10 фільмів та серіалів про відьом та як їх зрозуміти: чарівниці в історії та кіно

Серед усіх темних сил і надприродних істот завжди вирізняються відьми. На це є кілька причин, і одна з них: відьми є великою частиною західної культури, і не в останню чергу завдяки масовим переслідуванням.

"Більшість книжок із прикладної магії стверджують, ніби відьми працюють голяка. Та це лише тому, що більшість книжок із прикладної магії писали чоловіки".

"Добрі передвісники" Террі Пратчетт, Ніл Ґейман

З історії полювання на відьом

Відьом можна вважати одними з перших жертв "ефекту Стрейзанд", яким пощастило (або ні) ним скористатись: чим більше з ними боролись, тим популярнішими вони врешті стали.

У перші століття свого існування християнство поступово ширилось Європою і намагалось випрацювати спільні правила нової релігії, чому неабияк заважали зовнішні вороги та розбіжності у тлумачення священних текстів. 

Боротьба з єресями, спершу дещо симптоматична, поступово набуває системності: покарання стають жорсткішими, включно зі смертною карою. А у 1251 створюють спеціальний церковний суд — інквізицію, яка має знаходити та карати ворогів Церкви, серед яких – відьми.

Остаточно відьомський "канон" формується у XV сторіччі. Відтоді вважають, що порядні відьми живуть подалі від людських поселень, регулярно збираються на шабаші, працюють вночі і мають тісні, іноді й сексуальні, зв’язки з демонами (або й самим Дияволом). 

Відьмам, на думку їхніх "дослідників", притаманні зоофілія, канібалізм та нестерпне бажання робити людям збитки.

До фіксування образу типової відьми неабияк докладаються ченці-домініканці Генріх Крамер та Якоб Шпренгер, які у 1486 році пишуть одну з найвідоміших книжок з демонології — Malleus Maleficarum, або "Молот відьом". За нею, відьмами є жінки, які:

• Уклали угоду з Дияволом (і, відповідно, відійшли від християнства);

• Займаються сексом з Дияволом;

• Можуть літати;

• Відвідують збори за участі Диявола (де можуть вступати у сексуальні зв’язки);

• Практикують злі чари;

• Вбивають немовлят.

Запам’ятайте цей перелік, він знадобиться, коли про відьом згадає кінематограф.

З точки зору тодішнього права, відьомство було нетиповим злочином. Аби отримати звинувачення у чарах, не обов’язково було, щоб від них хтось постраждав. Зв’язків з пеклом було достатньо.

Відьми в Україні

На території сучасної України на відьом теж полювали. Один з найвідоміших відьомських процесів стався у 1667 році в Гадячі. 

За даними того "суду, жінкам допомагали демони у вигляді мишей і котів.

Останній український відьомський суд стався в 1829 році, пише історикиня Катерина Диса. 

Тоді у відьомстві звинуватили мешканку Липовця Катерину Мартиновську. Місцевий священник Федір Булонський скаржився, що жінка хотіла його зурочити. Але судді не дали хід справі і попросили священника більше їх не турбувати.

Найбільш відьомське місто Америки

Через 25 років після відьомських судів в українському Галичі, в 1692 році в американському містечку Салем починається один з найвідоміших судових процесів в історії. 

До здобуття США незалежності залишалось ще 84 роки, тож в Салемі діяли англійські закони, за якими чаклунство було кримінальним злочином. Нова Англія у XVII столітті — малоприємне місце, щоб бути звинуваченою у відьомстві. 

Пуритани, які мешкали тут, тікали з Англії через релігійні переслідування і мріяли про чисте, праведне життя на новому місці (але натрапили на індіанські поселення, тож зробили висновок, що Америка — територія Диявола, і треба її в нього відвоювати).

Його доньки, яким було 9 і 12 років, раптом почали дивно поводитись: кричали, скаржились, що хтось коле їх шпилькою, затикали вуха під час проповідей батька. 

На думку місцевого лікаря, все було очевидно: винуваті відьми. Дівчата вказали на таку — служницю-рабиню Тітубу (за різними джерелами, жінку або африканського, або індіанського походження).

