Уляна Супрун: найбільше на сім'ю впливають не харчі чи спорт, а відчуття безпеки

Уляна Супрун - ексочільниця Міністерства охорони здоров'я і одна з найпопулярніших блогерок в Україні. Пропагує доказову медицину, і, усміхається, здоровий глузд.

Ми створили LIGA.Life, аби допомагати українським родинам розвиватися, ставати здоровішими та щасливішими. Тому у великому інтерв'ю розпитали Уляну Супрун про те:

• якими є українські родини і що впливає на їхній спосіб життя;
• чому чоловіки в Україні вмирають на 10 років раніше, ніж жінки;
• чому стрес має більший вплив на здоров'я та довголіття, ніж харчування та спорт;
• а також попросили Уляну Супрун розповісти про свої харчові звички і спосіб життя.

 

Що вирізняє українські родини з-поміж інших

Українські родини – multigenerational: коли одна сім’я складається з дітей, батьків, дідусів / бабусів і ще можуть бути прадіди і прабабці. І вони є близькими. Це виділяє українські родини.

Покоління в одній родині є дуже різними, бо Україна пройшла великі зміни за останні 30-40 років. Не завжди є розуміння одним поколінням іншого, і це може створювати нездоровий стрес і навіть конфлікти.

Тому важливо, щоб ми з розумінням і любов’ю ставилися до старших людей, які хочуть допомагати, але можуть давати науково не обґрунтовані поради. Щоб не відкидали їх, а пояснювали їм. 

Ми не могли зрозуміти, як так сталося, що американський уряд роками вкладав гроші в ЮНІСЕФ, який роками робив комунікаційні кампанії для батьків про щеплення дітей, батьки розуміли важливість вакцинації, але чомусь діти не мали щеплень.

Тоді ми зробили опитування і побачили, що часто не самі батьки вирішують, чи вакцинувати дітей, це роблять їхні батьки – бабусі / дідусі. Вони водили онуків до лікаря або переконували своїх дітей, що щеплення не треба.

Спосіб життя сім’ї залежить від того, хто в ній приймає рішення. Коли пара вирішує стати батьками, має розуміти, що це означає. 

Як українці (не) планують дітей

В Україні не завжди відбувається планування сімей. У нас працювали дуже молоді люди, і я була здивована, що в них уже є діти. І коли питала, чи ви планували дитину, чула: "Ні, так сталося!". 

Сімейне планування не означає не мати дітей. Це лише подумати, поговорити і запланувати їх. Хто буде вдома? Чи ми знайдемо людину, котра буде допомагати доглядати за дитиною? Звідки у нас будуть гроші? Чи наша квартира/хата підійде? Чи є в нас час розвиватися і виховувати дитину? 

У західному світі планування дитини може зміщувати вік народження дітей. І багато людей спочатку закінчують університет, потім починають кар’єру, і після – народжують дитину. І це нормально. Але є молоді люди, які хочуть мати дитину раніше, це теж нормально, коли в них є план, як і що вони робитимуть і як далі розвиватися.

Зараз молоді тати уже частіше беруть участь в тому, що відбувається з дитиною, беруть батьківський декрет або працюють з дому, допомагаючи дружині, щоб вона теж могла працювати і розвиватися. 

Бачу молоді сім’ї, які більш відповідально ставляться до виховання дітей. Більшість ходять до лікарів, вакцинують дітей, займаються здоровим харчуванням. Бачимо, що в молоді є велике зацікавлення у в цих речах, і у фізичній активності.

Чому традиційні ролі в сім’ї можуть шкодити дітям

Часто в Україні ще є дуже традиційні ролі мами, тата, хлопчика і дівчинки. Не засуджую, це просто факт. Але ми не маємо жити в традиційних ролях лише тому, що нам казали, що тільки так мусимо робити. 

Коли в сім’ї народжується дитина, батько не має думати "Моя роль – працювати щодня і тільки приносити гроші, а жінка має сидіти три роки вдома, годувати дитину". Чи коли думають, що бабуся і дідусь мають покинути свої роботи і лише допомагати дітям. Це неправильно. Кожен з них є людиною, яка має свої бажання і право на розвиток. 

