Любі читачі й ще любіші читачки!

Підписуйтесь на корисний легкий контент в Instagram

Редакція вітає вас із п’ятнадцятим випуском нашої мовно-дорадчої рубрики й пропонує в ньому пʼять цікавинок про українську мову. Бо ми знаємо, що вам завжди хочеться збирати якісь факти про неї — не лише на свято української писемності та мови, а й на щодень. Перелопативши кількадесят перших посилань у гуглі, ми, звісно, схопилися за голову, довго змивали з очей трипільську полуду та позолоту конкурсу милозвучності, якого ніколи не існувало, й вирішили дати вам трохи історичного матеріалу без фантазії. Бо фантазія та вигадка — це, звісно, добре, але ж ми заповзялися вас не обманювати й не долучатись до поширення дурниць. Тож нумо до правди!

Цікаві факти про українську мову

  1. У різні часи й у різних місцях мова, якою говорять на території сучасної України, контактувала з дуже багатьма навколишніми мовами й позичала в них численні слова. Запозичення збагачують лексичний фонд, тому соромитись і боятися їх не варто. Знов-таки кожен має право їх не вживати та вводити в мову щось автентичне: питання лише в тому, чи приживеться воно. Українська контактувала з російською, білоруською, польською, словацькою, болгарською, угорською, румунською, різними тюркськими мовами (з Х століття), їдишем (з XV століття). Саме з цих мов у нас найбільше старих запозичень (а також перезапозичень — скажімо, німецьких, що приходили через польську).

  2. Те, як мовці називають свою мову, залежить радше від політики, ніж від власне мови. Українською нашу мову на всій сучасній території України (в кордонах 1991 року) стали називати відносно недавно — десь наприкінці 1930-х (згадуючи Закарпаття, мовознавець Юрій Шевельов називає 1938 рік). Віддавна щодо нашої мови вживалось означення "руська" — але від XVII століття, коли активізувались контакти з Московською державою, виникла потреба власного слова. Ним і став прикметник "українська", що первісно означав "уживана в козацькій державі". 

  3. Замість питань про перше слово української мови науковці ставлять питання про першу звукову зміну, що відокремила говірки певних слов’янських племінних груп від сусідських говірок, бо в них ця зміна не відбулася. Першими такими змінами для говірок, які потім стали українською мовою, були зміни VII–VIII століть, пов’язані з другою і третьою палаталізаціями (пом’якшенням історично твердих приголосних звуків і супутніми змінами навколишніх голосних — рука/руці, нога/нозі, муха/мусі). 

  4. Найдавнішим датованим текстом, написаним українською (київською давньоруською) мовою, мовознавець Юрій Шевельов вважає "Ізборник" Святослава (1073) — якщо не брати до уваги кількох давніших графіті чи монет князя Володимира, де тексту вкрай мало і він фрагментарний. "Ізборник" — це переклад болгарського тексту, який, своєю чергою, було створено на основі тексту грецького.

  5. Першу граматику (формальний опис) української мови було видано 1818 року в Петербурзі. Називалася вона "Грамматика малороссийского наречия или грамматическое показание существеннейших отличий, отдаливших малороссийское наречие от чистого российского языка, сопровождаемое разными по сему предмету замечаниями и сочинениями". Її автор, Олексій Павловський, — виходець із нинішнього Глухівського району Сумщини, випускник Київської академії, викладач Ніжинського ліцею. У своїй "Граматиці" Павловський описує частини мови й словозміну, міркує про народний характер українців, що виявився в їхньому "наріччі", а також наводить короткий словник і зразки прозових текстів. Епіграф до першої української граматики взято з твору Сенеки про "Імператора Клавдія".

Цікаві українські слова й деякі відповідники до слів російських

Російське "чеканка" українською передається як "карбування" чи "карбівка". Звідси, до речі, й "карбованець" — монета, яку карбують. (Російський "рубль" натомість рубають, чи то вирубують).

Замість грецького слова "аеропорт" останнім часом деколи вживають українське "летовище". Воно поки ще не загальновживане, на вивісках ви його не побачите, але, можливо, поборники пуризму й чистоти його таки колись туди вмістять. Зрештою, в чеській (letiště), словацькій (letisko) і польській (lotnisko) побутують саме натуралізовані назви.