Новини ширились, все нові дівчата "захворювали". Знайшлись і нові відьми: жебрачка Сара Гуд і самотня хвора вдова Сара Осборн. Паніка та арешти продовжуються, до в’язниці потрапляє ще десяток людей (включно з 4-річною донькою Сари Гуд Дороті). Сара Осборн до суду не доживе, помре у в’язниці.

Суд був не менш дивним, ніж сама історія: серед доказів було явлення духу обвинуваченої свідкам. Але паніка зробила свою справу: під час судів за звинуваченням у чаклунстві повісили 14 жінок та 5 чоловіків, одного чоловіка розчавили камінням, ще від 175 до 200 людей ув’язнили.

Масові суди вщухли, коли чутки про них дійшли до губернатора штату, який наказав припинити арешти. 

У 1697 році судді визнали, що помилилися, і у 1702 році їхнє рішення офіційно визнали незаконним. Влада штату ще двічі вибачатиметься і нагадуватиме про невинуватість "салемських відьом": у 1957 та 2001 роках.

Ця подія настільки збентежила американців, що тінь Салема досі лежить на більшості відьомських історій. Американська письменниця Стейсі Шіфф, яка досліджувала справу Салема, пропонує таке пояснення:

• Одразу після суду, в 1693 році, виходить книжка пуританського проповідника і президента Гарварда Коттона Мазера, де той описує салемську справу (і між рядків вболіває за пуритан). Багатьох його сучасників така позиція обурила (люди відчули, що і їх зможуть звинуватити в будь-чому) і почали з’являтись публікації-відповіді.

• Найвідомішим автором подібної роботи став бостонський підприємець Роберт Калеф. Його текст настільки дратував Мазера, що цю книжку врешті спалили на подвір’ї Гарварда (абсолютно скандальний випадок для Гарварда!)

• При цьому Калеф не надто захищає звинувачених жінок (їх він вважав "одержими або брехливими" спокусницями). Йому більше йдеться про весь підхід до справи, де завзяття лідерів громади, їхня сліпа пристрасть і увага до прецедентів, можливо, зробили більше зла, аніж чаклунство.

Весь тодішній пуританський світ (який у великій мірі успадкувала сучасна Америка) ґрунтується на цьому завзятті й пристрасті. Салем — це, можливо, одна з найбільших помилок, якої світ припустився.  

Чаклунство у масовій культурі

Масовим переосмисленням демонології у ХХ столітті зайнявся кінематограф. Після першої хвилі захоплення вампірами, зомбі та іншими надприродними істотами, яких вивела на великий екран у 1930-х студія Universal, наступне велике повернення чарів на екран стається у 1960-х. Щоправда, спершу у вигляді фільмів жахів.

Але відьмам у цьому жанрі відверто тісно (згадайте про "брехливих спокусниць", вони здатні на більше!).

Так поступово чари завойовують мелодрами та романтичні комедії, приборкуючи образ страшної відьми і перетворюючи її на звичайну непокірну жінку (просто з котом і мітлою), який бракує лише справжнього чоловіка, щоб стати "нормальною" ("Дзвінок, книжка, свічка", "Моя дружина мене причарувала").

І кіно піддається цій спокусі, поступово відкидаючи чи переосмислюючи всі риси, притаманні відьмам століттями. 

Чаклунки обов’язково мають кохатись з Дияволом? Зрештою, вони можуть його й кинути, як будь-якого непідходящого чоловіка ("Істквікські відьми"). 

Відьми — старі, страшні, літають на мітлах і їдять на дітей? То й що, сучасні діти часто розумніші за цих дивакуватих бабусь ("Фокус-покус"). 

Відьомство, як і кожна велика сила, робить жінку безкарною? Ні, за свої дії треба відповідати, причому власна "гільдія" може покарати не гірше за будь-яку інквізицію ("Чаклунство"). 

Відьми — зло, яке шкодить невинним? А що, якщо вони почнуть їх захищати? ("Всі жінки — відьми").

Еволюція образу відьом дивовижно (насправді ні) співпадає з еволюцією жіночих персонажів загалом.

ільше того, відьма — ідеальний приклад сильного жіночого персонажа, хоча б тому, що сила в неї вже є.

Переглянути цей допис в Instagram

A cartoon by @t.j.hamilton. #NewYorkerCartoons

Допис, поширений The New Yorker Cartoons (@newyorkercartoons) 20 Жов 2020 р. о 8:14 PDT

Від образу злих, небезпечних, страшних істот відьми поступово перетворюються на своєрідну жіночу версію супергероїв. 