Дитина матиме найкращий спосіб виховання, коли ми координуватимемо свої ролі. При цьому ми не маємо відкидати все і присвячувати життя лише дитині, бо тоді не будемо добрими батьками, адже будемо незадоволеними. 

Діти бачать, чують, відчувають, що відбувається з батьками. Маємо показувати їм приклад не лише тоді, коли вони перед нами, але й тоді, коли ми в іншій кімнаті. Є класна картинка, де дитина їсть яблучко, а мама – гамбургер. І як дитина стане старшою, буде копіювати поведінку мами. 

Я часто приїжджала в Україну після того, як настала незалежність. І помітила, як змінилося харчування. Коли країна збагачується, змінює харчування. Зараз в Україні трохи більше вживають м’яса і фастфуду. 

Українці починають мати проблему з зайвою вагою, за цим мусимо уважно стежити. Зараз дивимося на дітей навколо і не бачимо багатьох із зайвою вагою. Це добре. Маємо робити так, аби це не змінилося, коли вони подорослішають.

 

Як підлітків і їхні проблеми ігнорують

 

Багато пишуть і дають поради для сімей, коли є маленькі діти, а підлітків часто ігнорують. Хоча це один з найважливіших періодів у житті, коли дитина стає дорослою людиною. 

Педіатри говорять про вакцинацію і дитячі хвороби, але після 7 років вже немає вакцинації. А що робиться з дітьми до 16 років? У них є свої проблеми, які на 50% такі, як у дітей, але вже на 50% такі, як у дорослих. І їм немає куди звертатися.

Проблема з нестачею уваги до підліткових проблем є у всьому світі, але в країнах Заходу на це уже почали звертати увагу. 

Коли ми були в Австралії, їхній міністр охорони здоров’я ходив школами і говорив з підлітками про їхнє ментальне здоров’я. У них є велика програма для підлітків, яка допомагає їм долати стрес, тривожність, депресію. Їм пояснюють, що про це можна поговорити з батьками, а якщо некомфортно з батьками – у школах є фахівці, є онлайн-платформа, де можна анонімно запитати фахівців. Такі речі допомагають зменшити суїциди, зловживання алкоголю та наркотиків. 

Кілька років тому ми були у Великій Британії у невеликому місті, де є цілий департамент, що займається підлітками – не лише їхнім фізичним, але й ментальним здоров’ям, спортом, розвитком, кар’єрою. У тому місті була велика проблема зі зловживанням алкоголю і наркотиків серед підлітків, тож там почали програму, за якою такі підлітки мали "старшого брата" чи "сестру". Вони які займалися ними і допомагали пройти цей період. Сталися великі позитивні зміни. 

Маємо, як у місті в Британії, на рівні держави, областей і міст мати окремі департаменти, які займаються лише підлітками і усіма їхніми проблемами – не лише медичними. У МОЗ ми вперше ініціювали робочу групу, яка складалася з самих підлітків та організацій, які їх представляють. Щоб радили нам, як ми можемо допомагати їм. 

Але в Україні є загалом проблема, що ми вертикально побудовані, не співпрацюємо горизонтально між департаментами або міністерствами. 

МОЗ, МОН, Мінсоцполітики мають дуже тісно співпрацювати, щоб підлітки відчули, що їм безпечно і є до кого звернутися. А ці міністерства працюють окремо один від одного, не горизонтально у партнерстві. Я б робила не кожен окремий департамент по підлітках у кожному міністерстві. Зробила б окремо "Підлітки", і туди брала різних фахівців. 

 

Як "допомога" держави шкодить родинам

 

Держава ніби допомагає сім’ям, але насправді їм шкодить. Скажімо, дає три роки декрету для жінок. Ніби це позитив. Але я лікар.

Якби я жила в Україні і народила першу дитину після медуніверситету в інтернатурі, сиділа б 2,5 роки в декреті, потім народила другу дитину – ще 2,5 роки, потім третю – ще 2,5. Уже 7,5 років не працювала б. 

