отже, це слово — русизм, і його слід викорчувати, не лишивши ні сліду. В одному з попередніх випусків нашої рубрики вже йшлося про позірні русизми — слова спільнослов’янського лексичного фонду, яким не пощастило бути надто схожими на російські, хоча прийшли вони до нас зовсім не з Росії. Формант -ка так само неправильно називати російським, адже він є, скажімо, в поляків, чехів, білорусів і словаків (кажу про ті мови, з якими працюю). Ще дивніше виглядає осуд самого типу творення коротких віддієслівних іменників, бо що не так із перетином чи монтажем, я не можу сказати, навіть увімкнувши антизапозичувальну параною на максимум. Короткі віддієслівні іменники — це красиво, лаконічно й економно.

Цілком можливо, що -ання почали приживатись як щось екзотичне й нове — а потім лишилися з нами завдяки націєтворчим поривам термінологічних комісій. Бувають часи, коли страшенно хочеться оновити мову, бо оновилася дійсність, — але далеко не всі такі експерименти зрештою лишаються в активному вжитку, адже не всі несуть практичну користь. Чи будемо ми серйозно говорити про "зупинення рухання на дорозі", "ранкові пробігання парком" і "спадання виробляння паковань"? Не хотілося б.

Канцелярит — нащо він так із нами?

Те, що ви прочитаєте, буде складно. Але воно найкраще пояснить, що таке канцеляризм

З огляду на ті чи інакші причини більш або менш зрозумілого походження, які прямо чи опосередковано стосуються всіх без винятку осіб чоловічої та жіночої статі, певний стилістичний різновид мови, вигаданий для того, щоб викладати свої думки довше, незрозуміліше й заплутаніше, у той час, коли хочеться сказати багато, не сказавши майже нічого корисного, названий канцеляритом, користується дедалі сильнішою популярністю, незважаючи на те, що рано чи пізно, хоч і не завжди в якомога більш стислі терміни, вищезгадані особи жіночої й чоловічої статі все ж таки приходять до розуміння більшої користі висловлювань коротшого типу, ніж висловлювань довшого.

Ви зрозуміли, що написано в реченні вище? Я навмисне вигадав його, щоби проілюструвати шкоду канцеляриту. Воно жахливо довге й антигуманне, його неприємно читати, а сказати все, що в ньому сказано, можна значно коротше.

Наприклад, так:

Невідомо, чому канцелярит, вигаданий, щоб викладати думки довго, незрозуміло й заплутано, коли хочеться сказати багато, не сказавши майже нічого корисного, досі такий поширений — адже люди розуміють, що коротші висловлювання корисніші.

І навіть це коротше речення можна зробити ще симпатичнішим, розбивши його на два. Скажімо, так:

Канцелярит вигадали, щоб викладати думки довго, незрозуміло й заплутано, коли хочеться сказати багато й не сказати майже нічого корисного. Люди розуміють, що коротші висловлювання корисніші, — але канцелярит чомусь досі дуже поширений.

Бачите, скільки зайвих слів можна прибрати без шкоди для змісту? Редагувати канцелярит просто, але тільки якщо в реченні справді є бодай якийсь зміст — а він там є не завжди.

Ось лише деякі зразки словесного сміття, яке слід просто вирізати:

  • той чи інший
  • так чи інакше
  • більш або менш
  • прямо чи опосередковано
  • без винятку
  • рано чи пізно

Ось конструкції, які краще скорочувати:

  • для того щоб — щоб
  • у той час, коли/як — коли
  • незважаючи на те, що — хоча
  • тому що — бо

Осіб жіночої та чоловічої статі наполегливо раджу робити просто жінками та чоловіками. Вони вам точно подякують.

Дякую за читання — і до наступного випуску!