Вони володіють надзвичайними силами, але при цьому мають певні обмеження, щоб їх застосувати. Вони не є ані однозначно добрими, ані злими. 

Вони потерпають від упереджень, як і всі жінки протягом століть. Часом навіть здаються більш людяними, аніж люди, які на них продовжують полювати через страх невідомого.

Інший важливий лейтмотив, часто присутній у фільмах про відьом (і що робить їх такими схожими на фільми про фемінізм) — сестринство. Адже ще з часів "Молоту відьом" відомо, що чаклунки не працюють наодинці, у них мусять бути збори, шабаш або ковен. 

Кіношні або серіальні відьми обов’язково діятимуть разом, покладаючись одна на одну — так безпечніше, та й сил для боротьби з ворогом більше ("Всі жінки — відьми", "Істквікські відьми", "Американська історія жахів: Ковен", "Моторошні пригоди Сабріни").

Переосмислюється й образ зовнішнього ворога для відьом. Це не лише умовні "інквізитори" чи "пуритани", тобто люди, які не приймають їхнього способу життя.

Це навіть сам Диявол, який їх до цього способу життя примушує ("Істквікські відьми", "Моторошні пригоди Сабріни").

У цьому сенсі цікавим виглядає серіал про Сабріну, де родина Спеллманів врешті-решт відмовляється від служіння Сатані і всієї патріархальної системи Церкви Ночі, обираючи собі в ролі покровительки спершу Ліліт, а потім — богиню Гекату.

Адже щоб бути справжньою відьмою, не обов’язково танцювати голяка на Лисій горі довкола чорного козла. Є набагато ефективніші способи досягати своїх цілей. 

Дзвінок, книга, свічка / Bell, Book and Candle (1958)

Власниця нью-йоркської художньої крамниці Джиліан — відьма, змушена це від всіх приховувати. 

Їй подобається її сусід-видавець Шеп Хендерсон, з яким вона обговорює його нову книжку про мексиканську магію. І все б нічого, але у Джиліан є тітка-відьма, яка підбурює її закохати в себе Шепа за допомогою магії. Це була б мила мелодрама, але Шеп заручений.

Неідеальна протагоністка, яка навіть не претендує на статус "доброї" героїні; родичі-відьмаки, які все ускладнюють; письменник, який досліджує відьом; кіт, який вміє говорити — цей фільм закладає канон подібних історій на роки вперед. 

Є цікава деталь: у цьому всесвіті відьма, яка закохується, втрачає чари. Адже, на думку авторів, кохання властиве лише людям. Відьмам (принаймні поки що) у цьому праві відмовляють.

Моя дружина мене причарувала / Bewitched (1964)

Мине шість років з виходу попередньої стрічки, і такі дурниці як "відьма не може закохатись, бо перестане бути відьмою" більше не спадають на думку. 

Героїня цього серіалу Саманта всерйоз бунтує проти своєї спільноти і виходить заміж за смертного. Чоловік дещо шокований новиною про те, ким є молода дружина, але любить її. Просто просить не чаклувати в його присутності.

Саманта погоджується і намагається жити як типова домогосподарка. Але відьомство — частина її природи, таке приховати важко. До того ж, чарівна рідня приходить в гості разом зі своєю магією.

Саманта на екрані втілює мрію майже кожної жінки: вирішує всі побутові проблеми за допомогою магії. І хоча їй доводиться йти на поступки заради чоловіка (а кому у 1960-х не доводилось?), їй все ж вдається зберегти себе і свій дар. Навіть більше: її донька теж народжується чаклункою.

Істквікські відьми / The Witches of Eastwick (1987)

У 1980-х образ відьми-домогосподарки змінюється на образ незалежної самостійної жінки у пошуках чоловіка. 

Навіть трьох жінок. Александра, Джейн і С’юкі — давні подруги і навіть не підозрюють, що володіють надприродними силами. 

Просто іноді їм щастить і їхні мрії здійснюються. То чому б не пожартувати і не забажати собі ідеального чоловіка?

Деріл Ван Хорн, який невдовзі з’являється в їхньому містечку Істквік, по черзі спокушає кожну з них. 