Держава це мені дозволяє і я ніби маю відчувати вдячність. Але насправді я тепер не маю кар’єри і розвитку, важко проявити себе.

Є мами, які хочуть так бути вдома з дітьми, і це нормально. Але замість того, щоб держава дала вибір і сказала: "Ви можете взяти три роки декрету АБО ми створимо вам умови, щоб ви могли швидше повернутися на роботу" (денний догляд за дитиною, додаткові пільги, щоб взяти няню, допомогти, щоб батьки могли більше працювати з дому) – ми ніби змушуємо жінок сидіти вдома.

COVID допоміг показати, що можна працювати з дому, але також показав, наскільки важко робити це з дітьми.

Або коли народжується дитина, держава виплачує одноразову допомогу замість того, щоб створити умови, щоб батьки могли мати знижки, коли купують речі, наприклад. Чи щоб багатодітним родинам дали додаткові соціальні послуги – наприклад, відпустку, щоб батьки могли поїхати кудись і відпочити без дітей.

Родинам, де діти з інвалідністю, копійки дають замість того, щоб створити умови для дитини, щоб вона могла піти до дитсадка чи школи. Зараз це починає змінюватися, є зрушення, які дають послуги, а не гроші.

Чи коли жінка хоче завагітніти, але не може: програма в МОЗ була так прописана, що мала багато обмежень і була недоступною для багатьох жінок. Дуже мало людей могли брати участь в програмі (по ЕКО - штучне або екстракорпоральне запліднення), хоча держава має бути зацікавлена в тому, аби допомогти парам мати дітей. Держава мала б також спростити усиновлення дітей, які зараз в інтернатах. 

Тобто замість того, щоб допомогти сім’ї соціальними послугами, дитину звідти забирають в інтернат. Традиційно через те, що в Совєцькому Союзі держава нібито дбала про цих дітей, відбирала їх у "поганих батьків", щоб самій виховувати. 

І старша генерація людей, і ті, які були юними в 90-х роках і зараз при владі в Україні, думають, що інтернати – це нормально. Але якщо подивитися на всі, УСІ наукові роботи, побачимо, що найкращим середовищем для розвитку і життя дитини є сім’я.

Стрес впливає на нас більше, ніж правильне харчування чи спорт

Літні люди, яким за 60-65, ходять до лікарів постійно, бо мають хронічні хвороби, виростали у способі життя, де багато чого не було. Вони звикли їсти сезонну їжу і, думаю, у більшості спосіб життя уже не зміниться. 

Вони пробують розуміти нове і хочуть прогресу, бо бачать, що їхні діти розвиваються, хочуть, щоб внуки мали доступ до більшого, ніж мали вони. І це позитив. Але є ті, які закрилися, не готові до прогресу, або він є для них заповільним, і вважають, що краще повернутися до "перевіреного старого", і найбільше відмовляються від осучаснених змін в Україні. Вони були дітьми наприкінці Совєцького Союзу і пам’ятають цей період з ностальгією. 

Хоча якщо дивитися на факти, з 60-х років була стагнація – у світі тривалість життя росла, а в Союзі ні. І це не лише про здоров’я, але й про соціум, про те, що нас оточує, і рівень стресу. 

Коли є великі соціальні зміни, це віддзеркалюється у зниженні тривалості життя. Щоб людина мала нормальну тривалість і рівень життя, треба мати відчуття безпеки, їжу, умови для розвитку і довіру до свого соціуму. 

Чому ти займаєшся здоровим способом життя? Бо хочеш жити довше, маєш плани, хочеш розвиватися. А, скажімо, медичний студент в Україні не знає, які вимоги вступу тепер будуть до медичного університету, бо вони щороку міняються. Які іспити будуть? Не знати.

Багато молодих лікарів мені пишуть на Фейсбук і питають, куди можна піти в інтернатуру, скаржаться, що їх не хочуть брати, що немає нічого організованого. Потім, щоб піти на роботу, треба заплатити головному лікарю. І він же потім може вас звільнити за будь-що, бо немає ліцензування лікарів, немає стабільності і безпеки для кар’єри лікаря. І це – віддзеркалення нашого життя в Україні.

