Перше занурення

Світає. Гладенька, немов відполіроване скло, поверхня води вкрита розсипом білих крижинок. 

Холодний вітер пронизує до кісток. Не гаючи часу, мерщій долаю останні кілька метрів та занурююся у квадратну ополонку. Немов тисячі голок пронизують шкіру. Дихання перехоплює, але все відбувається так швидко, що за якісь десять секунд хекаючи, немов після стометрівки, я знову на вкритому снігом березі. 

Тепер мене кидає в жар і здається, що зараз не морозний ранок 19 січня, а середина літа.

Розблокуйте щоб читати далі
Щоб прочитати цей матеріал потрібно оформити підписку
Вже передплатили?