Ще в перші дні повномасштабного вторгнення Росії в Україну стало очевидно, що міжнародна наукова спільнота дуже мало знає про нашу країну. Коли економісти, історики та філософи в усьому світі намагалися пояснити своїм політикам та громадянам, що відбулося 24 лютого 2022 року, вони говорили дуже наївні речі і часто дивилися на Україну через лінзу старих стереотипів і навіть російських наративів. 

Я не раз був присутній онлайн на міжнародних зустрічах та панелях, куди запрошували з виступом умовного американського дипломата та російського експерта, де разом вони обговорювали події в нашій країні. Мені здається, що це величезна несправедливість і навіть нахабство.

Світова академічна спільнота багато років витрачала свій час і ресурси на дослідження Росії, намагаючись з'ясувати, чому ж вони така дивна, що у голові в ії президента Володимира Путіна, чи дійсно він божевільний з комплексами або ж геніальний стратег? 

На цю тему було багато міжнародних конференцій і, підозрюю, витрачено чимало коштів. Натомість через захоплення культурою імперіалістичної Росії, дуже мало часу присвячувалося дослідженню України. 

Крізь російські окуляри частина західних експертів і державних лідерів не розглядали Україну як суб’єкт геополітики. Саме тому у них стався шок, коли "друга армія світу" не змогла взяти Київ ні "на третій день", ні на тридцятий, ні на сотий.

І навіть зараз у репутаційних виданнях Заходу трапляються матеріали, що несуть відверто російські наративи. 

Журналісти NYT не вірять, що ми можемо виграти війну і навіть просто повернути території, які вже захопила Росія. А найгірше у тому, що вони навіть не пояснюють, чому так вважають. Редакція називає попередні воєнні успіхи України "приголомшливими", а проблеми Росії, російське планування і ведення війни – "напрочуд неакуратним". Як висновок – Україна має шукати територіальний компроміс із Росією.

Через те, що роками західні вчені, аналітики та журналісти ставили неправильні питання, вони отримували не ті відповіді і програли одразу на кількох фронтах. Вони і Росію не змогли зрозуміти, а Україну – навіть не починали. Прикро, але від цієї аналітики залежали конкретні кроки у західних державах. Якби більше часу інвестувалося на вивчення історії нашої нації, світ би ще до вторгнення зрозумів, що потрібно більше підтримувати Україну, зокрема у військовому плані. І питання НАТО, можливо, стояло б інакше.

Але навіть після того, як Україна почала доводити свою оборонну потужність та єдність незалежної нації, конференції з розмірковуванням про Путіна тривали. Ми розуміли, що це потрібно терміново змінювати.

По-перше, треба зробити так, щоб експерти говорили про Україну без викривлень. Не важливо, чи це американські журналісти, чи німецькі науковці. Сама розмова чи дискусія має бути прозора та позбавлена проросійських наративів. 

Якщо навіть редакційна колегія NYT не спроможні це зробити, то що можемо зробити ми?

Щонайменше нам варто формувати свої редакції, свої майданчики, де ми б самі влаштовували дискусії і могли б забезпечити більшу прозорість. Ця ідея втілилася у проєкт #GlobalMinds4Ukraine, де свої відкриті лекції на знак солідарності з Україною прочитали вже понад двадцять лідерів світової думки. Вони знають, що це саме український майданчик і хочуть туди приходити ділитися своїми думками.

Тих, кого ми запросили читати лекції, я би розділив на два табори. Є люди більш хайпові, ми їх добре знаємо. У них є книги-бестселери, вони часто виступають і в Україні – на слуху. Це, наприклад, автор "Чорного лебедя" Нассім Ніколас Талеб та Нобелівські лауреати Деніел Канеман чи Пол Кругман. Але були й менш відомі науковці. Наприклад, Ніколас Крістакіс. Навряд чи хтось знає його в Україні. Однак це один із найкращих соціологів в усьому світі. І це людина, до якої зазвичай стоять черги із запрошенням на виступ. 

Не завжди було важливо, наскільки ці вчені глибоко в темі української історії та сучасних подій. Головним було отримати їхню увагу і поспілкуватися. Наостанок підкреслю, зараз – найкращий час, щоб створювати нові майданчики з вивчення України. Саме сьогодні до нас прикута максимальна увага через війну. Але мине час, і такої уваги може вже й не бути. 

Поступова тенденція "втомленості" від подій в Україні стає все помітнішою. Тому важливо побудувати саме інституції (журнали, конференції, сайти, майданчики), які могли б жити далі власним життям і ставати центром для обговорення важливих ідей.

Статті, що публікуються в розділі "Думки", відображають точку зору автора і можуть не збігатися з позицією редакції LIGA.net
війна росії проти українидезинформаціяперемога українизахідні експерти