Коли немає відчуття безпеки і ми не можемо планувати майбутнє – це один з найбільших стресів, які можуть впливати на людей, сім’ї і суспільство. Думаю, це одна з причин, чому люди живуть в Україні менше, ніж в інших країнах. 

Ми бачимо, що змінюється на краще доступ до медичних послуг. Але набагато ефективніше, коли людина постійно дбає про своє здоров’я, регулярно ходить на огляди, а не лише звертається по допомогу тоді, коли вже захворіла. А чому вона не дбає про своє здоров’я? Бо не думає серйозно про своє майбутнє і не планує його.

Великим стресом для українців є відсутність справедливості. В освіті, в охороні здоров’я, в правоохоронних органах. Не всі рівні перед законом, бачимо це у справі Стерненка. Корупція ж є лише симптомом несправедливості, коли хтось ставить свої приватні інтереси вище за інші.

А ще триває війна. Їй не бачимо кінця. Вимагаємо перемоги, але не відчуваємо, що держава хоча б пробує її досягти.

Чому чоловіки в Україні швидше вмирають за жінок

У ЄС чоловіки живуть на 5 років менше, ніж жінки, а в Україні різниця – майже 10 років. У західних країнах зближується тривалість життя жінок і чоловіків, думаю, це результат роботи над встановленням гендерної рівності і того, що чоловіки тепер більше займаються здоровим способом життя. 

Натомість в Україні часто залишаються традиційні ролі, коли в сім’ї чоловік "ніколи не хворів", працював, не говорив про свої проблеми, не звертався до лікарів , тому чоловіки вмирають швидше через серцево-судинні захворювання, рак і так далі. Також вони набагато більше, ніж жінки, зловживають алкоголем і курінням.

У більшості сімейні лікарі, педіатри, терапевти є жінками, і більшість їхніх пацієнтів – жінки та їхні діти.

А чоловіки не ходять так часто до лікарів, хоча мають ті ж проблеми: високий тиск, ожиріння, проблеми з серцем, діабет – ніби мають показувати, що мужні і не хворіють. 

Нещодавно в одного з наших друзів померла дружина. У нього був зрив. Не мав навіть з ким про це поговорити. Мама збоку ридає, а чоловік ніби мусить "триматися". На Заході навіть похорони планують так, аби допомогти родичам пройти всі стадії туги за рідними. А в Україні це не продумано зовсім. Бо є традиція і не можна її чомусь міняти. Не прийнято про це говорити чи піти до психолога. 

Чоловікам вони також потрібні, щоб вони розуміли, як зберегти своє здоров’я і відчути, що можуть говорити про психічне і фізичне здоров’я з лікарем, іншими чоловіками. 

Зараз нарешті розвивається розуміння, що ментальне здоров’я дуже впливає на фізичне. У нас в ARC є проєкт ПсихеЯ, який описує багато таких проблем і дає поради.

Я зауважила, що в Україні – дуже низький рівень загальних знань про здоров’я. Тому ми вирішили давати якнайбільше інформації про здоров’я, здоровий спосіб життя, пояснення хвороб. 

Як я заходила в книгарню Є, шукала секцію про здоров’я. А там нема! Скажімо, у людини діабет і вона хоче прочитати про свою хворобу, а нема! Але на Заході як зайти в книгарню, то там найбільша секція нон-фікшн – health books. Зараз це починає змінюватися і більше видають книжок про здоров’я і здоровий спосіб життя, ви запускаєте свій проєкт, щоб люди були більш обізнані. 

Як живе Уляна Супрун

Коли я була в МОЗ, було дуже важко дотримуватися здорового способу життя. Бо було сильно багато стресу, не було часу. Зранку я ходила пішки, а щовечора були якісь зустрічі, де переважно не було здорового харчування. Ми багато їздили країною, в машині було важко спати.