Це могла б бути просто фривольна мелодрама, але одна жінка в місті підозрює в новому сусіді диявола, а в його коханках — відьом.

А якщо спиш з дияволом, навіть дуже спокусливим, розірвати ці стосунки може виявитись непросто.

Цей фільм точно варто побачити хоча б заради акторського складу: Джек Ніколсон у ролі Диявола та відьми Шер, С’юзан Сарандон і Мішель Пфайфер. А ще для того, щоб помітити: останнє слово може бути за відьмою.

Фокус-покус / Hocus Pocus (1993)

Це – один з фільмів, створених спеціально як геловінський атракціон. 

31 жовтня 1693 у місті Салем (тому самому) сестри Вінні, Мері і Сара (Бетт Мідлер, Сара Джесіка Паркер, Кеті Наджимі) намагаються вкрасти маленьку дівчинку, щоб забрати її сили і знову стати молодими.

Але їм не вдається: салемці хапають відьом і вішають їх. 

Перед смертю сестри виголошують прокляття і обіцяють колись постати з могил і з’їсти всіх дітей в місті. Яка несподіванка: через 300 років так і стається. Тож вже новому поколінню дітей треба перехитрити старих відьом.

Під час перегляду цього фільму можна грати в "відьомське бінго", рахуючи кількість кліше, над якими жартують автори стрічки. 

Утім, фільм і не намагається бути серйозним: як можна ставитись серйозно до історії, де відьми вчаться літати на пилососах? І так, тут теж є кіт, який вміє говорити.

Чаклунство / The Craft (1996)

Це історія про школярок, які занадто захопились можливістю залякати своїх однокласників. Що втрачати, всі і так думають, що вони відьми (і це правда). 

З приходом новенької, Сари, група юних відьом отримують можливість творити складніші чари. Але все трохи виходить з-під контролю, коли забавки й помста стають все більш жорстокими.

Що цікаво у "Чаклунстві": 

• на відміну від більшості відьомських історій, тут — чотири головні героїні, а не три;

• фільм зачіпає питання походження магії: вона може бути "вивченою" або "вродженою", і остання набагато потужніша (це теж з середньовічного "відьмознавства") і при цьому безпечніша (бо її не треба "красти").

Магія у "Чаклунстві" працює як бумеранг: витягає назовні найгірше і повертається до відьом. Тож нею не варто зловживати.

Всі жінки — відьми / Charmed (1998 – 2006)

Один з найвідоміших відьомських телесеріалів максимально олюднює чаклунок. Окрім проблем з магією, у них проблеми на роботі; незрозуміло, як поєднувати чари і кохання; до того ж, відьомство тут — не забавка, а ноша. Адже місія сестер Галлівел — рятувати невинних. 

"Всі жінки — відьми" був дуже прогресивним серіалом як на свій час. Його героїні — яскраві представниці нового тисячоліття, яких кар’єра цікавить значно більше, ніж домашні справи. 

Серіал, що час від часу пробуксовує від браку ідей для розвитку сюжету (демони в якийсь момент втрачають оригінальність, а сімейні проблеми Галлівел іноді аж надто сильно нагадують індійський серіал), справляється з основною задачею: працює з ідеєю сестринства. 

Динаміка стосунків між дорослими сестрами тут, мабуть, найкраща і найсильніша сторона всієї історії. 

Американська історія жахів: Шабаш / American Horror Story: Coven (2013-2014)

"Якщо відьми не борються, їх спалюють", — каже одна з героїнь третього сезону "Американської історії жахів". І тому цей серіал — про відьом, яких не так легко позбутись або спалити.

Цей сезон теж не оминає Салем, бо його сюжет розгортається через 300 років після тих подій. Але шоуранери Раян Мерфі і Бред Фелчак не йдуть простим шляхом. Місце дії переносять у Новий Орлеан, а до класичного "салемського" канону додають елементи місцевої, луїзіанської, магії вуду і південної готики. 

У рамках всього проєкту "Американської історії жахів" Мерфі і Фелчак працюють з міськими легендами і страхами, що встигли всотатись в популярну культуру. Різні сезони цього серіалу-антології присвячені кінцю світу, психіатричній лікарні, цирку, серійним вбивцям тощо. 

