Смерть – це частина життя. Хто такі доули смерті та як вони допомагають прожити втрату

"З дитинства я цікавилася смертю, мені завжди хотілося про це поговорити і розібратися, чому ця тема табуйована", — розповідає 29-річна Олександра Некіпелова. Два роки тому дівчина дізналася про професію доули смерті, пройшла курси підготовки, отримала сертифікат і наразі сама допомагає людям проживати втрати. 

LIGA.Life запитала в Олександри, чому вона обрала цю професію, у чому полягає допомога доули смерті та як на дівчину впливає постійна робота із болем і горем.  

Табу на смерть

Табуйовані теми цікавили Олександру змалку. Тож коли у 2021 році дівчина дізналася, що існує професія доули смерті, то зацікавилася цим напрямком. На той момент сертифіковану підготовку доул проводила лише міжнародна асоціація INELDA, а трохи згодом створили перший і поки єдиний курс для країн пострадянського простору, в якому враховані особливості культури та менталітету.

"У липні минулого року я пережила важку особисту втрату. Трагічно загинула моя тітка. Це вплинуло на мене. Старі опори було зруйновано, тож я почала будувати нові. Пройшла навчання про горювання восени і після цього зрозуміла, що хочу продовжувати й надалі досліджувати цю тему. Врешті-решт, ухвалила рішення навчатися на доулу смерті", — розповідає Олександра. 

Дівчина зазначає: зустрівшись із власним горем, вона побачила, наскільки великою в суспільстві є прірва знань про горювання та підтримку. Їй захотілося дослідити цю тему глибше. Коли ж рідні та друзі Олександри дізналися про її інтерес до професії доули смерті, то більшість відреагували позитивно. Близькі підтримали, а дехто навіть сказав: "Це твоє, ти наче усе життя цим займалася". 

Далі розпочалося інтенсивне навчання, курси підготовки тривали шість тижнів. Спершу дівчина вивчала теорію, потім практикувала із колегами. На курсах досліджували, що таке автентичні стосунки, як безпечно й бережно налагодити контакт із людиною, які є правила і кордони, як відбувається підготовка до смерті, як організувати похорони й захистити останню волю клієнта, які інструменти використовують у роботі доули тощо. Вивчали також і власне ставлення до смерті.

"Це важливо, адже до нас може прийти людина яка хоче, наприклад, дослідити свій страх смерті. У мене були клієнти, які просто хотіли поговорити про смерть. Усе життя, коли вони з кимось про це розмовляла, їх відштовхували. Тож для них було важливо легалізувати й нормалізувати це бажання поговорити про смерть", — ділиться Олександра. 

Як працюють доули смерті?

Доули смерті працюють не лише із людьми, які втратили близьких чи готуються до власної смерті. Йдеться також і про неочевидні втрати, які кожен переживає по-своєму. Це і смерть домашньої тварини, і перинатальні втрати, і еміграція, і розлучення, і кризи. Завдання доули у такі моменти — бути поряд та давати людині, яка перебуває у горі, простір для вираження своїх почуттів і переживань, підтримувати морально та фізично.

"На відміну від психотерапії, доульство смерті не спрямоване на те, аби щось виправити чи змінити. Важливо просто бути поруч з людиною, підтримувати її й надавати простір для горювання. У нашому суспільстві дуже мало місця для цього. Від жінки, в якої чоловік загинув на війні, очікують, що через місяць вона вже буде нормально себе почувати. Але насправді вона може роками проживати втрату — і це ок. Питання в тому, наскільки безпечно це відбуватиметься", — пояснює дівчина. 

Олександра додає, що у разі доульства наявність власного досвіду переживання втрати не є обов’язковим, адже він може по-різному впливати на людей. Хтось допомагатиме клієнтам зі схожим горем, а хтось, навпаки, не зможе працювати із такою самою втратою, бо дуже вразливий до неї. 

Водночас, на думку дівчини, доулам смерті потрібно мати цікавість до людей та їхніх емоцій, а також емпатію:

"Варто розрізняти співчуття і жалість. Для мене у цій професії точно є місце співчуттю, але важливо, аби власні емоції не виходили за межі й сесія із клієнтом не перетворилася на вашу особисту. Натомість жалість — це нерівноправні стосунки, коли хтось відчуває себе вищим за іншого. Цього, я вважаю, не має бути в роботі доули".

У своїй діяльності доули смерті повинні дотримуватися і певних етичних принципів. Серед них: 

• повага особистості та відсутність дискримінації;
• контакт із цінностями;
• знання кордонів та зони своєї компетентності;
• професійний розвиток;
• турбота про власний стан;
• довіра та інформована згода;
• право клієнта на відмову;
• конфіденційність;
• чесність та відповідальність;
• заборона на зловживання та експлуатацію клієнта;
• охорона професійної спільноти від некомпетентності. 

