Чи варто вживати "паковання" та як позбутися канцеляриту, — пояснює Олександр Стукало

Вітаю вас із сьомим випуском нашої мовно-дорадчої рубрики "Про що мова". Тут я відповідаю на запитання, які ви надсилаєте на редакційну пошту, намагаючись розібратися в тонкощах української мови. Якщо хочете отримати відповідь, не соромтеся питати!

Сьогоднішні дві теми стосуватимуться віддієслівних іменників на -ання/ення (паковання, знімання, зупинення) й усюдисущого канцеляриту, що неймовірно обтяжує й ускладнює мову зайвими конструкціями, без яких так просто обійтися.

Що за -ання?

Усе почалося відносно нещодавно й досить непомітно — приблизно так само, як народжуються словесні меми. Спершу ти помічаєш нові елементи де-не-де (й навіть не пригадуєш, де саме), потім натрапляєш на них у соцмережах і вже точно знаєш, у кого й у якому контексті, а потім вони стають частиною програмних локалізацій і офіційних текстів. Це не понти, це позиція, як співав Сергій Вікторович Жадан. Природні, живі й короткі слова зупинка, зйомка, монтаж, оцінка почали здаватися недостатньо українськими, й новітні мовотворці вигадали їм довші заміни. Замість зупинки (руху, процесу) тепер багато де зупинення, замість зйомки — знімання, замість монтажу — монтування, замість перетину — перетинання, а замість упаковки — паковання.