Опинитись в цій компанії для відьом Салема й Нового Орлеану — ніби повернути собі трохи колишньої поваги й страху, хоча й дуже обережно. 

Салем / Salem (2014)

Цей фентезійний серіал — не перший твір, який піддає сумніву невинність салемських відьом. Але його автори роблять це в дивний спосіб: відьми тут — дійсно страшні й жорстокі. Іноді навіть хочеться повболівати за пуритан.

Проте історія, що ніби-то складається виключно з негативних персонажів, набуває несподіваної глибини. Особливо коли з’ясовується, що порядні громадяни з їхніми багаттями та шибеницями — не найбільша проблема чаклунок у XVII столітті. 

Та й цікаво було б поміркувати, які цілі й мотивація могли б бути у салемських жінок, виявись вони справді відьмами. 

Моторошні пригоди Сабріни / Chilling adventures of Sabrina (2018-2020)

На перезапуск серіалу 1990-х про юну відьму Сабріну фанати чекали з деяким острахом. Надто складно було уявити ситком про школярку, її тітоньок і кота Салема (так, ще один кіт, який говорить!) у форматі горору. Але це того вартувало. 

Нова "Сабріна" вийшла похмурішою, серйознішою і глибшою. Шкільні проблеми героїню хвилюють набагато менше: не до уроків, коли на тебе полює Сатана (бо ти відмовилась вписати своєї ім’я в його Книгу). Між іншим, тінь Салема помітна й тут: у містечку Гріндейл, де Сабріна мешкає з тітками, є своє складне відьомське минуле – тільки тут колись відьом вішали, а не палили. 

"Моторошні пригоди Сабріни" несподівано стають складним висловлюванням на тему бунту проти патріархату: матір демонів Ліліт змагається з Сатаною за можливість отримати владу над Пеклом. 

Зельда Спеллман, попри відданість своєму ковену і його лідеру Фаусту Блеквуду (вони навіть одружаться) бунтує проти жінконенависницької політики Церкви Ночі. 

Сабріна вперто не бажає коритись волі Сатани і взагалі стає Королевою Пекла (цікаво, чи помітив колишній лідер бунту проти Бога іронію в цій ситуації?). 

Кожна відьма у серіалі проходить шлях до усвідомлення власної сили й можливостей, і що підтримка чоловіка (смертного чи ні) їй для цієї сили не обов’язкова. А ось без підтримки родини та друзів обійтись складно.

Кіт тут теж є. Але вже не говорить.

Відьми / The Witches (2020)

Останній наразі фільм про відьом сильно відрізняється від всіх попередніх:

• це екранізація дитячої книжки;

• і це вже друга її екранізація.

Автор оригінального твору — Роальд Дал, і він нетиповий дитячий письменник. Далу подобаються чорний гумор і моторошні історії, тож не дивно, що він вигадує оповідання про відьом, які ненавидять дітей (чарівний сюжет для дитячої казки, правда?). 

Роман, який неодноразово критикували за мізогінію, вперше екранізували в 1990 році. Письменника фільм розчарував — зокрема через зміну кінцівки. Фільм пропонував оптимістичнішу, більш дитячу, версію фіналу. Дал же завжди надавав перевагу "дорослим" горорам.

Новою екранізацією зайнявся режисер Роберт Земекіс ("Назад в майбутнє", "Різдвяна історія"). 

Він вносить кілька вагомих змін в сюжет: зміщує час і місце дії в Алабаму 1968 року і так замість натяків на сексистський підтекст пропонує натяк на соціальний конфлікт. 

Та й бабуся головного героя — сама трохи чаклунка, просто інакшої магії. 

Земекіс загалом досить вільно інтерпретує деякі деталі роману, але в одному від неухильно дотримується світогляду Роальда Дала: відьми у нього справді страшні. 

Книжка написана в 1983 році. В певному сенсі, її уявлення про відьом так і залишилось на рівні 80-х. З іншого боку, це — саме дитячий погляд на відьом, а у дитячому світі відьма і досі часом є лише жіночою версією бабая для залякування.

Відьми страшні, коли можуть захопити нас зненацька. Невідомо, якими б були відьми у всесвіті Дала, якби він мав би шанс познайомитись з ними краще.

Ольга Перехрест, для LIGA.Life