"Найперше і найважливіше — ми не маємо людину "лагодити". Ми не знаємо, як їй буде краще й не повинні чогось від неї очікувати чи кудись її вести. Потрібно просто бути поруч, запитувати, що вона відчуває або, якщо у людини немає ні сил, ні бажання, просто дати місце її емоціям", — додає Олександра. 

Серед інструментів, які доули смерті можуть використовувати у своїй роботі, дівчина виокремлює активне слухання та відкриті запитання, коли у людини цікавляться її відчуттями і спогадами й тим самим допомагають усвідомити і прожити втрату. Самі сесії можуть відбуватися як офлайн, так і онлайн. У випадках, якщо доула смерті побачить, що запит клієнта виходить за межі її компетенцій, то може направити його до психотерапевта чи психіатра.

Доули смерті не конкурують із психотерапевтами, а, навпаки, можуть підтримувати діяльність одне одного. Для цього у них має бути база психотерапевтів і психіатрів, до яких вони можуть направляти клієнта за необхідності. 

"Можуть бути ситуації, що я відмовлю клієнту у випадку, якщо я не працюю з темою запиту з особистих причин і переконань або якщо у нас різні цінності. Тоді я можу порадити колег. Також я можу не підійти клієнту як доула смерті й після першої сесії він чи вона може піти до іншого спеціаліста. І це ок. У доульстві смерті важливий контакт між людьми", — пояснює Олександра. 

Баланс між життям і смертю

У доул смерті, ділиться дівчина, є вислів death-life balance — баланс між смертю і життям. Це адаптація поширеного виразу work-life balance до специфіки професії. Доулам смерті, зазначає Олександра, важливо вчасно помітити перекіс і відновити баланс. 

"Якщо я беру багато сесій поспіль, то намагаюся це якось збалансувати, зробити щось дуже просте і радісне: піти в парк, походити босоніж по траві, сходити в кіно чи зустрітися з друзями", — додає вона. 

Утім, дівчина підкреслює: від цієї роботи вона отримує більше плюсів, аніж мінусів. Насамперед це стосується удосконалення комунікаційних навичок та розвитку емпатії. Так, зізнається Олександра, після п'яти місяців роботи доулою смерті навіть у звичайному спілкуванні з друзями вона стала більш уважною слухачкою, почала краще відчувати емоції інших і водночас стала більш стійкою опорою для клієнтів.

"Мене часто питають, чи не важко працювати із темою втрат і смерті. Але, як виявилося, я відчуваю у цьому значно більше тепла, ніж чогось жахливо. Передусім тому, що люди у горі або ті, хто зустрівся зі смертю — дуже справжні. Вони знімають усі маски. Для мене бачити людину настільки живою і щирою — дуже цінно та важливо", — зазначає дівчина. 

Олександра пригадує одну із сесій, коли до неї звернулася вдова загиблого військового. Ця зустріч виявилася для дівчини справжнім одкровенням: 

"Я розуміла, що нічого не зміню, що не можу воскресити її чоловіка чи повернути час назад. Але я й не мала цього на меті, тому просто слухала цю жінку, співчувала і співпереживала їй. Саме після цього досвіду я зрозуміла, що горе людини може бути не чимось жахливим і страшним, а що це щось дуже глибоке і живе. Я працюю із живими людьми, а не мертвими. З тими, хто в моменті вразливості оголює переді мною свої емоції і переживання, тож з великою обережністю та повагою ставлюся до цього".

Дівчина додає, що раніше сама у житті стикалася з тим, що не відчувала якісної підтримки: у важкі моменти люди навколо хотіли її врятувати чи "полагодити", але не вміли просто побути поруч. Тож своєю роботою вона хоче змінити ситуацію та зняти табуйованість із теми смерті й горювання. 

"Здавалось би, навіщо взагалі про це думати. Але мені подобається вислів про те, що стосунки зі смертю насправді можуть нам багато чого розказати про стосунки із життям. Суспільство відвертається, відгороджується від цієї теми, хоча смерть є природним процесом і частиною нашого життя, так само як і народження. Але навіть якщо загуглити "народження" і "смерть", то отримаємо абсолютно різні картинки: щось світле і, на противагу йому, щось моторошне і страшне. Я хочу це змінити", — розповідає Олександра.

Вона пояснює, що йдеться не про романтизацію смерті, а про те, аби сприймати її як природний процес. Для цього дівчина веде власний просвітницький блог в Instagram та створила курс про горювання. У планах Олександри — розвивати доульство смерті в Україні та в майбутньому створити сучасний ритуальний центр, який не буде асоціюватися з чимось темним і страшним.