Коли дивимося на наших політичних керівників…

Здоров'я і вигляд Порошенка теж дуже погіршилися за роки президентства, а за останній рік покращилися знову. Те ж бачимо на прикладі американських президентів. 

Політики мають показувати приклад здорового способу життя. Даю виклик нашому президенту, щоб він це зрозумів. За рік у МОЗ я зрозуміла, що треба займатися спортом, правильним харчуванням і віддати деякі відповідальності на інших людей, щоб самому все не робити.

На другий рік у МОЗі я вже мала каремат в кабінеті і займалася йогою. Ми принесли стаціонарний велосипед, і коли я читала документи, то рухалася трохи.

Почала обідати йогуртом і бананом, щоб більш здорово. І обов’язково ходила пішки і зранку, і ввечері. Стало легше, зрозуміла, що мушу щось робити, щоб справлятися зі стресом. 

Кожен з нас має поглянути на рівень стресу і того, як ми з ним боремося. 

Зараз я пробую якнайбільше ходити пішки, коли пересуваюся містом, бо не маю багато часу, щоб ходити в спортзал. Не курю, ходжу до свого лікаря, маю всі вакцини, які мають мати дорослі, щороку щеплююсь від грипу, роблю всі скринінгові тести для мого віку. 

Прокидаюся зранку. Тоді краще фокусую увагу, посередині дня трохи важче, і ввечері знову ОК. Лягаю спати десь 23 година, і пробую прокидатися о 6:30-7:00. Для мене це найкраще працює. 

Завжди думала, що є нічною людиною. Але в університеті і роботі лікарем навчилася бути ранковою. 

Коли стрес, важче засинаю, тоді багато читаю, не дивлюся в телефон. 

Пробую не дивитися на ніч нічого цікавого, але на вихідних це сталося. Ввечері включили серіал Mindhunters на Netflix і не могла не дивитися до кінця, до 2 ночі сиділи. Часом так буває, але в робочі дні стараюсь такого не робити.

Є дані, що люди, які працюють ночами і в яких графік змінюється кожні кілька тижнів, мають більше проблем з серцем і ментальним здоров’ям. Краще мати рутинний графік.

Що у холодильнику в Уляни Супрун

Марко може сказати, що коли я була в міністерстві, майже нічого в холодильнику не було (сміється). А я зараз маю трохи більше часу, то завжди в холодильнику є фрукти і овочі, купуємо їх дорогою з метро додому. Купую небагато, щоб мати свіжі кожний другий-третій день. Є йогурт, Марко п’є, рослинне молоко, вода в холодильнику, бо п’ємо холодну. 

Маємо заправки, щоб овочі і страви, які готуємо, були цікавіші. Нам подобаються гостріші. Завжди є хліб, бо ми українці і маємо його їсти (сміється). 

В морозильнику є веганське м’ясо, соя тощо, щоб було свіже, коли готуємо. 

Я переважно готую щось поїсти кожен другий або третій ень на 2-3 дні, і воно сидить у холодильнику: паста, овочеве рагу чи картопля. 

Відколи пішла з МОЗ, не вживаю тваринні продукти, лише рослинні. Була веганом ще до того, як ми переїхали в Україну, але коли був Майдан і війна, важко було дотримуватися такого способу життя (усміхається). 

Чому Уляна Супрун – веганка

Коли я була на конференції в Берліні, я з іншими учасниками сиділа в ресторані і кожен з нас замовив веганський обід. Питала людей за столом чому. Був з нами представник ООН, який займається харчуванням у всьому світі. Він сказав, що 75% землі, де вирощують продукти, іде на тваринні продукти – корми або пасовище на тварин, а на 25% землі вирощують рослинні продукти. 

Але якщо подивитися, як люди їдять, то 80% харчуються рослинними продуктами і лише 20% – тваринними. Якби ми на 10% зменшили споживання м’яса, могли б нагодувати весь світ. То коли мене питають, чому я веган, називаю ці цифри. 

Якби кожен з нас один день на тиждень не вживав тваринні продукти, ми могли б зменшити використання землі для них і збільшити – для рослинних, і таким чином можна було б нагодувати більше людей.