Ідеальна школа. Наразі в Україні її не існує. Але ця ситуація не безнадійна

Ще на другому курсі університету на заняттях з філософії викладач сказав фразу, яка на той момент видалася дещо дивною, однак запам’яталася на все життя: "Ідеалу не існує, але до нього варто прагнути". Працюючи багато років в освіті, для себе я перефразувала цей вислів і тепер він для мене звучить: "Ідеальна школа: її не існує, але до неї варто прагнути". 

Чи можемо ми чекати зростання загального рівня свідомості у громадян без розуміння ними цінності освіти, української культури та важливості забезпечення прав і свобод людини?

Задовільняючись низьким рівнем розвитку освітньої системи в Україні, не рухаючись у напрямку трансформації освіти на різних етапах, ми свідомо чи несвідомо зголошуємося на те, щоб суспільний розвиток так само гальмувався. Все починається зі школи, коли формується особистість дитини, коли цінності сім’ї та школи залишають найбільший відбиток у житті майбутнього повноцінного члена суспільства. 

Кожного нового вересня у головах учнів, батьків, вчителів і управлінців освітньої галузі формується власне уявлення "ідеальної" школи, але проблема полягає у тому, що більшість цих думок не співпадають, адже спрямовані на задоволення різних потреб. А ще складність полягає у тому, щоб почути один одного, тому кожен залишається лише зі своєю ідеальною картиною без реальної взаємодії.

Якою бачать "ідеальну школу" учні

У школі повинно бути комфортно, цікаво і радісно, а ще було б круто, якби було неважко. 

Насправді діти хочуть не так вже і багато – базові потреби людини за пірамідою Маслоу. Коли тебе ніхто не принижує і не самостверджується за твій рахунок, панує атмосфера довіри і співпраці, а учні розуміють як і чому діють правила на заняттях та у школі в цілому, тоді формується продуктивне освітнє середовище. 

Діти хочуть, щоб їм було цікаво! Це логічно, адже сучасній школі потрібно конкурувати із віртуальним світом у гаджетах. Поки вчитель не усвідомить, що він вже не може просто переказувати параграфи у підручнику, вказувати на заповнення зошитів з друкованою основою і не зрозуміє, що діти очікують побачити у ньому наставника, експерта у галузі, модератора під час занять ця боротьба триватиме вічно. 

Багато дітей сьогодні не хочуть відвідувати школу, тому що параграфи можна самостійно прочитати вдома, передивитися відео в інтернеті з детальними поясненнями і нагуглити відповіді для тестів, діти не бачать, в чому цінність відвідування такої школи. 

"Невидимий бік" дистанційки – більш легкий спосіб отримати хороші оцінки, такий формат роботи дає ілюзію дітям, що вони можуть прикладати мінімум зусиль і отримувати високі результати, що важче було зробити офлайн, не кажучи вже про принципи академічної доброчесності. Саме тому дуже важливо, щоб дітям допомагали дорослі! Дорослі створюють середовище, у якому діти проявляють себе дуже по різному. Саме вони мають пояснювати дітям, що цінність полягає не в оцінках, а у знаннях, що складнощі у вивченні нового – це абсолютно нормально, показувати, що отримання знань може бути цікавим через різні форми навчання та взаємодії, а  задоволення і радість можуть приносити не лише вподобайки у соцмережах чи смачний обід, а й якісні книги, музеї чи виставки. 

Сьогодні ми живемо у світі, коли роботодавець під час співбесіди не питає які оцінки у тебе були у школі чи університеті, а цікавиться, що саме ти вмієш, чим ти унікальний. Чи може дитина це все зрозуміти без підтримки сім’ї та вчителів?

Ідеальна школа для батьків

У той же час "ідеальна школа" для батьків виглядає по різному. Є батьки, які сподіваються на те, що школа буде відкрита до діалогу та співпраці у процесі розвитку дитини. Частина батьків радіють 1-му вересня, щоб "звільнити" себе від турбот, максимально перекладаючи всю відповідальність за розвиток дитини на школу. Окремі батьки очікують найвищих оцінок і не цікавляться бажаннями дитини.

З оцінками в українських школах окрема історія. На жаль, поки немає єдиних критеріїв оцінювання. Так, є 12-бальна система, є загальний підхід оцінювання без конкретики, тобто з великого об’єму інформації ти не розумієш, що саме знає твоя дитина, що стоїть за оцінкою і чи вона об’єктивна, чи отримана через хороше/погане ставлення до дитини. Ідеальна школа для вчителя

В "ідеальній школі" вчителя учні хочуть навчатися, а батьки розуміють, що вчитель докладає насправді багато зусиль і так само прагне, аби учні здобували знання та розвивалися, також професію вчителя цінують у суспільстві, вчитель не боїться виставити фото у соцмережах, як звичайна людина, не очікуючи осуду за свій одяг чи зачіску. Але будьмо відверті, є когорта вчителів, які роками переказують один і той же параграф, а потім цей же параграф учні мають переписати у зошит з друкованою основою, та й не намагаються зробити навчання цікавим, і тим більше комунікувати з батьками. А для чого, якщо їхні зусилля не цінуються ні учнями, ні батьками, ні державою? Насправді, мова навіть не про оплату праці, хоча це теж дуже важливо знову ж таки мати змогу задовольняти свої базові потреби, а про повагу.

Ідеальна школа управлінців освітньої галузі

"Ідеальна школа" управлінців освітньої галузі найвищих рівнів нині лише відображається у цифрах на папері, які не завжди відповідають дійсності. Навчальні програми не задовольняють освітні потреби учнів та очікування батьків, реального зв’язку між навчальними закладами та роботодавцями практично немає, а школи самостійно намагаються борсатися під час пандемічного шторму, бо немає чітких нормативно-правових вказівок, більшість "рекомендовано", вся відповідальність на місцях.

Що робити з таким різним баченням і діями? 

По-перше, визначитися зі спільними цінностями, цілями та завданнями. Час визнати абсолютно всім причетним до освітньої системи, що освіта – це цінність. Це не про відміну ДПА чи ЗНО, а про конкретні знання і навички, які учні мають мати можливість та хотіти здобувати, а не шукати шляхи полегшення. 

Відповісти принаймні на декілька базових запитань: "Яким ми бачимо випускника української школи?" і "Що може зробити кожен з нас вже сьогодні за відсутності всього ідеального довкола?". 

Вибудувати спільний маршрут до ідеальної школи, у якій дослухаються до думки дитини, вчителя та батьків, а держава зі свого боку створює такі умови та провадить таку політику, яка сприяє співпраці батьків зі школою та громадами. 

Якщо кожен із нас, незалежно від своєї соціальної ролі, зробить хоча б кілька кроків назустріч, то шлях до ідеальної школи для всіх не буде здаватися таким нереальним. Так, ідеальної школи не існує, але до неї варто прагнути!